Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Подивився на дітей, які визирали з бочок і не могли ставити питання, - хоча чи знали вони, про що саме варто питати? - хай там як, але це ненадовго. Якусь мить помилувався ними, подивувався цій рідкісній, чистій події, яка починалася на його очах. Раптом усе стало настільки простим і ясним. Не буває такої речі, як покинутість, є тільки люди в неможливих ситуаціях, люди, у яких є найкраща надія - може, одна-єдина. Перед лицем суворішої небезпеки покинути - це може стати не зрадою, а порятунком. Тепер він бачив, що сам урятований. Красуня, мати, співачка. Так, він зараз чинить те, за що тяжко поплатиться, - але вона його не покинула, вона вже врятувала його від того, що буде далі. А той піддон із чотирма білими бочками - ця машина раптом стала тим рятувальним плотом, про який вони довго мріяли на «Чунмі», тією річчю, яка означала, що вони не підуть на дно разом із судном. Одного разу вони мусили відправити його в море порожнім, і ось він повернувся. Ось на ньому стоїть найнеобхідніший, найцінніший вантаж. Він простяг руку й скуйовдив волосся двом спантеличеним дітям, які навіть не розуміли, що їх рятують, не кажучи вже про те, від кого.

Коли Сан Мун убралася в срібло, він не мав часу нею милуватися. Він підняв її, посадив у бочку й дав ноутбук.

- Ось тобі транзитний лист! - сказав він жінці.

- Просто як у нашому фільмі. - Вона недовірливо всміхнулася.

- Отож, - сказав він їй. - Ця золота річ приведе тебе в Америку.

- Слухай, - сказала вона, - Тут чотири бочки, для кожного з нас. Я знаю, що робиться у твоїй голові, але не будь дурнем. Ти чув мою пісню, ти бачив його обличчя.

- А ви хіба не з нами? - спитала дівчинка.

- Цить, - сказала їй Сан Мун.

- А Брендо? - спитав хлопчик.

- Буде Брендо, - сказав Ґа. - Великий Керівник збирається повернути його сенаторові, бо ця собача натура є занадто лютою для нашого миролюбного народу.

Діти не всміхнулися.

- Ми ще вас побачимо? - спитала дівчинка.

- Я вас бачитиму, - сказав Ґа і дав дівчинці фотоапарат. - Коли будете знімати, усі фотографії підуть на мій телефон - сюди.

- А що знімати? - спитав хлопчик.

- Усе, що хочете мені показати. Що вас радує й викликає усмішку.

- Годі, - сказала Сан Мун. - Я зробила, що ти просив. Ти в моєму серці. Більше я не можу нічого зробити для того, щоб не розлучатися, щоб усі були разом, незважаючи ні на що.

- І ти теж у моєму серці, - сказав Ґа і, зачувши звук Букового автонавантажувача, понакривав бочки кришками.

Собаку ця дія дуже засмутила. Брендо заскавучав і забігав навколо бочок, шукаючи входу.

У четверту бочку Ґа витрусив решту речей із гітарного футляра. Тисячі фотографій із шурхотом полетіли вглиб - загублені душі 33-го табору з іменами, датами прибуття і датами смерті.

Ґа прочинив задню стінку «храму» і дав знак Букові.

На Букові не було лиця.

- То ми що, серйозно це робимо? - спитав він.

- Зроби гак через натовп, - сказав Ґа. - Хай думають, що ти їдеш у другий бік.

Бук підняв піддон і почав розвертатися, не з’їжджаючи з місця.

- Але ж ти зізнаєшся, так? - спитав Бук. - Великий Керівник дізнається, що це ти зробив?

- Даю слово, він дізнається, - пообіцяв Ґа.

Коли Бук вихав на світло, Ґа з жахом помітив, наскільки видно, що в бочках люди, їхні обриси просвічують, наче гусінь у білих коконах.

- По-моєму, ми забули дірки для повітря зробити, - сказав Бук.

- Просто вези, - поквапив його Ґа.

На злітній смузі Ґа побачив, що Великий Керівник із командиром Паком керують дітьми, які котять бочки на піддони автонавантажувачів. Рухи дітей були хореографічно відточені, але без музики ця пантоміма нагадувала робота, який збирає трактор, з експозиції Музею соціалістичного прогресу.

З ними була веслувальниця в золотому вбранні. Вона мовчки стояла коло Ванди у важких сонячних окулярах, які приховували очі. Складалося враження, що дівчину чимось накачали майже до непритомності. А може, їй ту операцію на очах зробили, подумав Ґа.

Підійшов Великий Керівник, і Ґа побачив: простота до нього повернулася.

- А де наша Сан Мун? - спитав він.

- Ну ви ж її знаєте, - сказав Ґа. - Вона прагне досконалості в усьому. І працює над нею, доки досягне!

Великий Керівник згідно кивнув.

- Принаймні, американці побачать її бездоганну красу, коли вона прощатиметься з нашою гостею. Якщо їх поставити поруч, навіть питання не виникатиме, хто прекрасніша. Хоча б це мене потішить!

- А собаку коли повертати?

- А цей удар, командире Ґа, залишимо наостанок.

Повз Томмі з Сенатором проїхало кілька автонавантажувачів у бік вантажного трапу літака. Гості з допитливістю дивилися, що то за дивний вантаж: в одній бочці просвічували сині віналонові робочі комбінезони, у другій - кошмарний бурий відтінок яловичини, засмаженої на грилі. Коли якийсь підйомник повіз компостні туалети, Томмі здивувався:

- А це що за допомога така?

- Що кажуть американці? - спитав Великий Керівник у Ґа.

- Їм цікаво, наскільки різноманітна допомога вантажиться на літак.

Великий Керівник звернувся до сенатора:

- Запевняю вас, тут є тільки те, що може бути потрібне народу, який стогне під тягарем суспільних лих. Хочете перевірити?

Томмі звернувся до сенатора:

- Хочете зазирнути в який-небудь навантажувач?

Поки сенатор вагався, Великий Керівник гукнув командирові Паку, щоб той зупинив один з автонавантажувачів. Ґа помітив, що серед натовпу, котрий вештався аеропортом, уже маячить машина товариша Бука, але, на щастя, Пак зробив знак іншому - проте його водій, жахнувшись, удав, ніби не чує, і поїхав далі. Пак махнув рукою ще одному водієві, але й той удав глибоку зосередженість на шляху до літака.

- Дак-Хо! - крикнув на нього Пак. - Я тебе знаю і знаю, що ти мене почув!

Великий Керівник засміявся й сказав Пакові:

- А ти його лагідно попроси.

Обличчя командира Пака було на рідкість непроникним, але коли він зупинив товариша Бука, зробив це владно, а Ґа розумів, що Бук - це людина, яка послухається.

У чи не десяти метрах від них товариш Бук зупинив свій автонавантажувач; піддон був високо піднятий, і всякому, хто звів би очі догори, стало б ясно, що в бочках сидять люди.

Командир Ґа підійшов