Гра в бісер - Герман Гессе
Даса ніяк не міг отямитися. Знов затремтіла сулія в його руках, полилася додолу вода, холодними бризками впала йому на ноги й розтеклася. Чи йому знов наповнити сулію і віднести йогові, щоб той по3глузував з усього, що він пережив уві сні? Йому не дуже хотілося цього. Він вилив решту води з сулії і шпурнув її в мох, а сам сів і поринув у задуму. З нього було досить, навіть забагато цих марень, цього демонічного плетива переживань, радощів, мук, які стискали йому серце й заморожували кров, а потім раптом стали майєю, пошили його в дурні, всього з нього досить, йому більше не треба ні дружини, ні сина, ні трону, ні перемоги, ні помсти, ні щастя, ні мудрості, ні влади, ні чеснот. Він не хотів нічого, крім спокою, крім кінця, прагнув тільки одного: спинити й знищити це вічно рухоме колесо, цю нескінченну зміну картин. І себе він хотів би спинити й знищити, як тоді, коли в останньому бою накинувся на ворога, завдаючи йому ударів і сам отримуючи їх, ранячи його і сам дістаючи рани, поки не впав додолу. А що було потім? Потім настала хвилина непритомності, чи дрімоти, чи смерті. І зразу ж знов пробудження, знов довелося впускати в серце струмінь життя, знов перед очима попливли моторошні, чарівні, страхітливі картини, без кінця, без упину, аж до наступної непритомності, до наступної смерті. Та й це, мабуть, тільки перерва, коротенький, миттєвий спочинок, нагода полегшено відітхнути, а тоді все почнеться наново, знов він стане однією з тисячі фігур дикого, п’янкого, розпачливого танцю життя. Ох, усе це ніколи не зникне, йому немає кінця! Якийсь внутрішній неспокій змусив його звестися на ноги. Що ж, коли в цьому проклятому танці нема спокою, коли не можна здійснити його єдиного, заповітного бажання, він принаймні знов набере води й віднесе старому, як той йому наказав, хоч, власне, яке він має право наказувати? Це була послуга, якої від нього зажадали, доручення, його можна слухняно виконати, це краще, ніж сидіти й вигадувати різні способи самогубства; взагалі слухатись і служити багато легше й приємніше, багато невинніше й корисніше, ніж володарювати й відповідати за когось, — тепер він добре знав це. Отже, Дасо, бери сулію, гарненько зачерпни води й віднеси її своєму панові! Біля куреня вчитель зустрів його якимось дивним поглядом — у ньому було і запитання, і співчуття, і веселе розуміння; так старший хлопець дивиться на молодшого, коли той повертається після якоїсь важкої, не дуже гарної пригоди, після влаштованого йому випробування мужності. Цей принцпастух, цей безталанний приблуда, щоправда, повернувся тільки від кринички, куди він ходив по воду і де загаявся щонайбільше чверть години, але за цей час устиг посидіти у в’язниці, втратити дружину, сина й цілу державу, перейти ціле людське життя, побачити невпинний рух вічного колеса. Мабуть, він уже й раніше раз чи кілька разів прокидався, хапав ковток дійсності, а то б не прийшов сюди і не тримався б так довго; але тепер, здається, він прокинувся насправді, тепер він дозрів для довгого шляху. Треба згаяти не один рік, щоб тільки навчити його як слід сидіти і як слід дихати.
Самим цим поглядом — ледь помітним виявом ласкавої прихильності, натяком, що між ними вже зав’язуються стосунки, стосунки вчителя й учня, — самим цим поглядом йог прийняв Дасу до себе в учні. Цей погляд вигнав з голови юнака непотрібні думки й покликав його до послуху й служіння. Більше нема що розповісти про життя Даси, решта його минула по той бік образів і дій. З лісу він уже не виходив.[67]
ГЕРМАН ГЕССЕ АВТОР «ГРИ В БІСЕР»
Гамбурзьке видавництво «С. Фішер» опублікувало книжку Германа Гессе «Курортник». Книжка ця — не роман. У ній письменник розповідає про себе самого, про майже п’ятдесятирічного «курортника Гессе», що лікувався у швейцарському Бадені від ішіасу й розмірковував про життя. Він пробував вивести якесь середнє світовідчуття «ішіатика», проте воно вийшло особистим, індивідуальним, полюдському неповторним. І всетаки в ньому були типові елементи, воно стало несподіваним перетином координат зовнішнього світу.
Всього за рік до гамбурзького видання Гессе вважав ще свою книжку таким інтимним твором, що опублікував її (під назвою «Psychologia Balnearia, або Нотатки баденського курортника») власним коштом і малесеньким тиражем: для вузького кола друзів. А на старість признався, що давно вже вважає «Курортника» найкращим своїм твором.
Найкращий він чи ні — щодо цього можливі різні думки. Але що «Курортник» — при всій своєрідності творчої манери — дуже характерний для Гессе, в цьому, мабуть, сумніватись не доводиться. Книжка написана приблизно посередині життєвого і творчого шляху митця. Не сказавши про це ні слова прямо, він неначе і озирається на минуле, і заглядає в майбутнє, намагаючись осягнути себе всього, усвідомити як літературний феномен.
«Якби я був музикантом, — каже він, — то міг би легко написати двоголосу мелодію, мелодію, що складалася б з двох ліній, з двох тональностей і нотних рядів, які відповідали б один одному, доповнювали б один одного, боролися б один з одним… Через те, що тільки в цьому й полягає для мене життя, в такому метанні між двома полюсами, в безперервному русі туди й сюди між двома основами світобудови. Я хотів би постійно, захоплено вказувати на благословенну барвистість світу і так само постійно нагадувати, що в основі цієї барвистості лежить єдність; я хотів би постійно з’ясовувати, що прекрасне і потворне, світло і пітьма, гріх і святість завжди тільки на одну мить постають як протилежності, що вони безперервно переходять одне в одне…Прихилити полюси життя один до одного, записати
