Повернутися дощем - Світлана Талан
Настя зітхнула. Вона геть не шкодувала про безсонну ніч на кухні. Перед від’їздом командир дав список потрібних речей. Настя швидко пробігла очима і поцікавилася:
— Мобільник, цвяхи, бензопила, батарейки, ліхтарики, наколінники… А чому не вказані форма, берци, каски?
— Які форма, каски, берци? Хлопці мріють про кілька бронежилетів для групи розвідників та хоча б один прибор нічного бачення, — пояснив командир. — Усе це коштує недешево, ми розуміємо…
— Я спробую щось зробити! — пообіцяла Настя.
Дорогою додому вона мовчала, поринувши у свої думки.
— Ти б подрімала трохи, — сказав їй Вадим.
— Удома висплюсь, — відповіла і решту дороги не зронила ні слова.
Розділ 10— Зараз прийдуть наші побратими, то познайомишся, — сказав Марк, зупинившись біля бліндажа. — Хлопці у нас класні — сам побачиш! Підемо поселятися?
— Зачекаю тут, — сказав Геннадій і дістав пачку цигарок. — Будеш?
Хлопці сіли на лавку, змайстровану зі свіжоспиляних стовпців корявої сосни та однієї дошки, прикріпленої двома великими цвяхами. Геник закурив і окинув оком своє нове помешкання. Бліндаж, зроблений із соснових колод нагадував великий гриб, який сховався від допитливих людських очей під маскувальним капелюхом, поверх якого бійці накидали землі та сухої трави. Від бліндажа тягнулися врізнобіч окопи. Подекуди піщаний ґрунт зсунувся, потроху засипаючи проходи, і на них виднілися візерунки — відбитки підошов. Геннадій поцікавився, чому не укріпили окопи, на що Марк сумно посміхнувся і відповів, що немає ані матеріалів, ані інструментів.
— Звичайно, допомагають волонтери, але нам стільки всього потрібно! Якщо вибираєш, чи каска з бронежилетом, чи пилка та сокира, то вгадай з першого разу, що треба просити?
— Сумно.
— Так, але ж це війна, на яку ніхто не чекав.
Неподалік від бліндажа, під терновим кущем, ще одна життєво необхідна споруда — туалет, до якого ведуть з різних боків протоптані в траві стежки. Перед бліндажем дерев’яний стіл та лавки, приховані зеленою маскувальною сіткою, а на стовпі — синьо-жовтий прапор, яким залюбки грається степовий вітерець. На тому стовпі прикріплений папір з написом.
— Що там написано? — спитав Геник.
— Піди почитай.
Хлопець розтоптав недопалок, перестрибнув через окоп і наблизився до стовпа. Угорі на аркуші — невеличка іконка із зображенням Ісуса, далі молитва, написана від руки. Кожна буква виписана старанно, ніби учень-відмінник намагався вразити не тільки знаннями, а ще й вправним письмом:
Побудь, мій Боже, отут, зі мною, У цьому полі, у розпал бою. Серед руїни і серед краху Не дай пізнати глибини страху. Не дай упасти в зневіру й розпач І побратимам розбігтись врозтіч. Побудь, мій Боже, отут, між нами, Душею батька, сльозою мами, Сестри любов’ю, брата плечима, Чеканням милої, її очима. Побудь, мій Боже, отут, зі мною, Посеред світу, посеред болю, Храни від смерті, від кулі вражої. Будь мені, Боже, вартою, стражою. Я тіло й душу тобі офірую. Побудь, мій Боже, зі мною! Вірую!— Гарна молитва, щира, — сказав Марк. — Раджу тобі її вивчити, допомагає.
Геннадій нічого не відповів. У молитві — про сестру, її любов. Про Іванну він намагався не думати. Марк знав, що сестра зрадила свою країну, а потім втекла, як щур з тонучого корабля, але жодного разу не нагадав другові, не дорікнув, і Геник був за це йому вдячний. Минулого вже не зміниш, і тавро сорому, яке наклала Іванна на їхню родину, залишиться назавжди, щоб при нагоді знову і знову пекти болем…
У бліндажі прохолодно, можна сховатися від спеки, попити водички та полежати на саморобних ліжках, і хлопці, які повернулися зі стрільб на полігоні, хотіли цим негайно скористатися, але побачили новачка.
— Васько, — першим потис руку Генику височенний, кремезний і гладкий юнак. Рука — клешня велетенського рака, мозоляста та сильна, стисла до болю. — Позивний «Кабан», — пробасив юнак.
