Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Дитино моя, я намагався повернути вас небові; але весела дівчина, що розкаялась, завжди буде містифікацією для церкви; коли б і знайшлась така, вона знов стала б у раю куртизанкою. Ви від цього виграли, бо вас забули, і ви стали скидатись на статечну жінку, бо навчились того, чого ніколи не взнали б в огидному оточенні, де ви жили раніше... Ви нічим мені не завдячуєте, — сказав він, побачивши чарівний вираз вдячності на обличчі Естер, — я все це зробив для нього... (і він показав на Люсьєна). Ви дівчина легкої поведінки і такою залишитесь до самої смерті, бо всупереч усім спокусливим теоріям дресирувальників, не можна в цьому світі зробитись чимсь іншим, ніж ти є. Той вчений, що вивчає шишки, має рацію: у вас шишка кохання.
Іспанець був, що можна помітити, фаталістом, як Наполеон, Магомет і багато великих політиків. Дивна річ: майже всі активні люди схильні до фаталізму, в той час як більшість мислителів схиляється до віри в провидіння.
— Я не знаю, що я таке, — відповіла Естер з лагідністю ангела, — але я кохаю Люсьєна і вмру, обожнюючи його.
— Ідіть снідати, — грубо сказав іспанець, — і моліть бога, щоб Люсьєн одружився не скоро, бо тоді ви вже не побачите його більше.
— Його одруження було б для мене смертю, — сказала вона.
Вона пропустила вперед лжесвященика, щоб непомітно стати навшпиньки й наблизити свої уста до вуха Люсьєна..
— Це твоя воля, — спитала вона, — щоб я залишалась під владою цієї людини, що приставив до мене двох гієн?
Люсьєн нахилив голову. Нещасна дівчина поборола смуток і удавала веселу, але була страшенно пригнічена. Треба було понад рік постійних і самовідданих піклувань, щоб вона звикла до тих жахливих створінь, яких абат називав “двома сторожевими собаками”.
Поведінка Люсьєна після його повернення до Парижа була позначена такою глибокою політичністю, що він мав викликати й викликав заздрощі усіх своїх колишніх друзів, яким він помстився лише тим, що розлютував їх своїми успіхами, своїм бездоганним виглядом і своєю манерою тримати всіх на віддалі. Цей поет, колись такий товариський, експансивний, зробився холодним і потайним. Навіть де Марсе, цей визнаний паризькою молоддю зразок, не вкладав у свою розмову й свої вчинки стільки міри, як Люсьєн. Що ж до розуму письменник і журналіст дав свого часу чимало переконливих доказів. Де Марсе, якому багато хто охоче протиставляв Люсьєна, віддаючи перевагу поетові, дріб’язково дувся на це. Люсьєн, бувши у фаворі в осіб, які таємно тримали владу в руках, настільки радикально облишив думки про літературну славу, що цілком байдуже поставився до успіху свого роману, перевиданого під справжнім його заголовком “Стрілець Карла IX”, і до шуму, який викликала збірка сонетів “Маргаритки”, розпродана у Доріа за один тиждень.
— Це посмертний успіх, — відповів він, сміючись, мадемуазель де Туш, коли вона вітала його.
Грізний іспанець залізною рукою спрямовував своє створіння тим шляхом, в кінці якого фанфари й трофеї перемоги чекають терплячих політиків. Люсьєн найняв парубоцьку квартиру Боденора на набережній Малаке, щоб бути ближче до вулиці Тебу; а його порадник оселився в трьох кімнатах того ж самого будинку, на п’ятому поверсі. У Люсьєна тепер був тільки один верховий кінь і один виїзний, лакей і конюх. Він обідав якщо не в місті, то в Естер. Карлос Еррера так добре наглядав за слугами на набережній Малаке, що Люсьєн витрачав на все не більше десяти тисяч франків на рік. Десяти тисяч франків вистачало й для Естер, завдяки постійній, нез’ясованій відданості Європи та Азії.
Люсьєн вдавався до крайніх заходів обачності, їдучи на вулицю Тебу і повертаючись звідти. Він завжди приїздив у фіакрі зі спущеними завісами і завжди в’їздив у двір. Таким чином його пристрасть до Естер й існування гніздечка на вулиці Тебу, залишившись зовсім невідомі в світі, ні в чому не зашкодили його справам і зв’язкам; ніколи не обмовився він жодним словом про цю делікатну справу. Подібні помилки в його стосунках з Коралі під час першого перебування в Парижі зробили його досвідченим. Життя його насамперед набуло тієї правильності гарного тону, під яким можна ховати багато таємниць: він провадив у товаристві всі вечори до першої години ночі; його можна було застати дома від десятої години ранку до першої. Потім він виїздив у Булонський ліс та робив візити до п’ятої години. Його рідко бачили пішки, таким чином він уникав своїх старих знайомих. Коли його вітав “який-небудь” журналіст, він відповідав кивком голови досить чемним, щоб не можна було образитись, але з помітною глибокою зневагою, що вбивала французьку фамільярність. Таким чином він швидко позбувся тих осіб, яких не хотів знати. Давня ненависть не давала йому піти до пані д’Еспар, що кілька разів висловлювала бажання бачити його в себе; зустрічаючи її у герцогині де Мофріньєз, чи у мадемуазель де Туш, чи у графині де Монкорне або десь інде, він поводився з нею надзвичайно чемно. Не менша ненависть з боку пані д’Еспар примушувала Люсьєна триматися сторожко, і ви побачите, як він розпалив цю ненависть, дозволивши собі помсту, яка, до речі, спричинилася до гострої догани від абата.
— Ти ще не досить сильний, щоб мститись хоч би кому, — сказав йому іспанець. — Коли йдеш дорогою під пекучим сонцем, то не зупиняєшся, щоб зірвати навіть найпрекраснішу квітку...
У Люсьєна було таке велике майбутнє, така справжня перевага, що молоді люди, яких зачепило або налякало його повернення до Парижа та його незрозуміле щастя, були б раді зіграти з ним яку-небудь штуку. Люсьєн, знаючи, що в нього багато ворогів, знав також і про ці лихі наміри своїх друзів. Адже абат пильно застерігав свого прийомного сина проти зрадництва світу, проти необережностей, таких фатальних для молоді. Люсьєн повинен був розповідати йому і розповідав щодня про найдрібніші події. Завдяки порадам свого ментора, він обеззброював найспритнішу цікавість — світську цікавість. Під охороною своєї чисто англійської серйозності, підсилений редутами, які споруджує дипломатична обачність, він нікому не давав права або нагоди кинути погляд в його справи. Його молоде й гарне обличчя набуло нарешті в світському товаристві байдужого виразу, як обличчя принцеси під час церемонії.
Приблизно в середині 1829 року