Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо

кораблем. Англійські й голландські судна, що на той час були в затоці, трохи не спіймали його. Якби перші човни дістали підтримку від решти, вони б його піймали. Але пірат, побачивши, що човнів тільки двоє, почав стріляти і цілком зруйнував їх; а коли до них підійшла підмога, він подався у відкрите море і втік раніше, ніж човни могли наздогнати його. Проте всі судна мають такий докладний опис пірата, що хоч де впізнають його, і вже напевне не помилують. Вони поклялись піймати й повісити на вантах і капітана, і матросів.

— Як! — здивувався я. — Повісити, не розпитавшись, чи винні вони, чи ні? Спочатку повісити, а тоді судити?

— О сер, навіщо ця формальність для таких негідників? Їх би зв’язати одне до одного спинами і кинути в море. Вони варті цього.

Я знав, що старий, бувши на моєму судні, в моїх руках, не може пошкодити мені, а тому рішуче приступив до нього.

— Сеньйоре, — сказав я, — саме через це я й домагаюсь, щоб ви провели нас до Нанкіна, а не вели назад в Макао чи в якийсь інший порт, куди заходять голландські й англійські судна. Знайте, сеньйоре, що капітани цих кораблів, голландських і англійських, — нерозважні, зухвалі й нахабні люди, не розуміють, що таке правосуддя і як треба поводитися з людьми й Божим та людським законом. Вони не знають собі впину і, замість покарати розбійників, самі стають убивцями. Вони дозволяють собі нападати на невинних людей з обмови і без ніякого суду оголошують їх винними. Може, я доживу ще до того часу, коли притягну декого з них до відповідальності і навчу, як чинити справжній суд. Не можна вважати за злочинця людину, коли немає певних доказів її вини і невідомо навіть, хто вона така.

Тут я сказав йому, що це й є той самий корабель, який вони атакували, і докладно розповів йому про нашу сутичку з їх човнами і про те, як безглуздо й легкодумно вони повелись. Я розповів йому про те, як ми купили наш корабель, і про нашу пригоду з голландцями; сказав, що оповідання про крадіжку та про вбивство капітана малайцями я вважаю за правдиве; що ж до того, що команда обернулась на піратів, то це їх власна вигадка, і, перше ніж несподівано нападати на нас, треба було б її перевірити. Вони ще дадуть відповідь за пролиту ними кров тих, що загинули під час нашої справедливої оборони.

Старого страшенно здивувало моє оповідання, і він сказав, що ми маємо рацію прямувати на північ, і, коли хочемо послухати його поради, мусимо продати свій корабель у Китаї, що зовсім не важко зробити, а собі збудувати чи купити новий.

— Якщо ви й не добудете такого ж доброго корабля, — провадив він далі, — то в усякому разі знайдете судно, що легко приставить вас з вашим добром назад у Бенгалію або в якесь інше місце.

Я відповів йому, що погоджусь на його пораду, коли зайду в таку гавань, де зможу знайти придатне для моєї мети судно і покупця для свого корабля. Він відповів, що я знайду багато покупців у Нанкіні, а сам зможу вернутись на китайській джонці, і обіцяв розшукати людей, які допоможуть мені купити її та продати мій корабель.

— Гаразд, сеньйоре, — сказав я, — але ви кажете, що наш корабель усі знають, і коли я послухаюсь вашої поради і піду шляхом, що ви вказуєте, то чи не потраплять через мене чесні, невинні люди в страшну колотнечу, де їх байдужісінько переб’ють? Адже, захопивши цей корабель, його екіпаж зараз же обвинуватять і віддадуть невинних людей на смерть.

— Ні, — сказав старий, — я знайду спосіб уникнути цього. Я добре знаю капітанів, про яких ви говорите; я побачуся з ними в дорозі і доведу їм, що вони помилились. Я скажу їм, що люди, які перше були на кораблі, хоч і втекли, але не стали піратами. А головне, ви зовсім не ті люди, а чесні купці, що купили цей корабель для торгівлі. Я певен, що вони повірять мені і будуть надалі обережніші.

— Добре, — сказав я, — а чи не передасте ви їм дещо від мене?

— Гаразд, — відповів він, — коли воно буде на письмі й за вашим підписом, щоб я міг довести, що це від вас, а не з моєї голови.

Я відповів, що охоче дам свій підпис: дістав перо, чорнило, папір і докладно описав усю історію нападу їхніх човнів на мене та безпідставність і жорстокість цього нападу й закінчив звертанням до командирів. Я написав, що вони мусять соромитись своїх учинків і що, коли вони вернуться в Англію, а я доживу до того часу, що побачу їх там, то вони дорого заплатять за це, якщо тільки закони моєї батьківщини не зміняться до того часу.

Мій старий моряк кілька разів перечитав цей лист і нарешті спитав, чи буду я наполягати на цьому. Я відповів, що завжди наполягатиму і сподіваюсь діждатись часу, коли зможу помститись. Та нам не довелось посилати його з цим листом, бо він уже не вернувся назад. Тим часом ми пливли в Нанкін і через тринадцять днів кинули якір на південно-західному боці великої Нанкінської затоки. Тут я довідався, що два голландські кораблі пройшли цією ж самою дорогою і що я, напевне, потраплю в їх руки. Я порадився з моїм компаньйоном. Він теж розгубився і захотів швидше опинитись на березі. Я був трохи спокійніший і спитав старого моряка, чи не знає він якої-небудь невеличкої бухти чи гавані, куди б я міг зайти, сховатись від ворогів і подбати про свої справи. Він сказав, що миль за сто двадцять на південь є невеличка гавань Квінчанг, де звичайно спиняються місіонери, проїжджаючи з Макао в Китай ширити тут християнську релігію, і куди європейські судна ніколи не заходять; та коли я спинюся в ній, мені треба буде заздалегідь обміркувати, який шлях обрати надалі. Він додав також, що це не місце для торгівлі, хоч там і буває щось подібне до ярмарку, коли туди приїздять японські купці купувати китайські товари.

Ми всі погодились рушити далі в це місце — назву його я, може, вимовлю невірно, бо не пригадую її як слід і плутаю з багатьма іншими, записаними в моїх нотатках, що були попсовані водою під час