Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн

Три ворожбити були кожне у відповідному уборі; та ні мантія й шпичастий ковпак, ні маска, ні поважність, гідна лікаря, не допомагали їм тлумачити бодай один знак чи образ ясно: замість певності вони навіювали тільки сумніви та невиразні страхи, від яких і стогнала їхня жертва. Бідолашна знала тільки свій молитовник, і для неї моторошне було вже саме гортання таких грубезних фоліантів, а гороскоп нічого не відкривав їй, крім того, що вона буде одружена тільки раз. Чи зорі мають на думці її шлюб із паном де Ліанкуром? Шлюб, так і не здійснений і оголошений недійсним? А з її руки начитано, що вона помре молодою, так і не виконавши свого призначення, — в тому разі, коли народить ще одну дитину. Вона відсмикнула руку й судомно зціпила її. Марно — саме в ту миті, ворожка в масці так перемішала розкладені карти, що вони аж полетіли додолу. А Габрієль вибігла з кімнати.

Її перехопила сестра короля й відвела до найдальшої кімнатки, замикаючи за собою всі двері.

— Моя люба, я тепер ще певніша, що ви досягнете своєї мети, — сказала Катрін, бажаючи їй цього так само щиро, як і досі.

Габрієль шепнула безгучно:

— Мій гороскоп і лінії руки віщують інше, не кажучи вже за карти.

— А воля короля? — заперечила приятелька.

Габрієль — ледь чутно:

— Не поможе.

Її високість сестра короля:

— Вас одурено. Я шаную всі таємниці неба, але три ворожбити, всі троє заздрісні одне на одного, не могли б віщувати однаково, якби не були підмовлені наперед.

Габрієль, гірко схлипнувши:

— І все ж вони сказали правду. Те дитя, що не дозволить мені виконати своє призначення, я вже ношу під серцем. — І зразу вчепилась у плече приятельці, заблагала: — Не кажіть нічого!

Катрін поцілувала її.

— Адже тепер усе добре! — запевнила вона, ласкаво всміхнувшись.

Та Габрієль не вірила.

— Ця дитина — мій фатум, — наполягала вона. Катрін наостанці порадила їй більш не відштовхувати юного Сабле, а вислухати те, що він придумав. Бо він сміливий і відданий.

— Він нічого не може зробити для мене.

— Він же склав пісню про тебе, чарівна Габрієль. Її співають по всьому королівству. А що, як він піде й скличе їх?

— Кого? Щоб вони проспівали ту пісню? Ненависть репетує куди гучніше.

Та врешті Габрієль пообіцяла зробити так, як просить її високість. Поговоривши з пажем, вона ім'ям короля відпустила його в дорогу, і Гійом, сівши на коня, помчав додому, до своєї провінції Турені, де тече Луара.

Габрієль уже рада була зійти на вежу й кричати згори: «Рятуйте!» — так наростав у ній страх та й гнів від того, що діялося ще, як дізнавалась вона.

Новий канцлер був її ставлеником[80]. На місце старого Шеверні, якого, попри його взаємини з пані де Сурді, не можна було терпіти довше, люба владарка посадила такого собі пана де Сілері. Їй довелось використати весь свій вплив на короля, і завдяки цьому вона мала на своєму боці хоч одного з найближчих його радників — проти двох, Вільруа й Сюллі.

Вчинки короля були суперечливі. Оскільки сестра розповіла йому про вагітність коханої й наполегливо просила, щоб він її потішив, його змагала ніжність. Він негайно прибіг повторити їй у вічі всі свої присяги й цього разу приніс перстень. Вельми знаменний перстень — під час коронації єпископ Шартрський надів його на палець королю, ніби заручивши його з Францією.

— Величносте! Що ви робите? — вигукнула Габрієль. — Мої зорі обертають ваш дарунок у згубу. — І жахнулася, що сказала більше, ніж слід. Анрі заперечив:

— Кохана моя! Хіба ж ми можемо принести одне одному згубу? У нас обох та сама зоря — вона зветься Франція.

І перстень, важкий від символів та від самоцвітів, справді ковзнув з його пальця на її палець. Але вона насилу стримала зойк — перстень обпік її. Вона стріпнула рукою, і перстень упав додолу.

Анрі бачив, що давня сила й рішучість покинули її. Він виправдовував це її станом. А його власне вагання — чого він вагається? Важко знайти іншу причину, крім фінансів королівства, тієї величезної суми, що він винен великому герцогові Тосканському. Отож хто найкраще міг допомогти йому? Він викликав до себе Роні. Щирий слуга свого владаря, він такий відданий і такий тверезий, що, певно, вже забув про свою сутичку з герцогинею де Бофор. А коли й не забув, то ця сутичка, така безглузда й жорстока, не могла не змусити його тверезу голову замислитись. «Він тепер буде приступнішнй, ніж доти, — не тому, що серце його злагідніло, ні, сама служба вимагає від пана де Роні, щоб він полегшував мої клопоти, а не примножував їх». Так міркував Анрі, викликаючи до себе міністра.

Анрі, й сам не знаючи чому, почав цю розмову якось засоромлено. Обережно, кружним шляхом підійшов він до своїх шлюбних планів, ніби то не його плани, а те, що наказує добробут держави. Навіть папа ставить його перед такою необхідністю, бо нарешті погоджується розірвати його шлюб.

— Якби все робилось так, як мені бажається, то моя майбутня обраниця мала б усі сім головних чеснот відразу і крім вроди, чесності, спокійної вдачі, жвавого розуму, високого роду й плідності лона володіла б іще й великими багатствами. Але така, мабуть, народиться не скоро, — сказав він, сподіваючись на підбадьорливу відповідь. Проте не дочекався її.

— Поміркуймо-но вдвох, — попросив Анрі, але мусив сам перебрати цілу низку принцес — іспанських, німецьких і зі свого власного роду. З семи чеснот кожна могла похвалитись лиш небагатьма, за протестанток і взагалі не могло бути мови. Правда, в герцога у Флоренції є нібито дуже вродлива небога, рожева й білява. — Але вона, знов же з поріддя старої королеви Катерини, що завдала стільки шкоди і королівству, й мені.

Найгіршого Анрі в такий спосіб уникнув. Тепер настала черга щирого слуги, і той здивував-таки свого владаря. Бо не суперечив. Явно супроти своєї натури він висловив думку, що ні багатство, ні королівський рід не обов'язкові. Король хоче мати таку дружину, щоб подобалась йому й народжувала йому дітей. Тож хай оголосить по всьому королівству, щоб усі батьки, котрі мають гарних і здорових дочок віком від сімнадцяти до двадцяти років, попривозили їх до столиці.

Від сімнадцяти до двадцяти. Габрієль давно переступила ці межі. Анрі зрозумів, що цей новий Роні перебільшує свою поступливість, аби відстрашити його. Бажанням короля він надавав казкової подоби: