Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

обмінялись усмішками; інші дивились на Нюсінжена і на їх обличчях читалася думка: “Така сильна людина, і ось до чого дійшла!..” Потім усі повернулись у вітальню, розмовляючи про цю подію. Це справді була подія, що могла викликати велику сенсацію. Пані де Нюсінжен почала сміятись, коли Люсьєн відкрив їй таємницю барона; але, почувши глузування дружини, барон взяв її за руку й завів до ніші вікна.

— Матам, — сказав він їй пошепки, — чи я касав коли хоч одне слофо насмішки с прифоду фаших бристрастей? Чому ш фі смієтся с моїх? Топра трушина топомогла б свому шолофікові фикрутитись, не клузуючи, як фі робите...

З того, що казав банкір, Люсьєн впізнав свою Естер. Розлючений вкрай вже тим, що помітили його посмішку, він скористався з хвилини загальної розмови за кавою, щоб зникнути.

— Куди ж подівся пан де Рюбампре? — сказала баронеса де Нюсінжен.

— Він вірний своєму девізові: Quid те continebit?[34] — відповів Растіньяк.

— Що означає: “Хто може мене затримати?” — або ж: “Я невгамовний” — як вам більше сподобається, — сказав де Марсе.

— В той час, коли пан барон говорив про свою незнайомку, він не втримався від усмішки, яка дозволяє мені думати, що він її знає, — сказав Орас Б’яншон, не усвідомлюючи небезпеки такого природного зауваження.

— Топре! — сказав сам до себе біржовий хижак.

Як усі безнадійно хворі, барон вважав за припустиме все, що здавалось йому надією, і вирішив наказати стежити за Люсьєном іншим людям, а не агентам Лушара, найспритнішого з агентів паризької торгової поліції[35], до якого він звернувся два тижні тому.

Перед тим як поїхати до Естер, Люсьєн мусив перебути в палаці Гранльє дві години, що робили Клотильду-Фредеріку де Гранльє найщасливішою дівчиною Сен-Жерменського передмістя. Обережність, якою відзначалась поведінка молодого честолюбця, підказала йому, що треба негайно повідомити Карлоса Ерреру про враження, яке справила його посмішка, викликана портретом Естер, змальованим бароном де Нюсінженом. Кохання барона до Естер і його думка послати поліцію на розшуки незнайомки були, до того ж, подіями достатньої ваги, щоб переказати про них людині, яка шукала під прикриттям сутани того притулку, який злочинці знаходили колись у церкві. А з вулиці Сен-Лазар, де жив тоді банкір, на вулицю Сен-Домінік, де був палац де Гранльє, дорога вела Люсьєна повз його дім на набережній Малаке. Коли Люсьєн увійшов, його грізний друг курив свій “молитовник”, тобто обкурював трубку, перед тим як піти спати. Цей чоловік, скоріше чужий для всіх, ніж чужоземець, нарешті відмовився від іспанських сигар, які здавались йому надто неміцними.

— Це стає серйозним, — відповів іспанець, коли Люсьєн все йому розповів. — Барон, що користується Лушаром для розшуків дівчати, напевне, догадається пустити шпигів слідком за тобою і все взнає. Мені до завтрашнього ранку ледве вистачить часу приготувати карти для партії, яку я мушу зіграти проти барона, щоб довести йому насамперед безсилля поліції. Коли наш хижак утратить усяку надію знайти свою овечку, я берусь продати її йому за стільки, скільки вона варта для нього...

— Продати Естер! — скрикнув Люсьєн, в якого перше поривання завжди було прекрасне.

— Отже, ти забуваєш наше становище? — скрикнув Карлос Еррера.

Люсьєн схилив голову.

— Грошей нема, — провадив іспанець, — а шістдесят тисяч боргу треба сплатити! Якщо ти хочеш одружитися з Клотильдою де Гранльє, ти мусиш купити землі на мільйон, щоб забезпечити цій поганульці спадщину на випадок твоєї смерті. Так ось, Естер — дичина, за якою я примушу бігати того хижака, та й витисну з нього мільйон. Це моя справа...

— Естер ніколи не схоче...

— Це моя справа.

— Вона умре від цього.

— Це справа похоронного бюро. Та й що ж, зрештою?.. — скрикнув цей дикий чоловік, спиняючи елегії Люсьєна самою своєю позою. — Скільки генералів умерло за імператора Наполеона в розквіті віку? — спитав він Люсьєна після хвилинної паузи. — Жінок можна завжди знайти! У 1821 році для тебе не було жінки, яка дорівнювалася б Коралі, а все ж знайшлась Естер. Після цієї дівчини буде... знаєш хто?.. невідома жінка, ось хто! і найкраща з усіх жінок, і ти будеш шукати її в столиці, де зять герцога де Гранльє буде послом і представником короля Франції... Крім того, скажи ж, пане дитятко, чи справді Естер помре від цього? Нарешті, чи може чоловік Клотильди де Гранльє зберегти Естер? А втім, дай мені волю діяти, це не обходить тебе — обмірковувати все — це моя справа. Ти обійдешся без Естер тиждень або два, хоч і будеш їздити на вулицю Тебу. Ну, йди тепер буркотати на свій голубник і добре грай свою роль, передай потай Клотильді той палкий лист, що ти написав сьогодні вранці, і принеси мені звідти гаряченького листа! Вона нагородить себе за скруту писанням. Ця дівчина для мене підходяща. Естер ти побачиш трохи смутною, але скажи їй, щоб вона скорилась. Йдеться про нашу ліврею чесноти, про мундир чесності, про ширму, за якою вельможі ховають свою підлоту... Йдеться про моє прегарне “я”, про тебе, кого ніколи не повинна торкнутись ніяка підозра. Випадок прислужився нам краще, ніж моя думка, що вже два місяці працювала марно.

Кидаючи ці жахливі фрази одну за одною, як постріли з пістолета, лжеабат одягався, збираючись вийти.

— Видно, що ти радий! — скрикнув Люсьєн. — Ти ніколи не любив бідної Естер і з насолодою чекаєш хвилини, коли позбудешся її.

— Ти ніколи не стомлювався кохати її, правда ж?.. А я ніколи не стомлювався її ненавидіти. Та хіба я не діяв завжди так, начебто був щиро прихильний до цієї дівчини? Я, що тримав її життя через Азію в своїх руках. Кілька поганих грибів у рагу, і всьому був би край... А проте, панна Естер жива!.. Вона щаслива!.. Чи знаєш ти, чому?.. Тому, що ти її кохаєш! Не будь дитиною. Вже чотири роки ми чекаємо випадку — за нас або проти нас, — так ось тепер треба виявити щось більше ніж талановитість, щоб розгризти горішок, який кинула нам сьогодні доля: в цій рулетці є і добре і