Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Священик був змушений підвести Естер, бо ноги її підломились, і нещасна дівчина впала, немов земля вислизнула в неї з-під ніг. Абат посадив її на лавку, і вона спитала, як тільки знову змогла говорити:

— Чому не сьогодні?

— Чи ви хочете позбавити його преосвященство нагоди урочисто відсвяткувати ваше хрещення і навернення на християнство? Ви надто близькі до Люсьєна, щоб не бути далеко від Бога.

— Так, я ні про що більше не думала!

— Ви ніколи не належатимете ні до якої релігії, — сказав священик з виразом глибокої іронії.

— Бог добрий, — відказала вона, — він все читає в моєму серці.

Подоланий чарівною наївністю голосу, погляду, рухів і пози Естер, Еррера вперше поцілував її в лоб.

— Розпусники добре прозвали тебе: ти спокусиш самого Бога-отця. Ще кілька днів — це конче потрібно, — а потім ви обоє будете вільні.

— Обоє! — повторила вона в радісній нестямі.

Ця сцена вразила вихованок і наглядачок, що були оддалік. Коли вони порівняли Естер з тією, якою вона була раніше, то їм здалося, що вони тільки що бачили якусь магічну дію. Дитина змінилась уся, ожила. Вона знов з’явилась у своїй справжній любовній натурі, — мила, кокетлива, дражлива, весела, одне слово — вона воскресла!

Еррера жив на вулиці Кассет, біля церкви св. Сульпіція, до причту якої був зарахований. Церква, суворого й сухого стилю, пасувала до іспанця, благочестивого на зразок домініканців. Відкинуте дитя підступної політики Фердинанда VII[23], він шкодив конституційній справі, знаючи, що його відданість буде нагороджена тільки після поновлення “Rey netto”[24].

І Карлос Eppepa віддався душею й тілом камарильї[25] в ту хвилину, коли, здавалося, не могло бути й мови про скинення кортесів. На думку світського товариства, така поведінка свідчила про високу душу. Похід герцога Ангулемського[26] завершився, король Фердинанд панував, а Карлос Еррера не їхав у Мадрид вимагати нагороди за свої послуги. Захистившись від цікавості дипломатичним мовчанням, він пояснював своє перебування в Парижі великою прихильністю до Люсьєна де Рюбампре, завдяки якій цей юнак уже мав королівський наказ, що стосувався зміни його прізвища. А втім Еррера жив, як звичайно живуть священики, що виконують секретні доручення, дуже таємниче. Він виконував свої релігійні обов’язки в церкві св. Сульпіція, виїздив з дому тільки в справах, завжди ввечері і в екіпажі. День його заповнювався іспанською сієстою, що присвячує сну весь час між сніданком і обідом, час, коли Париж сповнюється шумного й ділового життя. Іспанська сигара теж відігравала свою роль, потребуючи стільки ж часу, скільки й тютюну. Лінощі — це така ж сама маска, як і поважність, що також є видом лінощів. Еррера жив в одному крилі будинку на третьому поверсі, а Люсьєн — у другому крилі. Обидва приміщення з’єднувались і водночас відокремлювались просторими апартаментами, античні розкоші яких однаково пасували і поважному служителеві церкви, і молодому поетові. Двір цього будинку був темний. Високі й густі дерева затіняли сад. Тиша й скромність поєднуються в житлах, обраних священиками. Приміщення Еррери можна описати одним словом: келія. Квартира Люсьєна, блискуча, розкішна й умебльована з комфортом, сполучала в собі все, чого вимагає світське життя денді, поета, письменника, честолюбця, розпусника, гордого й суєтного разом, сповненого недбалості, хоч він і прагне порядку, одного з тих незавершених геніїв, які мають досить сили, щоб побажати й задумати (можливо, що це одне й те саме), але не мають сили виконати задумане. Люсьєн і Еррера разом становили політика. У цьому, очевидно, і полягав секрет їхнього зв’язку. Старі, в яких життєва діяльність змінилась і перенеслась у сферу ділових інтересів, часто відчувають потребу в гарному знарядді, молодому й палкому акторі, який реалізовував би їхні задуми. Рішельє надто пізно знайшов гарне біле личко з вусами, щоб кинути його жінкам, яких йому треба було розважати. Незрозумілий для молодих вітрогонів, він був змушений вигнати матір свого владаря і налякати королеву після марної спроби закохати в себе і ту і другу, хоч його постать була не з таких, що подобаються королевам.

Що б не робила людина, якщо вона честолюбна, вона неодмінно зіткнеться з жінкою в такий момент, коли найменше чекає цього. Яким би могутнім не був видатний політичний діяч, йому потрібна жінка, щоб протиставити її жінці — так само, як голландці шліфують алмаз алмазом. Рим у часи своєї могутності корився цій необхідності. Подивіться також, чим відрізнялося щодо влади життя Мазаріні, італійського кардинала, від життя Рішельє, французького кардинала! Рішельє стикається з опором вельмож, він пускає в хід сокиру, помирає під час розквіту своєї могутності, виснажений поєдинком, в якому єдиним секундантом в нього був капуцин. Мазаріні був не прийнятий буржуазією й знаттю, об’єднаними, озброєними, іноді переможними, що прогнали геть королівську владу.

Але слуга Анни Австрійської не стинає нікому голови, він зуміє подолати цілу Францію і створити Людовика XIV, який завершив справу Рішельє, задушивши дворянство золоченими шнурами у великому Версальському сералі. Коли пані де Помпадур померла, Шуазель[27] загинув. Чи пройнявся Еррера цією високою наукою? Чи визнав він свою власну слабкість раніше, ніж це зробив Рішельє? Чи обрав він у Люсьєні якогось Сен-Марса[28], але Сен-Марса відданого? Ніхто не міг відповісти на ці запитання, ніхто не міг виміряти честолюбства цього іспанця, ані передбачити його кінця. Ці запитання, поставлені тими, хто міг скинути оком на цей — протягом довгого часу прихований — зв’язок, мали на меті дізнатись про жахливу таємницю, відому Люсьєнові лише кілька днів. Карлос був честолюбний за двох, — ось що доводила його поведінка особам, які його знали, і які думали, що Люсьєн — незаконна дитина цього священика.

Трохи більше як через рік після того, коли Люсьєн з’явився в Опері, передчасно зіткнувшись зі світом, в який абат хотів ввести його тільки остаточно озброєним проти світу, в його стайні було троє прекрасних коней, карета для вечірніх та кабріолет і тільбюрі для ранкових виїздів. Він обідав у місті. Те, що передбачав Еррера, здійснилось: марнотратство захопило його вихованця; але він вважав за потрібне відтягти юнака від нерозсудливого кохання до Естер, яке все ще було у його серці. Витративши приблизно сорок