Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Ви певні?

— Я певен у відносній чесності моїх негідників, вони ніколи мене не обдурюють... Я маю над ними право життя і смерті, я суджу, засуджую і виконую свої вироки без ніяких ваших формальностей. Ви ж бачите наслідки моєї влади. Я знайду вам гроші, вкрадені в пана і пані Кротта. Я застукаю на гарячому одного з агентів Бібі-Люпена, його праву руку, і викрию таємницю нантерського злочину ... Це завдаток. Отже, якщо ви візьмете мене на службу правосуддя і поліції, то через рік ви будете дуже задоволені з моїх викриттів. Я буду відверто тим, чим повинен бути, і зумію добитись успіху в усіх справах, які мені будуть доручені.

— Я не можу вам обіцяти нічого, крім своєї доброзичливості. Те, чого ви просите, залежить не від мене. Тільки королю належить право помилування після доповіді зберігача печатки, а посада, яку ви хочете заступити, залежить від пана префекта поліції.

— Пан Гарнері, — сказав канцелярист.

По знаку генерального прокурора комісар доручень увійшов, кинув на Жака Коллена погляд знавця і приховав свій подив, почувши слово “Ідіть”, — сказане паном де Гранвілем Жакові Коллену.

— Чи не дозволите ви мені, — відповів Жак Коллен, — залишитись, поки пан Гарнері не принесе те, що становить мою силу, щоб я вийшов, побачивши вираз вашого задоволення?

Ця покірливість, ця цілковита сумлінність зворушили генерального прокурора.

— Ідіть, — сказав судовий урядовець, — я вірю вам.

Жак Коллен низько вклонився з виразом цілковитої покори нижчого службовця перед вищим начальством. Через десять хвилин пан де Гранвіль мав у руках три пачки листів, запечатаних і незайманих. Але важливість цієї справи і своєрідна сповідь Жака Коллена примусили його забути обіцянку вилікувати пані де Серізі.

Жак Коллен, вийшовши на вулицю, відчув неймовірне раювання. Він відчув себе вільним, народженим для нового життя. Він хутко попростував від палацу правосуддя до церкви Сен-Жермен де Пре, де саме закінчилася меса. Труну кропили святою водою, і він підійшов вчасно, щоб попрощатись за християнським обрядом зі смертними останками ніжно коханої дитини. Потім він сів у карету і супроводив тіло до кладовища.

На похоронах у Парижі, за винятком яких-небудь надзвичайних обставин або рідкісних випадків, коли вмирає природною смертю якась славнозвісна особа, юрба, що прийшла до церкви, поступово зменшується в міру наближення до Пер-Лашез. На вираз співчуття в церкві вистачає часу в усіх, але кожний має свої справи і квапиться повернутися до них. Отже, з десяти жалібних карет тільки чотири були повні. Коли процесія дійшла до Пер-Лашеза, покійного супроводжувало тільки дванадцять чоловік, серед яких був і Растіньяк.

— Добре бути вірним йому! — сказав Жак Коллен своєму старому знайомому.

Растіньяк виявив здивування, побачивши тут Вотрена.

— Будьте спокійні, — сказав йому колишній пансіонер пані Воке, — ви маєте в моїй особі раба тільки через те, що я вас тут бачу. Моєю підтримкою не слід нехтувати. Я є або буду могутнішим, ніж будь-коли. Ви сховали кінці в воду, ви були дуже спритні; але, можливо, я буду вам потрібний, я служитиму вам завжди.

— Але чим ви збираєтесь стати?

— Постачальником каторги, замість того, щоб бути її мешканцем, — відповів Жак Коллен.

Растіньяк зробив рух огиди.

— Ах, якщо вас обікрадуть...

Растіньяк прискорив ходу, щоб розлучитись з Жаком Колленом.

— Ви не знаєте, в яких обставинах ви можете опинитись.

Підійшли до могили, викопаної поруч з могилою Естер.

— Двоє створінь, що кохалися і були щасливі! — сказав Жак Коллен, — вони з’єднались. Це теж щастя — гнити вкупі. Я скажу і мене поховати тут.

Коли тіло Люсьєна спустили в могилу, Жак Коллен упав навзнак непритомний. Ця сильна людина не витримала легкого звуку землі, яку кидають могильники, сподіваючись одержати чайові. В цю хвилину підійшли двоє агентів таємної поліції, впізнали Жака Коллена, взяли його і понесли в фіакр.

— Що трапилось? — спитав Жак Коллен, отямившись і дивлячись навколо себе.

Він побачив себе серед двох поліцейських агентів; один у них був, напевне, Рюффар; отже, він кинув погляд, який пройшов аж у душу вбивці, аж до таємниці Гонори.

— Трапилось те, що генеральний прокурор питав про вас, — відповів Рюффар, — вас шукали скрізь і знайшли на кладовищі, де ви трохи не впали у могилу цього молодого чоловіка.

Жак Коллен хвилину помовчав.

— По мене послав Бібі-Люпен? — спитав він другого агента.

— Ні, нас вирядив у наряд пан Гарнері.

— Він нічого вам не казав?

Агенти перезирнулись, радячись виразною мімікою.

— Скажіть, який саме наказ він дав вам?

— Він наказав нам, — відповів Рюффар, — негайно вас знайти, кажучи, що ви в церкві Сен-Жермен де-Пре, але якщо процесія вирушила з церкви, то ви маєте бути на кладовищі.

— Мене питав генеральний прокурор?

— Можливо.

— Так воно і є, — відповів Жак Коллен, — я йому потрібний.

І він замовк, що дуже занепокоїло обох агентів. Приблизно о пів на третю Жак Коллен увійшов до кабінету пана де Гранвіля і побачив там нову особу — попередника пана де Гранвіля, графа Октава де Бована, одного з голів касаційного суду.

— Ви забули про небезпеку, в якій перебуває пані де Серізі; ви обіцяли мені врятувати її!

— Спитайте, пане генеральний прокурор, — сказав Жак Коллен, запрошуючи знаком агентів увійти, — в якому стані ці шельми мене знайшли.

— Непритомного, пане генеральний прокурор, біля могили молодого чоловіка, якого ховали.

— Врятуйте пані де Серізі, — сказав пан де Бован, — і ви матимете все, що хочете!

— Я не хочу нічого, — сказав Жак Коллен, — я віддався на ласку