Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи] - Петро Яценко

Удома до печатки вона додає ще й підпис. Рука Мар’яни зовсім не тремтить.

— Це ж проста задача, дитино! Чому ти так не віриш в математику? Це ж найвизначніша наука з усіх! Ну, ще раз послухай:

«Один комбайн збирає 12 тонн пшениці на день, а в кожному комбайні є двоє комбайнерів, загалом за день було зібрано 36 тонн пшениці. Скільки було комбайнів і скільки комбайнерів?» Ну, подумай…

— Я не знаю…

— Скільки було комбайнерів та комбайнів?.. Ну, дивись, правда, просто?.. Тепер, Мар’янко, ти її розв'яжеш?.. І її, і оцю подібну задачку…

— Ні.

Регіт у класі.

— Іди, сідай, іди, іди, щоб я тебе не бачила… Двійка.

— Анно Іванівно, а її не можна розв’язати… — регіт.

— Як не можна?

— А якщо комбайн поламався? А коли комбайнер захворів або п'яний?.. Чи погоди нема…

— Боже, дитино, що ти таке говориш!?..

Попелюшка була найпотворнішою зі сестер: стара діва, що витрачала півзарплатні на тістечка. Але їй таланило! Коли сестри отримали заслужені відпустки, щоб провести їх, готуючи закрутки на зиму, до Попелюшки надійшло запрошення на бал.

— О, як же ми заздримо тобі, Попелюшко! Поїдеш у столицю. А в столиці тепер гар-рно! Сто років там не була-м. Там, мабуть, до тебе залицятиметься Принц, тож візьми від нас усе: ось тобі мій новий плащик… А від мене ось парасолька, не нова, але без дірки, як у тебе… А от тобі новенькі бальні туфельки. Гарні. Десять років у шафі лежали. Не дочекалась я свого балу… А от тобі на дорогу тістечка я спекла, візьми, щоб не спатичіти в дорозі. Тебе ж мацатиме сам Принц!..

Попелюшка дякувала за все добрим феям і, схопивши під пахву коробку з туфельками, поспішила геть, уся захоплена фантастичними мріями й липкими думками, яку ж кашу заварила із тим ґрантом… Ба-асовий ключ, гроші не дадуть так просто, а ще якесь представництво в Києві, треба їхати, і що ж за це їй буде, бо начальство ні сном, ні духом… Може, подзвонити, сказати так і так… Ба-асовий ключ, і що за презентація?..

І Попелюшка потрапляє в столицю, де її зустрічають, у золоченій кареті возять містом, показуючи фонтани й монументи, королівські палаци й пам’ятники, вона просить зупинитися біля церкви, їй дають п’ятнадцять хвилин на молитву…

Вона вірила в Бога, іноді, навіть досить систематично «іноді» ходила до церкви, але коли дослідити систему поглядів Попелюшки, то виходило, що ця жінка назбирала з усіх релігій найприємніше і вірила в це. …Переселення душ в нові тіла після смерті, язичницькі прикмети й забобони, ортодоксальне християнство з його беззаперечним відкиданням інших релігій… Вона в натовпі екзальтовано вітала Папу, її вабив буддизм з його вірою в себе, та найчастіше Попелюшка керувалась атеїстичним цинізмом, обурившись, коли під час молитви до неї підійшли люди із зажуреними обличчями й великою скринею для пожертв.

Ще було захоплення надемоційними телепроповідниками з Америки, що вистрибували й кидались на вас з екрана, наче паяцики на дротиках і батарейках. Вони веселили вас в ім’я Бога, звинувачували вас в ім’я Бога, любили, дратували й душили вас своїми ніжними рожевими пальцями в ім’я нашого Господа. Попелюшка дивилась, мов на звірів у зоопарку, на лисих індуїстів, буддистів, кришнаїтів, вкритих замість одягу пелюстками квітів. Вони співали «харі Крішна» безмежну кількість разів, поки повітря навколо них не наповнювалось запахом чайних троянд, гіацинтів, маґнолій, поту, а наелектризовані хмари не оповивали лисі голови тих замріяних людей, наче німби.

Попелюшка вірила РУН-вірі, що була українською національною, і тому теж дуже знадливою і правильною. Вона боялася ісламу й іудаїзму. Вона боялися глобалізації. Усі ми боїмося глобалізації, тому називаємо Бога у різний спосіб. Ми всі поділені за ознаками: національністю, расою, психотипом, знаком зодіака, рівнем добробуту, нормами споживання… Глобалізація — це хаос, що чекає за порогом. Це тваринний світ, це рослини. Вони втратили розуміння індивідуальності. Вони — пізніша за нас стадія розвитку, досконаліша. Вичерпається газ і нафта. Усе стане універсальним: країни, політики, закони, люди, імена, мода, телебачення, гроші, мораль, армія, поліція, колір шкіри… Дерева просто усвідомили своє призначення. Їм не потрібні закони. Їм не потрібен транспорт. Вони свідомі аж до втрати свідомості.

Попелюшці, як і більшості, набридли ритуали. Вона вірила в Бога, але не вірила Богові.

— О! То ви — пані Мар’яна! Можна до вас так звертатися?.. А з вами…?

— Начальство не змогло. Справи.

— Так, буває, розумію… Прошу, сідайте ось тута, ваше місце дванадцяте, перший ряд. Ви підготували промову?.. Коротенько, хвилин на п'ять, не більше…

І розпочався бал. Там було багато попелюшок, але Принц, звичайно, звернув увагу саме на нашу Попелюшку, бо ж недаремно вона їла в дорозі чарівні тістечка. Принц і сам був неабиякий ласун, і Попелюшка відразу це зрозуміла, споглядаючи його велику лисину, і частувала Принца розкришеним домашнім печивом з кульочка. Розносили шампанське. Фуршетний стіл… канапки… шампанське… вікна… стіл… — У тебе не кружиться голова так, у танці?.. — фуршетний стіл… шампанське… інші пари… вікна… стіл…

Вона вже бачила його колись, але інакшим. Це було там, на морі. Він був так само старшим від неї на двадцять років, так само лисим і одруженим. Але то був не він. Вона прогулювалась берегом увечері, коли сонце вже зайшло, здаля долинала музика.

— Ви не бажаєте?

— Бажаю.

Се був один із тих чудових вечорів, які бувають лише в дитинстві. Невідоме призначення пар, що лежать на піску в напівтемряві, шурхіт рапатого язика моря, що все лиже берег, немов карамельку. Язик великої корови