Українська література » Сучасна проза » Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв

Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв

Читаємо онлайн Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв
без подальших розпитувань.

Мирон відвів прочанина до світлиці, де під образами лежав у дубовій труні Северин. Не маючи ані требника, ані Святого Письма, Анемподест став проказувати молитви і принагідні уривки Євангелія по пам'яті. Він навіть забув подумки вибачитися перед Небесними Ієрархіями за таку профанацію. Його точила думка про час, відпущений Вбивчим Написом. Він мордувався тим, що безнадійно застряг у Матні і не має права навіть на мить закуняти. Удова Северина невідступно сиділа при гробі, час від часу приходили інші жінки, плакали і хрестилися, слухаючи євангельські оповідки. На прочанинове щастя, жоден з хуторян не розумівся на літургії, отже саморобні новели учня авви Макарія приймалися цими добрими людьми за найавтентичніше Писання.

За вікном світлиці була вже глупа ніч, коли Анемподестові запропонували підвередити тілесні сили їдлом та відпочинком. Жінки відвели його до баштового покою, де накрили стіл варениками, сметаною та медом. Хоча прочанин не був впевненим, чи закінчилась вже Петрівка, чи ні, але від сметани не відмовився, швидко втішив утробу і впав на ліжник у передчутті Опадла.


10

Йому знадобилося кілька хвилин, щоби зір призвичаївся до радісного зеленого Сонця. Він стояв на гірській дорозі, і перед ним розгортала бганки і тераси довгаста долина, з трьох сторін обмежена горами. Спадисті схили вкривали арніка і лілова лаванда. Від густого лавандового запаху паморочилось у голові.

Марципанова Акробатка виникла звідкись ззаду. Її волосся прикрашав вінок з великих трикутних квітів. Опад-лійське Сонце надавало її шкірі сіруватості, а очам — берилового зафарблення. «Цікаво, а як виглядала вона у нашому світі?» Вголос він спитав:

«Хіба я можу пересуватися позасвідомо?»

«З моєю допомогою».

«Може я ще щось робив з твоєю допомогою?»

«Може», — погодилась Сапфіра і показала рукою униз:

«Бачиш? Ось Долина Драговозів. Он там, за пагорбом — Картагена…»

«Ми не запізнюємось?»

«Злякався?»

«Я не з своєї волі затримався у Матні надовго».

«Хіба? — непереконливо здивувалася дівчина. — А тут тебе майже не було усього півгодини…»

«Як?»

«Обернися».

Анемподест послухався. Гранітна кістка Райдужної Гори підносилася лише у трьохстах кроках за його спиною. Дорога, на якій вони стояли, виповзала з печерних челюстів її підніжжя. З цього боку Гора мала не менш вражаючі розміри, аніж з фасаду, і так само була оточена будівлями і рудними смітниками.

«Не дивуйся, Витискуваче. Час — недолуга і несамостійна підбивка буття. У всіх світах він лише мовчазний і покірливий раб Зумовленості. В Опадлі час тече інакше, ніж в Опорній Реальності. Він тут, як це точніше означити, м'якший і легше змінює свої властивості».

«Чому?»

«Деміург Матні або не вміє, або не хоче працювати з часом».

«Може це поза його волею. Можливо, що такі перетворення йому заборонені Всевишнім?»

«Навряд… Адже добрий батько ніколи не заборонить своїм дітям гратися найцікавішими іграшками. Опорна Реальність завжди дивувала мене віковічною непорушністю природних законів, але… — Сапфіра, немов згадавши своє акробатичне минуле, несподівано перекинулась через голову у запаморочливому стрибку, загубила вінок, і знову твердо стала на ноги. — Хто я така, зрештою, щоби мудрувати над вчинками Деміургів».

Анемподест вирішив підтримати дівчину:

«В Книзі Йова про Господа Єгову сказано: „І в Янголах своїх бачить недоліки…“».

«Невже?»

«Так. У вісімнадцятому вірші четвертої глави. Там, де Еліазар втішає загноєного Йова».

«Ти така вчена людина, — зробила великі очі Марципанова Акробатка, беручи прочанина за руку і тягнучи за собою. — Ґлобусові ти сподобаєшся».

Вони майже побігли дорогою, що пірнала у вибалок, робила широкий виток навколо порослого лісом пагорба, а тоді звивисто збігала в долину, до широкої темно-зеленої ріки й міських будівель, ближчі з яких тулилися уздовж річкових берегів, а дальні п'ялися на протилежний схил гірської углибини. Лавандовий дух міцнішав і згущував повітря.

«Сапфіро, а що таке Потік Хореф?» — спитав він, і дівчина притишила ходу.

«Про це довго розповідати».

«Я послухаю», — сказав він так благально, що одразу спротивився самому собі.

Марципанова Акробатка знизала плечима:

«Тоді слухай… Колись давно, у явності, котра називається Вічною Візантією, жив мисливець на ім'я Констант; а ще вважають, що його звали Меркатором, і про це сперечаються, а інші називають його Хізертом, і про це сперечаються ще більше… Тоді, чотирнадцять тисяч років тому за відліком Опорної Реальності, у Вічній Візантії жили хижі дікраноптери — двоголові орли. Тепер вони вимерли і лишилися тільки на гербах і монетах, а в часи Константа це було могутнє і владне плем'я, що царювало над горами і найвищими деревами того світу. Дікраноптери були такими величезними і сильними, що могли підняти у повітря і кинути на скелі дорослого мартихора або ж дитинча садхузаґа. Кожну голову такого птаха прикрашав пурпуровий гребінець, і було у Вічній Візантії повір'я, що узвар з гребінця дікраноптера дарує вічну молодість. У Константа (чи може Меркатора) була наречена, яку звали Телера (а інші кажуть, що ім'я її було Шіріне, а ще інші — Нікіппа, і про це теж багато сперечаються, особливо чоловіки) і яка обіцяла мисливцеві, що одружиться з ним, якщо він принесе їй заповітний гребінець, зрізаний з голови живого птаха. І Хізерт (повірмо, що його могли називати й цим іменем) відправився на полювання. Він знайшов у крейдяних Рітейських горах, які захищають теплі моря Вічної Візантії від північних вітрів, самотнє гніздо дікраноптерів і обладнав поряд багатоденну засідку, сподіваючись, що орли залишать пташат на час полювання. Але мудрі хижаки завжди полювали почергово і не залишали гніздо без охорони. Одного разу орел-батько вполював небезпечну здобич — алярмічного порскача. Ця тварина накопичує у сліпій кишці особливу селітряну суміш. Якщо порскачеві загрожує смертельна небезпека, він через анус випорскує суміш, а та, при з'єднанні з повітрям, миттєво вибухає і нищить все навколо. Мудрий птах знав про цю пастку і вбив тварину блискавично, не давши їй часу на

Відгуки про книгу Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: