Українська література » Сучасна проза » Нічого особистого - Настя Байдаченка

Нічого особистого - Настя Байдаченка

Читаємо онлайн Нічого особистого - Настя Байдаченка
плач розіп’ятий. ">[33] Опустимо милосердну завісу жалощів над цією сценою.

Як і кожна нормальна людина, вона хотіла рецензію у «Дзеркалі тижня». Приємну таку, серйозну рецензію на півсмуги. Ну і отримати її, не докладаючи жодних зусиль, і, не нагадуючи жодним знайомим, і не виставляючи жодної пляшки цього мерзенного напою англійських селян. Пива тобто. Маячня? «Брєд сумасшедшей»? А ще було б непогано — позитивну таку рецензію у журналі культурного наступу «ЧаВо». І кілька відгуків на літературних сторінках щотижневиків із поміткою 5* — радимо всім. Із «ЧаВо» взагалі вийшла неприємна історія…

Якось Вікторію набрала знайома, що працювала у рекламній агенції, та запропонувала надіслати її книжки у глянцеві й не тільки видання, може, хтось надрукує рецензію. Відповідь журналу культурного наступу «ЧаВо» була блискавичною. Дайте 50 примірників для подарунків на конкурси видавництва, то буде вам позитивна рецензія. П'ятдесят. Ніби й немало… Оскільки Віка вважала співпрацю з «ЧаВо» стратегічно важливою, важкенький стосик книжок опинився у редакції до кінця тижня. Коли ж пані Каретко відкрила рецензію у наступному номері, у неї перехопило подих, наче вона побачила перед собою аварію як мінімум із чотирма машинами та людськими жертвами. «ЧаВо» дійсно надрукував рецензію. Без питань. Тільки її написала не та людина, яка завше рецензувала книжки. І це до того, що про решту книжок в тому номері написав саме він. По-друге, відгук було розміщено на одній сторінці з рекламою. По-третє, на початку рецензії та майже на третину її обсягу йшло перерахування того, чим займається пані Каретко, окрім літератури чи то пак графоманства. Виглядало це як дешева проплачена піар-стаття низької якості. Недарма їй здалося, що 50 примірників це занадто… Що ж — не спробуєш, не дізнаєшся. У цей літературний світ заходять із іншого боку, а вона припхалася на бал з чорного ходу. Через дупу, так би мовити.

Не минуло і трьох тижнів після грандіозного тріскотливого провалу на засіданні літературного клубу, як Віка Каретко отримала упереджувальний імейл від своєї колєжанки Насті Байдаченко.

From: [email protected]

Sent: Friday, October 04, 2008 10:17 AM

To: [email protected]

Subject: sorry:(

Importance: High

Привіт,

мушу попередити, що завтра цей шедевр критичної думки піде в друк. Мабуть, Гафка напилася пива під зав'язку і луснула від злості.

Пий валер'янку і відправ усіх під три чорти.

P. S. в епоху Відродження злих посланців не вбивали, ну ти в курсі.

Набери чи намиль, якщо схочеш.


НБ

«Дзеркало тижня»

Розділ «Книжкова лавка»

Агафія Печенюк

АТАКА КЛОНІВ

З-під пера сценаристки попсових серіалів та реаліті-шоу Вікторії Каретко вийшла чергова слізно-кривава історія. Пані Каретко дебютувала в українській літературі чотири роки тому із ренесансною казочкою про Гальшку Острозьку. Для людей трохи обізнаних із світовою літературою, сюжетні ходи до болю нагадували цвейгівську Марію Стюарт, ці здогадки не спростовувала і сама авторка, ставлячи в епіграфи рядки з відомого роману. Вікторія Каретко не раз наголошувала, що паралелі вона проводила особисто, проте залишимо роздуми про плагіат на сумлінні автора.

Цього разу нам потрапила до рук справжнісінька готична казочка без гепі-енду. Із глибоким некрофілійним наповненням. Усім фанам «Анжеліки та короля», яких встигла причарувати пані Каретко, цього разу доведеться читати розповідь з інших часів.

Отже, сюжет «Тіла Інеш» не відрізняється ані оригінальністю, ані унікальністю. Така собі чергова історія Ен Болєн, невгамовної жінки, яка вбила собі в неодмінно біляву голівку, що вона стане королевою. Залишимо на суд історії та нащадків моральний бік справи: на своєму шляху до вінця Інеш Каштру попила чимало крові невинній королеві Констанці, її дітям та португальським придворним. Не в тому справа. Віка Каретко і цього разу не розповіла нічого нового, а ні в новий спосіб. Сюжет знову закручений на банальній заквасці: він кохає її, вродливу, біляву і стервозну, а не свою дружину, чорняву, лагідну і вірну. Із дружиною не можна розлучитися, і з Інеш не можна одружитися. Ось і вариться мило у найкращих традиціях серіалів «соплі-сльози» на цілих десять років. Дон Педру, геніальний португальський король, оспіваний у «Лузіадах» Камоенсом, постає перед нами нерішучим хлопчаком, який до смерті боїться свого батька. А хлопчаку-то вже тридцять років! Тобто не дон Педру, а якась бліда копія. Інеш безпринципна, жорстока, холоднокровна така собі Інеш. Вона береться за португальського принца, як сучасні жінки за розбудову кар’єри: із ретельним розрахунком та націленістю на результат.

«Я нешлюбна донька. Мені або стати королевою, або наплодити нешлюбних дітей, що все життя будуть пити мою гіркоту. Годі. Я в тисячу разів вродливіша за Констанцу. Чого ж їй бути королевою?» — ось який примітивний розрахунок мотивує головну героїню до загравань із спадковим принцом Португалії. У тих забавках Інеш і сама не помічає, як закохується. Ось тут і розпочинається трагедія. На троні немає місця почуттям, у королівських коронах незручно цілуватись, на ложі короля зачинають спадкоємців, а не кохаються. Король Афонсу це добре знає. І те, що у майбутньої королеви не повинно бути таких войовничих та невгамовних родичів, як брати Інеш. Відтоді Інеш приречено.

Пані Каретко із добірним садизмом чи поривом нестримної некрофілії занурюється в описи ексгумованого тіла після двох років у могилі. Справді половину деталей можна було опустити. Тільки тут у дона Педру просинається жага бодай якихось чоловічих вчинків. І новий король із завзяттям SSівця відіграється за всі попередні нерішучі сторінки. «Дехто прозвав Педру — жорстоким, а дехто — справедливим. Хто знає межу між жорстокістю та справедливістю, коли йдеться про Інеш?» Попри деяку оригінальність форми історія не нова, вона схожа на тисячі книжок у м’якій палітурці, якими завалена Петрівка. Із рожево-золотими обкладинками з перекачаними чоловіками, що обнімають напівнепритомно-пристрасних жінок у велюрових костюмах незрозумілих епох.

Отже, «Тіло Інеш» — черговий клон від Вікторії Каретко. Тож подобимося до великого Хвильового — «геть від клонів!».

Відгуки про книгу Нічого особистого - Настя Байдаченка (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: