Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Революційне полум’я перекинулося і до Сполучених Штатів. У 1888 році за соціалістів тут голосувало тільки 2 068 чоловік. У 1902 — 127 713, у 1904 — 435 040. Що ж так розжеврило це полум’я? Уже ж не лихоліття. Перші чотири роки двадцятого століття вважались роками процвітання, а проте в цей час понад 300 000 чоловік вступило до революційних шерег. Кинувши виклик буржуазному суспільству, вони стали під криваво-червоний прапор повстання. Серед жителів Каліфорнії, де мешкає автор цих рядків, кожен дванадцятий відверто визнає себе революціонером.

Слід собі одне добре усвідомити. Це не спонтанний бунт упослідженого і вбогого люду, не сліпий інстинктивний порух болю. Наша пропаганда покликається до розуму, наш рух доконечний економічно, він іде в одному річищі з соціальною еволюцією. Повстання вбогого люду ще попереду. Революціонери це не виголоднілі хворі раби, що борсаються на дні соціальної прірви, — це здебільшого дужі й ситі робітники; вони бачать ту прірву, що чигає на них та їхніх дітей, і не хочуть до неї скотитися. Дужо вбогі люди ще не спроможні дати собі ради. Але

3 часом вони спроможуться на це, і недалекий той день, коли їхні тлумища увіллються до революційних лав.

Слід собі й інше добре усвідомити. Хоча в русі зацікавлені також середній стан і представники вільних професій — однак це передусім революція робітничого класу. В усьому світі це революція робітничого класу. Робітники всього світу — як клас — б’ються з капіталістами всього світу — як класом. Так званий великий середній клас стає щораз більшою аномалією в соціальній боротьбі. Цей клас гине (всупереч твердженням викрутливих статистиків), і його історичній місії — бути буфером між капіталістами та робітництвом — надходить кінець. Йому зостається тільки одне: оплакувати свій відхід у безвість, і він оплакує його слізьми наших популістів та демократів джеферсонівського крою. Бій почався. Революція перед нами, і здійняли її робітники світу.

Постає слушне запитання: чому це так? Либонь же, не з простої примхи розуму повстала світова революція? Примха не справить однакового впливу на всіх. Мусять бути якісь глибинні причини, щоб сім мільйонів робітників поробились однодумцями, щоб вони зреклися буржуазних богів і зневірилися навіть у такому шляхетному почутті, як патріотизм. Довго б можна перелічувати пункти звинувального акту, що його революціонери висувають проти класу капіталістів, але ми розглянемо тут лише одне обвинувачення, на яке капітал ніколи не вмів і не зуміє відповісти.

Клас капіталістів урядував суспільством і урядував недолуго. Але урядування його було не тільки недолуге, — воно було нестерпно, ганебне, жахливе. Клас капіталістів мав щасливу пагоду, як ні один панівний клас за всю світову історію. Він прогнав від стерна влади стару феодальну аристократію і побудував сучасне суспільство. Він опанував природу, створив новий життєвий уклад і уможливив прекрасну еру для людства, коли жодна жива душа не плакала б із голоду і всі діти могли б навчатися, вдосконалюючи свій розум та дух. Оскільки людина опанувала природу і створила новий життєвий уклад, все це було можливе. Одначе капіталізм не скористався з цього шансу, дарованого богами. Він був сліпий і зажерливий. Він усе патякав про рожеві ідеали та солоденькі моральні догми, і ні разу полуда не спала йому з очей, і ні разу він не спинився в своїй зажерливості,— і поразка, якої він зазнав, була така ж грандіозна, як і ті можливості, що ними він знехтував.

Та все це темний ліс для буржуа. Він як був сліпий, так сліпий і зостався. Гаразд, дозвольте тоді сформулювати звинувачення ясніше, словами прикрими, але недвозначними. Звернімося до печерної людини. То була примітивна істота. її голова була стесана назад, як в орангутанга, та й розуму мала не вельми. Вона жила у ворожому оточенні, полишена на ласку долі, була нетямуща й незграбна. її природні можливості для добування харчу дорівнювали, скажімо, одиниці. Вона навіть землі не обробляла. Одначе навіть із цими своїми куцими природними можливостями вона витривала проти кровожерних хижаків і здобувала собі їжу та житло. Інакше й бути не могло, бо тоді б вона не розплодилася, і не поширилася по всій землі, і не залишила б потомства, яке через багато поколінь породило і нас із вами.

Печерна людина з її природними можливостями, що дорівнюють одиниці, здебільшого мала що їсти, бодай не ходила голодна ввесь час. Вона жила здоровим життям просто неба, байдикувала й відпочивала коли заманеться, і ще мала досить часу фантазувати і вигадувати собі богів. Іншими словами, їй не треба було працювати від сну до сну, щоб якось прогодуватися. Дитина печерної людини (як, скажімо, й діти всіх дикунів) мала дитинство, і то дитинство безхмарне, з іграми й забавами, з умовами для вільного розвитку.

А як живе сучасна людина? Візьмім Сполучені Штати, найквітучішу і найосвіченішу країну світу. У Сполучених Штатах близько десяти мільйонів людей злидарюють. Під злиднями тут розуміються такі умови життя, коли робітник недоїдає, не має путящого житла і, отже, втрачає звичайну свою працездатність. У Сполучених Штатах десять мільйонів недоїдає. У Сполучених Штатах десять мільйонів виснажених, ослаблих людей. А це означає, що ці десять мільйонів помирають повільною смертю, гинуть фізично й духовно від недоситу. Скрізь на цій просторій, квітучій, освіченій землі жінки, чоловіки та діти тяжко бідують. По всіх великих містах тисячі й мільйони бідарів купчаться в нетрищах та гетто, де, відгороджені від світу, живуть гірше за всяку худобину. Жодна печерна людина не голодувала так постійно, як голодують вони, ніколи не спала в такому бруді, як сплять вони, не гнила живцем, обсаджена хворобами, не працювала так тяжко і по стільки годин, як вони.

У Чікаго одна жінка працює по шістдесят годин на тиждень. Вона кравчиня, пришиває гудзики до одягу. Чікагські кравці-італійці в майстернях жіночого вбрання заробляють за тиждень пересічно 90 центів, але вони працюють цілий рік. Середня тижнева платня робітників, що шиють чоловічі штани, — 1 долар 31 цент, але вони працюють пересічно близько 28 тижнів на рік. Середній річний заробіток кравців жіночого одягу — 37 доларів, кравців чоловічого одягу — 42–41 долари. Такою платнею дітям дитинства не забезпечиш — вона означає тваринне напівголодне існування всіх членів родини.

На противагу своєму пращурові сучасній людині мало самого бажання працювати, щоб добути собі їжу та житло. Сучасна людина повинна спершу що знайти роботу, а тут її