Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Чорна перука впала; гладенький, наче в кістяка, череп повернув цій людині її справжнє обличчя; воно було жахливе. Люсьєн залишився на дивані, опустивши руки; пригнічений, дивився він тупо на абата.
— Я викрав її, — повторив той.
— Що ти зробив з нею? Ти викрав її на другий день після маскараду?..
— Так, на другий день після того, як я бачив, що створіння, що належить тобі, зневажили нероби, яким я не дав би й коліном під...
— Нероби, — сказав Люсьєн, перебиваючи його, — скажи: страхіття, порівняно з якими й ті, кого гільйотинують, ангели! Чи знаєш ти, що зробила нещасна Торпіль для трьох із них? Один був протягом двох місяців її коханцем. Вона жила в злиднях, збираючи крихти на вулиці. Він не мав ні шага, він уже збирався, як і я, коли ти мене зустрів, кинутись у річку; хлопець уставав вночі, йшов до шафи, де стояли рештки її обіду, і з’їдав їх. Нарешті вона помітила цю штуку, зрозуміла цей сором; вона намагалась залишати більше їжі і була дуже щаслива. Вона розповіла про це тільки мені, коли ми поверталися з Опери в фіакрі. Другий прокрався, але, перш ніж помітили цю крадіжку, вона дала йому грошей, і він устиг покласти їх на те ж саме місце, але так і забув повернути гроші цій нещасній дитині. Що ж до третього, то вона влаштувала його щастя, розігравши комедію з геніальністю Фігаро: удавши з себе його дружину, вона зробилась коханкою дуже впливового чоловіка, який вважав її за найчеснішу з буржуазних дам.
Одному — життя, другому — честь, третьому — становище в світі, а це ж тепер усе! Ось як вони нагородили її...
— Хочеш, щоб вони померли? — спитав Еррера, і на очах його виступили сльози.
— Оце добре! Я впізнаю тебе...
— Ні, взнай тепер усе, запальний поет, — сказав священик. — Торпіль більше не існує.
Люсьєн кинувся на Ерреру з такою силою і так схопив його за горло, що всякий інший упав би, але руки іспанця втримали поета.
— Вислухай, — сказав він холодно. — Я зробив з неї жінку невинну, чисту, добре виховану; релігійну, статечну жінку; вона на шляху освіти. Вона може зробитись під владою твого кохання новою Нінон, новою Маріон Делорм чи Дюбаррі, як казав той журналіст в Опері. Ти визнаєш її своєю коханкою або залишишся за завісою своєї творчості — останнє буде розумніше. І те й те принесе тобі користь і гордощі, втіху й успіх, але коли ти такий самий видатний політик, як і поет, Естер буде тільки твоєю коханкою; а пізніше вона, можливо, визволить нас зі скрути — адже вона варта своєї ваги на золото. Пий, та не напивайся. Якби я не взяв у руки вудила твоєї пристрасті, що б тепер було з тобою? Ти скотився б разом з Торпіль у той злиденний бруд, звідки я тебе ледве витяг... Ось, читай, — сказав Еррера так само просто, як Тальма[29] в трагедії “Манлій”, якого він ніколи не бачив.
Папір упав на коліна поета і вивів його з екстатичного остовпіння від цієї жахливої відповіді; він узяв його й прочитав перший лист, написаний мадемуазель Естер:
“Панові абату Карлосу Еррері.
Мій любий заступнику, чи не подумаєте ви, що вдячність переважає в мене кохання, бо це я, з метою висловити вам свою подяку, вперше користуюсь здатністю викладати свої думки, замість застосовувати її для змалювання любові, може, вже забутої Люсьєном. Але вам, божественній людині, скажу те, чого не наважилася б сказати йому, досі прив’язаному, на моє щастя, до землі. Вчорашня церемонія сповнила мене дарунками благодаті. Отже, я знову віддаю свою долю у ваші руки. Якщо я повинна вмерти, залишаючись далеко від мого коханого, я вмру очищеною, як Магдалина, і душа моя буде для нього суперницею його ангела-охоронця. Чи забуду я коли-небудь вчорашнє свято? Чи можна бажати зректись того славного трона, на який я зійшла? Вчора я змила з себе весь бруд водою хрещення й прийняла святе тіло нашого спасителя; я зробилась однією з його дарохранительок. У ту хвилину я почула ангельські співи, я була більше ніж жінкою, я народжувалась для світлого життя серед земних вітань, серед загального захоплення, сп’яніла в хмарах фіміаму й молитов, убрана, немов незаймана дівчина для свого небесного нареченого. Відчувши себе гідною Люсьєна, чого ніколи не сподівалась, я зреклась усякого нечистого кохання, і не хочу йти іншими шляхами, крім шляхів чесноти. Якщо тіло моє слабше, ніж моя душа, — хай воно загине! Будьте моїм суддею, і якщо я вмру, скажіть Люсьєнові, що я вмерла ради нього, народившись для Бога.
Неділя, ввечері”.
Люсьєн звів на абата очі, зрошені слізьми.
— Ти знаєш квартиру товстухи Кароліни Бельфейль на вулиці Тебу, — сказав іспанець. — Ця дівчина, кинена її судовим службовцем, була в жахливій скруті, їй загрожував арешт; я наказав купити її квартиру з усім, що було в ній. Вона виїхала звідти зі своїм лахміттям. Естер, цей ангел, що хотів злетіти на небо, спустилась туди і чекає тебе.
У цю хвилину Люсьєн почув, як коні б’ють копитами на дворі, він не міг висловити свого захоплення тією відданістю, яку тільки сам він міг оцінити: він кинувся в обійми людині, яку тільки що образив, виправив усе єдиним поглядом і мовчазним вибухом своїх почуттів, потім збіг сходами, сказав на вухо своєму грумові адресу Естер, і коні побігли, немов пристрасть їхнього господаря надавала жвавості їхнім ногам.
Наступного дня чоловік, якого прохожі, дивлячись на вбрання, могли б вважати за перевдягненого жандарма, походжав по вулиці Тебу проти одного будинку, немов чекаючи, поки хтось вийде. Хода його виявляла схвильованість. Ви часто можете зустріти в Парижі таких неспокійних фланерів: справжніх жандармів, що вислідковують дезертира з національної гвардії; судових приставів, що готуються когось заарештувати; кредиторів, що обмірковують каверзи проти свого боржника, який замкнувся вдома; коханців або ревнивих і сповнених підозри чоловіків; друзів, що стоять на варті ради друзів. Проте, дуже рідко побачите ви обличчя, на якому позначилися б такі дикі й суворі думки,
