Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Тут телефон у кишені Ванди писнув. Подивившись на екран, вона недовірливо похитала головою. Показала сенаторові і Томмі. Ґа теж спробував зазирнути в маленький червоний телефон. Ванда дала йому апарат: там був знімок веслувальниці - Еллісон Дженсен на задньому сидінні машини. Ґа кивнув Ванді й просто на очах у неї сунув телефон у кишеню.

Великий Керівник повернувся, дякуючи Ґа за апарат.

- Отримали гарантію? - спитав він.

Сенатор дав знак, і з вантажного відсіку літака виїхали два автонавантажувачі. Вони разом везли японський детектор фонової радіації в спеціальному ящику.

- Але ж ви знаєте, що він не спрацює, - сказав сенатор. - Японці його зробили для виявлення космічного випромінювання, а не ізотопів урану!

- Кожен із моїх найкращих учених дозволив би собі з цим не погодитися, - заявив Великий Керівник. - Власне, вони в цьому одностайні.

- Стовідсотково! - додав командир Пак.

Великий Керівник помахав рукою.

- Але про те, що ми теж матимемо статус ядерної держави, поговоримо іншим разом. А зараз трохи блюзу.

- А де ж веслувальниця? - спитала його Сан Мун. - Я маю співати для неї. Ви ж мене просили написати пісню для неї.

Обличчя Великого Керівника стало суворим, він сказав:

- Твої пісні - мої пісні. Ти співаєш тільки для мене.

Великий Керівник звернувся до американців.

- Мене запевняли, що блюз близький вашій колективній свідомості. У цій музиці люди виливають свої жалі, спричинені расизмом, релігією та капіталістичною несправедливістю. Блюз - для тих, хто спізнав голод.

- Один із шести… - підказав командир Пак.

- Один із шести американців щодня ходить голодний, - вів далі Великий Керівник. - Блюз також присвячений і насильству. Командире Паку, коли востаннє в Пхеньяні ставався злочин із застосуванням насильства?

- Сім років тому.

- Сім довгих років! - наголосив Великий Керівник. - А в американській столиці п’ять тисяч негрів скніють у в’язницях через насильство. Майте на увазі, сенаторе, ваша пенітенціарна система - на заздрість усьому світу: найновітніші умови ув’язнення, тотальний нагляд, три мільйони в’язнів! Але ви зовсім не намагаєтеся поставити її на службу суспільному благу. Позбавлений волі громадянин ніяк не мотивує дії вільного. А праця засуджених не задовольняє народних потреб!

Сенатор прокашлявся:

- Як сказав би доктор Сон, це дуже пізнавально.

- Вас утомлює суспільствознавство? - Великий Керівник кивнув, наче сподівався від американського гостя чогось більшого. - То ось вам Сан Мун.

Сан Мун опустилася на цемент злітної смуги й поклала гітару собі на коліна струнами догори. У тіні тих, хто скупчився навколо неї, вона подивилася на гітару , немов чекаючи далекого натхнення.

- Співай! - засичав командир Пак і ткнув її черевиком у поперек. Сан Мун злякано здригнулась і відкрила рот. - Співай! - сказав Пак.

Брендо на повідку загарчав.

Сан Мун почала гру від грифа, потираючи струни пучками й підчіпляючи їх пером пугача. Кожна нота, самотня й моторошна, не долучалася до наступної. Нарешті під тужне, неприкаяне санджо вона почала пісню про хлопчика, який пішов гуляти й загубився, так що батьки не змогли його знайти.

Багато громадян нахилилися нижче, намагаючись уловити мелодію.

Сан Мун співала:

- І завивав йому вітер швидкий, крижаний:

Йди до мене, поспи на постелі білій моїй!

На цих словах громадяни впізнали пісню і ту казку, за якою її складено, але ніхто не відгукнувся: «Стережися, сирітко, біди - заморозить тебе, не йди!» Цю пісню знали всі діти столиці, її було складено, щоб якось розвеселити очманілих сиріт, що бігали вулицями Пхеньяна. Сан Мун співала далі, а натовп був, вочевидь, не радий тому, що така весела дитяча пісенька, та, в якій ідеться про те, як людина врешті приходить до батьківської любові Великого Керівника, співається так сумовито.

Сан Мун співала далі:

- І шахта йому говорила: сховайся в мені,

Живи у мені цілі ночі і цілі дні!

У голові Ґа пролунала відповідь: «Стережися, сирітко, біди: не в пітьму, а на світло йди!»

Сан Мун співала:

- І привид йому шепотів: ти мене вдихни,

Я зігрію тебе, сироту, з глибини!

«Стережися, сирітко, біди - лихоманці у лапи не йди!» - подумки підспівав Ґа.

- Співай нормально! - засичав Пак.

А Сан Мун співала й далі так само сумовито: і в пісні з’явився Великий Ведмідь, і проспівалося про його особливу мову, і взяв він сирітку в лапи, і відломив йому кігтями шмат медового стільника з дупла… Її голос підкреслював ті подробиці, які пісня оминала: гострота кігтів, кусючий рій бджіл… У її голосі вчувалася ненаситність Ведмедя, його невгамовна всеїдність…

І чоловіки не підспівали: «Скуштуй, скуштуй ведмежих медів!»

А жінки не відгукнулися: «Причастися меду солод ких дій!»

Командир Ґа відчув, як його тілом прокотився сильний дрож, але його причину пояснити б не зміг. У чому річ - це пісня, чи співачка, чи те, де і як ця пісня лунає, чи те, що її герой - сирота? Розумів тільки, що це - її мед і саме цей мед вона й має для нього.

Коли пісня скінчилася, манери Великого Керівника сильно змінилися. Уже не було отих легких, веселих, поверхових жестів. Очі його стали непроникні, посмішка зникла.

Учені доповіли, що оглянули детектор і він абсолютно справний.

Великий Керівник жестом наказав Пакові привести веслувальницю.

- Ну що, закінчуймо наші справи, сенаторе, - промовив Великий Керівник. - Наш народ бажає передати трохи їжі вашим голодуючим громадянам. Коли це буде закінчено, ви можете забрати вашу громадянку на батьківщину й летіти до своїх важливіших справ.

Коли Ґа переклав ці слова, сенатор сказав:

- Згода.

А до Ґа Великий Керівник сказав лише:

- Скажіть жінці, хай надягає червоне.

Коли б у Великого Керівника й далі був доктор Сон, подумав Ґа. Доктор Сон настільки винахідливий у таких ситуаціях - йому було б легко зам’яти цю сцену.

Ванда проскочила повз нього, вражена:

- Блін, про що вона співала?

- Про мене! - сказав він, але швидко пішов далі разом із дітьми, дружиною та собакою.

«Храм Похйон», коли вони зайшли в нього, і справді виявився вартим молитов: усередину його товариш Бук уже сунув піддон із чотирма порожніми бочками.

- Ні про що не питайте, - сказала Сан Мун дітям і позривала з бочок білі покришки.

Командир Ґа відкрив футляр від гітари й дістав звідти сріблясту сукню Сан Мун.

- Вирушай так, як тобі хотілося, - сказав він їй і посадив дівчинку в бочку. Розтиснувши долоню, він насипав їй у ручку насіння з учорашньої дині. Потім підсадив хлопчика,