Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
Чалмерс (стиха, протягло свиснувши). Дивно, що ви не пішли в суфражистки[67]. З таким промовницьким хистом ви б затьмарили там усіх.
Нокс (сумно). А найгірше, Маргеріт, що ви маєте рацію. Як прикро, що ми не можемо бути щасливі без того, щоб не обкрадати щастям інших людей. Але й відмовитись від вас — так боляче і тяжко.
Маргеріт кидає на нього вдячний погляд.
Чалмерс (саркастично). Повірте мені, я зовсім і не спішуся відмовитись від своєї дружини. Гляньте на неї! Це ж ласий шматочок для кожного чоловіка.
Маргеріт. Томе, я без зайвого галасу погоджуся на розлучення, вийду заміж за містера Нокса і заберу Томмі з собою. За однієї умови.
Чалмерс. Тобто?
Маргеріт. Тобто — я залишаю в себе документи.
І їх буде використано в Ноксовій сьогоднішній промові. Чалмерс. Ну, то вже зась!
Маргеріт. Що б там не сталося, яких би заходів ви не вжили, — цю промову таки буде виголошено сьогодні. Тут уже ніщо вам не допоможе.
Чалмерс. Не повернете документів — не буде ні розлучення, ні Томмі, нічого.
Маргеріт. Ну що ж, — тоді ви примусите мене лишитися тут. Я не вчинила нічого лихого, та, гадаю, і вам не буде охоти знімати бучу.
У двері праворуч на другому плані входить Лінда, спиняється і дивиться запитливо.
А ось і вони. (До Лінди). Можете дати їх мені.
Лінда добуває з-за пазухи паку документів Коли вона передає папери Маргеріт, Чалмерс пробує їх перехопити.
Нокс (підскакує й відштовхує Чалмерса). Помалу, помалу!..
Чалмерс хапається за хворе серце й відходить хитаючись.
Маргеріт (материнським тоном). Томе, ви що?! Ваше серце… Така необережність!
Чалмерс непевною ходою рушає до дзвінка.
Говарде! Зупиніть його! Не дайте йому дзвонити, а ні, то слуги відберуть у нас документи.
Нокс ступає крок до Чалмерса, але той у знемозі падає на крісло, відкидає назад голову і простягає ноги.
Лін до, шклянку води!
Лінда віддає Маргеріт документи і вибігає в двері праворуч на другому плані. Маргеріт тривожно схиляється над Чалмерсом.
Пауза.
Нокс (торкаючи її за руку). Дайте їх мені.
Маргеріт дає йому документи, і в ту мить, як він бере їх, вдячно скидає на нього очима. Входить Лінда із шклянкою води й подав її Маргеріт. Маргеріт намагається піднести шклянку до Чалмерсових губів.
Чалмерс (раптом брутально вибиває шклянку їй з руки і каже притлумленим голосом). Принесіть мені віскі з содовою!
Лінда запитливо дивиться на Маргеріт. Та, вагаючись, знизує плечима, але, зрештою, киває головою. Лінда спішно виходить праворуч.
Маргеріт (Ноксові). Тепер ви підете й виголосите свою промову.
Нокс (ховаючи документи до внутрішньої кишені). Так, тепер я виголошу свою промову.
Маргеріт. Нехай ваші слова наблизять майбутнє! Щоб голос мільйонів звучав у них. (Чалмерс сміється глузливо). Ви знаєте, кому належить моє серце. Я вірю — настане день, і, ні в кого нічого не крадучи, нікого не кривдячи, гордо й гідно ми прийдемо одне до одного — і зостанемось разом… навік!
Нокс (журливо). А тим часом?
Маргеріт. Ми мусимо чекати.
Нокс (рішуче). Ми будемо чекати.
Чалмерс (випростуючись). Поки я помру? Еге ж?
Протягом подальшої мови Нокса Лінда входить у двері праворуч, несучи шклянку віскі з содовою, і подає її Чалмерсові, який пожадливо вихиляє половину. Маргеріт знаком відпускає Лінду, і та виходить праворуч у двері на другому плані.
Нокс. Я не мав такого на думці, але ви, до речі,