Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Або я не розуміюсь на людях, або він повернеться. До цього його спонукають всі його інтереси. Він має більш одержати від мене, ніж дати мені...

У цю хвилину з’явився Бібі-Люпен.

— Пане граф, — сказав він, — я з доброю новиною: Жак Коллен, що втік, знов заарештований.

— Так оце ви додержуєте свого слова! — скрикнув Жак Коллен, звертаючись до пана де Гранвіля. — Спитайте у вашого дволичного агента, де він мене знайшов?

— Де? — спитав генеральний прокурор.

— За два кроки від прокуратури, під склепінням, — відповів Бібі-Люпен.

— Звільніть цього чоловіка від ваших ланцюжків, — строго сказав пан де Гранвіль Бібі-Люпенові. — Знайте, що поки вам не скажуть його знову заарештувати, ви повинні лишити цього чоловіка на волі. Ідіть геть... Ви звикли діяти так, немов ви самі і правосуддя, і поліція.

І генеральний прокурор повернувся спиною до начальника таємної поліції, що смертельно зблід, особливо, коли Жак Коллен глянув на нього: він побачив у цьому погляді свою поразку.

— Я не виходив з кабінету, чекаючи вас, і ви не сумнівайтесь; я так само додержав свого слова, як і ви свого, — сказав пан де Гранвіль Жакові Коллену.

— У першу хвилину в мене був сумнів, пане; мабуть, і ви на моєму місці подумали б так само; проте, міркування довело мені, що я був несправедливий. Я приношу вам більш, ніж те, що ви мені даєте, ви не були зацікавлені в тому, щоб мене обманути...

Прокурор обмінявся метким поглядом з Корантеном. Цей погляд, помічений Дурисмертю, увага якого була зосереджена на панові де Гранвілі, показав йому на маленького чудного стариганя, що сидів у кріслі в куточку. Жак Коллен, попереджений тим живим і сторожким інстинктом, що підказує присутність ворога, негайно почав приглядатись до цієї особи. Він з першого погляду помітив, що очі старого не відповідали тому вікові, який був підкреслений костюмом, і зрозумів, що тут було маскування. У цю мить Жак Коллен взяв реванш у Корантена щодо швидкості спостереження, з якою Корантен виявив його в Пейрада.

— Ми не самі! — сказав Жак Коллен панові де Гранвілю.

— Ні, — сухо відповів генеральний прокурор.

— І я думаю, — провадив каторжник, — що той пан є одним з найкращих моїх знайомих.

Він наблизився і впізнав Корантена, справжнього, визнаного винуватця поразки Люсьєна. Жак Коллен, який мав обличчя цеглисто-червоного кольору, на одну непомітну мить зробився блідим, майже білим. Вся кров його прилинула до серця, таке шалене й палке було його бажання кинутись на цю небезпечну тварину й задушити її. Проте, він вгамував це брутальне бажання і стримав його з тією силою, що робила його таким жахливим. Він набув лагідного виразу, підлесливо-чемного тону, до якого звик з того часу, як грав роль вищого служителя церкви, і вклонився маленькому стариганеві.

— Пане Корантен, — сказав він, — чи я випадкові завдячую приємністю вас бачити, чи маю щастя бути причиною вашого візиту до прокуратури?

Здивування генерального прокурора досягло найвищої міри, і він не міг утриматись від спостереження за зустріччю цих людей. Рухи Жака Коллена та вираз, з яким він сказав ці слова, свідчили про кризу, і йому цікаво було дізнатись і про причину. При такому раптовому і дивному викритті його особи Корантен підвівся, немов змія, якій наступили на хвіст.

— Так, це я, любий мій абат Карлос Еррера.

— Чи ви прийшли для того, щоб стати між паном генеральним прокурором і мною?.. Чи, може, я маю честь бути об’єктом однієї з тих угод, в яких визначаються ваші таланти? — Ось, пане, — сказав каторжник, повертаючись до генерального прокурора, — щоб не змушувати вас гаяти такі дорогі хвилини, читайте, ось зразок мого товару...

І він подав панові де Гранвілю три листи, витягши їх з кишені свого сюртука.

— Поки ви будете з ними знайомитись, я, з вашого дозволу, поговорю з цим паном.

— Це надто велика честь для мене, — сказав Корантен, мимоволі здригнувшись.

— Ви досягли, пане, цілковитого успіху в нашій справі, — сказав Жак Коллен. — Я зазнав поразки, — додав він жартівливо, тоном картяра, що програв гроші, — проте, ви залишили на полі бою кілька чоловік... Ця перемога дорого коштує...

— Так, — відповів Корантен, приймаючи жарт; — якщо ви втратили королеву, то я втратив обидві тури...

— О, Контансон був тільки пішаком, — глузливо відповів Жак Коллен. — Такого легко замінити. Дозвольте мені похвалити вас одверто, ви, слово честі, дивна людина.

— Ні, ні, я схиляюсь перед вашою вищістю, — відповів Корантен з виглядом професійного жартуна, що каже: “Хочеш дурня клеїти, будемо клеїти”. — Я ж маю все, все до моїх послуг, а ви, так би мовити, самі...

— Ого! — сказав Жак Коллен.

— І ви мало не перемогли, — сказав Корантен, помітивши вигук. — Ви — найнезвичайніша людина, яку я зустрічав за своє життя, — а я бачив чимало незвичайних людей, — бо ті, з ким я борюся, — всі видатні своєю завзятістю, сміливими задумами. На лихо, я був дуже близький до покійного герцога Отрантського; я працював для Людовика XVIII, під час його царювання, а коли він був у вигнанні, — для імператора, для директорії... Ви такого ж гарту, як Лувель, найпрекрасніший політичний інструмент, який я бачив; але у вас є гнучкість князя дипломатії. І які помічники!.. Я дав би відрубати багато голів, щоб мати в себе на службі кухарку цієї маленької бідної Естер... Де ви знаходите такі гарні створіння, як та дівчина, що заступала цю єврейку для пана де Нюсінжена деякий час?.. Я не знаю, де їх брати, коли мені буває потрібно.

— Пане, пане, — сказав Жак Коллен, — це занадто... Від таких похвал з вашого боку може голова запаморочитись.

— Вони заслужені. Як! Ви обманули Пейрада,