Прокляте небо - Наталія Довгопол

Євка побігла навпрошки по траві всередину саду, та ні в альтанці, ні поза нею не знаходилося жодного сліду панича.

– Яремо! – гукнула вона, забігаючи між дерев.

Ніхто не озвався.

– Паничу Яремо! Не ховайся! Снідати час! – повторила Євка, роззираючись навкруги.

Раптом біля самого ставка в тонкому очереті юнка помітила щось біле. Кинулась туди і ледь не стримала зойк: то біліла мокра сорочка Яреми, прилипаючи до плечей і спини. Він лежав скручений калачиком і тихенько скиглив. Руки обіймали кучеряву голову, затуляючи вуха.

– Паничу! – торкнулася його плеча Євка. – Чого ж тебе занесло в оце болото?

У черевики одразу ж налило води. Раз і вдруге дівчина штурхнула Ярему, але той не реагував. Тоді вона взяла його попід руки й витягла з очерету на суху траву.

Із очей Яреми котилися сльози, він так само продовжував затуляти вуха руками, ніби рятуючись від якогось лише йому чутного звуку.

– Свята Параскево-П’ятнице, що ж це таке коїться!

Серце калатало, усе тіло немов налилося гарячим свинцем. Євка зовсім розпустила стрічку, на яку був зібраний комір сорочки, і примусила себе дихати.

– Зараз, серденько, зараз покличу на допомогу!

Не розбираючи шляху, чіпляючись за траву й спотикаючись об кротові нори, Євка добігла до альтанки. Майнула тінь – усередині хтось був. Не тямлячи себе від жаху, дівчина не збиралася вгадувати, хто там всередині.

– Допоможіть! – лише гукнула вона, вбігаючи.

Амір лежав горілиць, залізши з ногами на лаву й виставляючи вгору гострі коліна. Побачивши змилену Євку, він навіть не поворухнувся, лиш тільки очі сторожко повернулися в її бік.

– Аміре! Врятуй брата! – розпачливо вигукнула юнка. – Треба його перенести до хати й покликати Кальопу!

– Чого б це?

– Я не знаю… Він лежить, не відзивається… руками вуха закладає…

– Чого б це мені його рятувати? – повів бровою Амір, анітрохи не змінившись у голосі.

Євка видихнула. Такого вона не чекала, тож, мов укопана, завмерла на порозі альтанки з роззявленим ротом.

– Аміре… Ярема – твій брат, – нарешті спромоглася вимовити вона.

Нічого розумнішого на думку не спадало.

– Брат? – Юнак підвівся й втупився очима в Євку. – У цій сім’ї в мене є брат?

Її очиська перелякано перебігали від Аміра до палацу, де можна було б і справді знайти поміч. Треба було кидати цього дикуна тут, а самій щодуху бігти до будинку…

Але Амір перетнув їй шлях рукою, припираючи до колони альтанки.

Євка глитнула слину, раптом уявляючи себе тією косулею й пам’ятаючи про ніж, який Амір завжди носив із собою.

– Аміре… паничу… милостивий пане, допоможи! – заїкаючись, прожебоніла вона. – Він же дитина…

Євка з благанням визиралася на Аміра. Очі в очі. Той навіть не моргнув.

– Паничу, – раптом прошепотіла дівчина, відшукуючи в собі залишки відваги. – Я на твоєму боці. Якщо ти хочеш, щоб тебе в цій сім’ї сприймали по-людськи, то сам будь людиною. Звірі добивають слабших. А ти допоможи.

Щось блиснуло в Амірових очах, куточки його вуст поповзли вниз. Він різко відвів руку й відвернувся.

– Чорт із тобою. Показуй, куди йти, – нарешті сказав він.

Євка пташкою стрепенулася з місця, хапаючи Аміра за руку й тягнучи в глиб саду.

Від несподіванки Амір ледь не втратив рівновагу. Рука дівчини міцно тримала його зап’ястя. Її пальці були холодними, навіть серед цього спекотного літа. Амір ніколи не торкався таких холодних рук. Та чи багато рук насправді його коли-небудь торкалося? Поміркувати далі Амір не встиг, бо Євка відпустила його, показуючи на щось поперед себе.

Ярема лежав на землі, так само скручений калачиком, щоправда, уже не тримаючись за вуха, а поклавши долоні на горло. Тут лише Євка помітила, що на ногах Яреми немає взуття, а ліва ступня розпухла й розчервонілася.

Амір теж це помітив. Вони стривожено перезирнулися.

– Дихати можеш? – запитав Амір.

– Важко…

Старший брат узяв Ярему попід руки й переніс до дерева, підперши спину. Далі оглянув ногу й витягнув жало, що стирчало просто з-під великого пальця.

– Ти ґава, – кинув він Євці. – Треба було одразу витягнути жало, доки отрута по всьому тілу не поширилася. Цемісце дуже небезпечне для укусів комах.

Євка втягнула голову в плечі.

– Треба було одразу прийти на допомогу, коли я покликала, – буркнула у відповідь вона. – То не довелося б дорікати мені за неуважність.

Амір гмикнув. Не дивлячись на Євку, він підняв Ярему на руки. Брат видався легким, і нести його було неважко без зайвого клопоту.

– Біжи вперед. Накажи розрізати цибулину й принести холодної води напитися, – звернувся до Євки хлопець. – І ще сухий одяг, щоб перевдягнутись. Жити буде – я ще не чув, щоб від бджолиного укусу помирали. Але тепер хоча б під ноги дивитиметься, коли босий по траві ходитиме.

Євка побігла. Ледь кульгаючи й плутаючись у полах спідниці й довгому фартусі, вона підняла на вуха челядь, а челядинці сповістили господарів. Усі домашні кинулися в сад, зустрічаючи Аміра з Яремою на руках. Сама княгиня підбігла до сина, голосячи, але вчитель відсторонив її, радячи спершу занести панича в дім, а потім уже здіймати галас. Послали за Кальопою, натерли цибулі, щоб прикласти до ранки, витягли зі скрині чисту сорочку й так до вечора, не спиняючись, лише й говорили про панича Ярему, підлу бджолу та байстрюка Аміра, що так героїчно врятував брата.

Дощ стукав у шибки, величезними краплями змиваючи всю денну спеку. Ярема лежав у ліжку й почувався жалюгідно. Чемна й тиха дитина, старанна в навчанні й ввічлива до старших, тепер уже вдруге за місяць завдавала стільки клопоту. А Яремі ж так хотілося бути в усьому правильним, щоб і батьки, і стара няня, і пан учитель пишалися ним. Ніколи раніше Ярема не хотів досягнути нічого надзвичайного: йому не кортіло бути в усьому першим, як Іллі, йому не потрібна була влада, як Марті. Йому навіть не хотілося визнання, як Аміру. Він просто радий був робити те, що кажуть. Він не знав, що могло бути інакше. Доки не зустрівся з Євкою.

Виявилося, що можна й одному гуляти в саду, граючи в уявні ігри з уявними друзями. А часом можна було й не підкоритися батькам, бо не такі вони вже й справедливі, якщо так сильно покарали Євку через нього. У неї, мабуть, на все життя лишаться шрами на спині, і її ніхто не візьме через них заміж. Попри те, Євка все одно не кинула його в болоті й навіть умовила Аміра допомогти… А він, Ярема, навіть не набрався сміливості, щоб