Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

на себе яке-небудь доручення. Ти будеш однією з моїх поштових скриньок, однією з моїх швейцарських, одним із моїх емісарів — не більш і не менш. Ти дуже білява; ми з Огюстом звали тебе “Рудою”, ти збережеш це ім’я. Моя тітка, що торгує в Тамплі, з якою я тебе зв’яжу, буде єдиною особою в світі, який ти мусиш коритись; розказуй їй про все, що з тобою трапиться. Вона одружить тебе, буде тобі дуже корисна.

Так було складено одну з диявольських угод, подібних до тієї, яка дуже довго зв’язувала з ним Прюданс Серв’єн; їх цей чоловік завжди чимось скріпляв, бо в нього, як у демона, була пристрасть до вербування.

Жак Коллен одружив близько 1821 року Руду зі старшим прикажчиком багатого гуртового торговця залізом. Цей старший прикажчик на той час договорився про купівлю підприємства свого патрона і був на шляху до збагачення; він мав двоє дітей і був помічником мера свого району. Ніколи Руда, ставши пані Прелар, не мала жодного приводу скаржитись на Жака Коллена або на його тітку. Проте, кожного разу, коли до неї зверталися з проханням про послугу, вона тремтіла всім тілом. Тому вона пополотніла і змінилась на обличчі, побачивши, що в крамницю входять ці дві жахливі особи.

— У нас є справа до вас, пані, — сказав Жак Коллен.

— Мій чоловік дома, — відповіла вона.

— Ну, добре, ви нам зараз не дуже потрібні, я ніколи не турбую людей даремно.

— Пошліть по фіакр, моє малятко, — сказав Жак Коллен, — і скажіть, щоб моя хрещениця зійшла сюди. Я сподіваюсь улаштувати її як покоївку до знатної дами, і управитель цієї дами хоче повезти її туди.

Паккар, що нагадував жандарма в костюмі буржуа, розмовляв у цю хвилину з паном Преларом про значне замовлення дроту для якогось моста.

Прикажчик пішов по фіакр, і через кілька хвилин Європа, або, щоб не називати її ім’ям, під яким вона служила Естер, Прюданс Серв’єн, Паккар, Жак Коллен і його тітка зібрались на велику радість Рудої у фіакрі, якому Дурисмерть наказав їхати до застави Іврі.

Прюданс Серв’єн і Паккар, що тремтіли перед своїм “мазою”, скидались на грішні душі, що стали перед Богом.

— Де ті сімсот п’ятдесят тисяч франків? — спитав “маза”, пронизуючи їх одним із тих пильних і ясних поглядів, що збурювали кров цих проклятих душ, коли вони завинили, і їм здавалось, що їх пронизує стільки шпильок, скільки в них волосся на голові.

— Сімсот тридцять тисяч франків, — відповіла Жакліна Коллен своєму племінникові, — в надійному місці. Я їх сьогодні вранці передала Рометті в запечатаному пакеті...

— Якби ви їх не передали Жакліні, — сказав Дурисмерть, — ви б попрямували аж туди, — сказав він, показуючи Тройську площу, повз яку проїздив фіакр.

Прюданс Серв’єн, за звичаєм своєї батьківщини, перехрестилась, немов побачила блискавку.

— Я прощаю вас, — провадив “маза”, — з тією умовою, що ви більше не будете робити таких помилок, і надалі будете для мене тим, чим є ці два пальці правої руки, — сказав вів, показавши вказівний і середній пальці, — бо великий палець — це вона, оця добра “хмара”.

І він ляснув свою тітку по плечі.

— Слухайте, — провадив він. — Надалі ти, Паккар, можеш нічого не боятись, можеш вештатись по Парижу скільки завгодно. Я дозволяю тобі одружитися з Прюданс.

Паккар взяв руку Жака Коллена і з повагою поцілував її.

— Що мені робити? — спитав він.

— Нічого, і ти матимеш доходи і жінок, крім власної, бо ти дуже розбещений в стилі регентства, хлопче... Ось що значить бути занадто гарним чоловіком.

Паккар почервонів від цього глузливого комплімента свого султана.

— Тобі, Прюданс, — провадив далі Жак, — потрібна кар’єра, становище, яке-небудь майбутнє, і ти залишишся в мене на службі. Слухай мене. На вулиці Сент-Барб є прекрасний дім, що належить тій пані де Сент-Естев, у якої моя тітка іноді позичає собі ім’я... Це прекрасний дім, дуже відвідуваний, він дає п’ятнадцять-двадцять тисяч франків на рік. Сент-Естев здає цей дім...

— Гонорі, — сказала Жакліна.

— “Хмарі” того бідолахи Лапурая, — додав Паккар. — Я там сховався з Європою в день смерті бідної пані ван Богсек, нашої господині.

— Перебивати, коли я говорю? — сказав Жак Коллен.

Найглибша мовчанка запанувала в фіакрі. Прюданс і Паккар не наважувались навіть перезирнутись.

— Отже, домом керує Гонора, — провадив Жак Коллен. — Якщо ти там ховався з Прюданс, то я бачу, Паккар, що в тебе досить розуму, щоб “напнути загрібайла” (обдурити поліцію), але ти не досить хитрий, щоб “замилити” очі “мазі”, — сказав він, погладивши підборіддя своєї тітки. — Я тепер розумію, як вона могла тебе знайти. Прекрасний збіг обставин. Ви повернетесь туди, до Гонори... Я продовжую: Жакліна розпочне переговори з пані Нуррісон щодо придбання її дому на вулиці Сент-Барб, і ти зможеш збити собі достаток при добрій поведінці, малятко, — сказав вів, дивлячись на Прюданс. — Бути ігуменею в твоєму віці! Це гідно королівської дочки, — додав він ущипливо.

Прюданс кинулась Дурисмерті на шию і поцілувала його, проте “маза” відштовхнув її коротким ударом з такою надзвичайною силою, так різко, що якби не Паккар, дівчина розбила б головою вікно карети.

— Геть лапи! Я не люблю таких манер! — сухо сказав “маза”. — Це значить — не поважати мене.

— Він має рацію, малятко, — сказав Паккар. — Бачиш, “маза” дає тобі сто тисяч франків. Дім коштує стільки. Він на бульварі, проти театру Жімназ. Публіка виходить після вистави.

. — Я зроблю ще краще, я куплю і будинок, — сказав Дурисмерть.

— Через шість років ми будемо мільйонерами, — скрикнув Паккар.

Дурисмерть, якому набридло, що його перебивають, ударив Паккара ногою по гомілці з такою силою, що міг би переломити її, але в Паккара нерви були гумові, а кістки — залізні.

— Годі, “маза”, ми будемо мовчати, — відповів він.