Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Ах, пане, ви забуваєте Контансона, переодягненого мулатом... а Пейрада — англійцем. Актори користуються вигодами сцени, але бути такими бездоганними при денному світлі, завжди, — це можете тільки ви і ваші...

— Ну, добре, — сказав Корантен, — бачите, ми обоє переконані в наших заслугах, наших гідностях. Ми тепер залишились самі — я без того старого друга, ви — без юного свого протеже. В цю хвилину я — сильніший; чому не зробити нам так, як в “Корчмі Адре”[128]? Я простягаю вам руку, кажучи: “Обіймемось, і хай буде цьому край”. Я пропоную вам у присутності пана генерального прокурора помилування — цілковите і остаточне, — і він будете одним з наших, першим, і після мене, можливо — моїм наступником.

— Отже, ви мені пропонуєте певне становище? — сказав Жак Коллен. — Гарненьке ж становище! З чорних просто в білі!

— Ви будете в сфері, де ваші таланти будуть добре оцінені, добре винагороджені, і ви діятиме, як схочете. Праця в політичній і урядовій поліції має свої небезпеки. Я — такий, яким ви мене бачите, вже два рази був ув’язнений... але це мені не зашкодило. Зате можна подорожувати, робити, що завгодно... бути за правителя, за провідника політичних драм; з вами чемно поводяться вельможі. Ну, що ж, любий Жак Коллен, це вам подобається?..

— Ви одержали в цій справі які-небудь розпорядження?

— Я маю повну владу... — відповів Корантен, дуже задоволений своєю спритністю.

— Ви жартуєте, ви людина дуже розумна і можете припустити, що вам можна не довіряти... Ви продали вже не одну людину, зав’язавши її в торбу і примусивши її влізти туди з власної волі... Я знаю ваші прекрасні бої — справу Монторан, справу Сімез... Ах! Це бої під Маренго в справі шпигунства.

— Ну, добре, — сказав Корантен, — ви поважаєте пана генерального прокурора?

— Так, — сказав Жак Коллен, вклоняючись з пошаною, — я захоплений його прекрасною вдачею, благородством, і віддав би життя, щоб він був щасливий. Тому я почну з того, що усуну небезпечне становище, в якому перебуває нині пан де Серізі.

Генеральний прокурор не стримав руху задоволення.

— Добре, спитайте його, чи не маю я цілковитої змоги вирвати вас з ганебного стану, в якому ви перебуваєте, і залучити вас до себе.

— Це правда, — сказав пан де Гранвіль, стежачи за каторжником.

— Правда? Мені пробачать моє минуле і дадуть обіцянку бути вашим наступником, якщо я надам вам докази мого вміння?

— Між такими людьми, як ми, не може бути ніяких непорозумінь, — провадив Корантен з таким великодушним виразом, який обдурив би будь-кого.

— А ціною цієї угоди є, очевидно, передача трьох листувань?.. — спитав Жак Коллен.

— Я не вважав за потрібне казати вам це...

— Мій любий пане Корантен, — сказав Дурисмерть з іронією, гідною тієї, яка уславила Тальму в ролі Нікомеда, — я дякую вам, я завдячую вам тим, що взнав, яка моя ціна, якої ваги надається тому, щоб відібрати в мене мою зброю... Я цього ніколи не забуду... Я завжди і скрізь буду до ваших послуг, і замість сказати, як Робер Макер[129] “Обіймімось”, я вас обіймаю.

Він схопив Корантена поперек тіла з такою швидкістю, що той не міг захиститись від цих обіймів; притиснув його, як ляльку, до свого серця, поцілував у обидві щоки, підняв однією рукою, наче пір’ячко, другою відчинив двері кабінету і виставив його за двері, зовсім пом’ятого цими жорстокими обіймами.

— Прощайте, мій любий, — тихо сказав він йому на вухо. — Нас з вами розділяє відстань на три трупи; ми випробували шпаги, вони однакового гарту, однакових розмірів... Будемо поважати один одного; але я хочу бути рівним вам, а не вашим підлеглим... З такою зброєю, як у вас, ви здаєтеся мені надто небезпечним генералом для свого лейтенанта. Хай між нами буде рів. Горе вам, коли ви перейдете на мою ділянку... Ви зветесь Державою так само, як лакеїв називають ім’ям їх панів; я хочу зватись Правосуддям; ми часто будемо бачитись; будемо й далі поводитись один з одним з тим більшою гідністю і пристойністю, що ми назавжди залишимось страшенними негідниками. Я подав вам приклад, поцілувавши вас...

Корантен пошився в дурні вперше в житті; він дозволив своєму жахливому ворогові стиснути собі руку.

— Якщо справа стоїть так, — сказав він, — то я думаю, що ми обидва зацікавлені бути “друзями”.

— Ми будемо кожний окремо сильніші, але водночас і небезпечніші, — додав Жак Коллен тихо. — Отже, ви мені дозволите завтра попросити завдаток під нашу угоду.

— Добре, — сказав добродушно Корантен, — ви відбираєте в мене вашу справу, щоб передати її генеральному прокуророві, ви будете причиною його просування. І все ж я не можу не сказати вам, що ви дієте правильно... Бібі-Люпен надто відомий, він віджив своє; ставши на його місце, ви матимете роботу, яка тільки й надається для вас. Я дуже радий вас бачити на цій посаді, слово честі...

— До побачення, до скорого побачення, — сказав Жак Коллен.

Повернувшись, Дурисмерть побачив, що генеральний прокурор сидить біля стола, охопивши голову руками.

— Як? Ви змогли б запобігти божевіллю пані де Серізі? — спитав пан де Гранвіль.

— За п’ять хвилин, — відповів Жак Коллен.

— І ви можете передати мені всі листи цих дам.

— Ви прочитали ці три?

— Так, — жваво сказав генеральний прокурор, — мені соромно за тих, хто їх писав...

— Ну, добре, ми з вами самі: забороніть входити сюди, і поговоримо, — сказав Жак Коллен.

— Дозвольте... Правосуддя насамперед повинно робити свою справу, а пан Камюзо має наказ заарештувати вашу тітку.

— Він її ніколи не знайде, — сказав Жак Коллен.

— В Тамплі зроблять обшук, в крамниці