Маг - Джон Роберт Фаулз
— А чому б мені не вірити?
— Здається, я не дуже дохідливо пояснюю.
— Та ні. Якраз навпаки.
Однак Жулі знову глянула на мене, не певна того, як я ставлюся до такої очевидної легковірности, й опустила очі.
— Була ще одна причина. Греція. Я ж вивчала класику, ото й завжди мріяла сюди приїхати. Це була приманка. Моріс не раз обіцяв, що в нас знайдеться час усе оглянути. І додержав слова. Власне, крім проживання на острові, все було чудовими, святковими канікулами. — Вона знову збентежилася. Мабуть, зміркувала, що їх двох винагородили набагато щедріше, ніж мене. — У нього просто-таки казкова яхта. На ній ми жили, як принцеси.
— І що на те ваша мама?
— О, Моріс про це подбав. Сам наполіг, щоб зустрітися з мамою, коли вона приїхала до Лондона провідати нас. І заморочив її своїми вишуканими манерами, — скрушно всміхнулася Жулі. — Як і багатством.
— Чи знає вона про те, що сталося?
— Ми пишемо в листах, що досі тривають репетиції. Не треба її хвилювати. — Жулі скорчила гримаску. — Вона мастак з мухи слона робити.
— А сам фільм?
— Це екранізація повісти грецького письменника Теодорітіса. Чули про такого? Про «Три серця»? — Я похитав головою. — Англійською цю повість не переклали… Написана на початку двадцятих років. Йдеться про двох англійок, дочок британського посла в Афінах, хоча в книжці вони не двійнята. Під час Першої світової війни сестри їдуть відпочити на острові й…
— Одна з них часом не Лілі Монтґомері?
— Ні. Слухайте. Отже, острів. Там дівчата знайомляться з грецьким поетом, смертельно хворим на сухоти… Він закохується в сестер по черзі, а ті в нього. Всі дуже нещасні. Ну а чим закінчується ця історія, можете самі здогадатися. Насправді повість не така вже й дурнувата. В ній відчувається чарівливість того часу.
— Ви її прочитали?
— Сяк-так. Вона досить коротка.
— Ксерете кала та неа елленіка?[164] — спитав я по-новогрецькому.
Тією ж мовою, набагато вільнішою й правильнішою, ніж у мене, вона відповіла, що трохи навчилася новогрецької, причому давньогрецька в цій справі допомогла значно менше, ніж прийнято вважати. Відтак задивилася на мене. На знак пошани я торкнувся рукою лоба.
— Він і сценарій нам у Лондоні показав.
— По-англійськи?
— Сказав, що має намір випустити два варіанти стрічки. Грецький і англійський. З паралельним дубляжем. — Жулі злегка здвигнула плечима. — Здавалося, той сценарій призначено для втілення. Насправді ж це була хитро задумана репетиція…
— Як саме…
— Підождіть. Ось вам ще докази.
Відвернувшись, вона видобула з кошика портмоне й витягла з нього два витинки з газети. Перший був із фотографією. Дві сестри, в плащах і вовняних шапочках, сміються на тлі лондонської вулиці. Можна розпізнати газету за способом друку, але до цього клаптика приклеєно ще й сіру картку аґенції з написом «“Івнінґ стандард”, 8 січня 1953 року». Під фото стояв текст:
ВОНИ ЩЕ Й РОЗУМНИЦІ НА ДОДАЧУ!
Таланливі близнята Джун і Жулі (праворуч) Гоумз дістали головні ролі в кінофільмі, який зніматимуть у Греції влітку цього року. Обидві закінчили Кембридж, грали в студентських спектаклях і балакають між собою вісьмома мовами. Нескромна заувага нежонатим: жодна із сестер поки що не має наміру вийти заміж.
— Заголовок не ми придумали.
— Я так і зрозумів.
На другому витинку — із «Сінема трейд ньюс» — по-американському повторено те, що розповіла мені Жулі.
— І принагідно… Це моя мама.
Глянувши в портмоне, я побачив любительську світлину. Жінка з пухнастим волоссям на шезлонґу в саду. Поряд неї — масивний спанієль.
Я зауважив ще одну світлину й змусив Жулі показати її. Зодягнений у спортивну сорочку чоловік років тридцяти з гаком справляв враження розумного й нервового.
— Це…
— Так, це він, — відповіла Жулі й додала: — Колишній.
Забрала знімок. Її обличчя набрало замкненого виразу, й я не наполягав на розмові про цього чоловіка. Вона квапливо повела далі.
— Звичайно, тепер ми тямимо, що Моріс подбав про чудове прикриття. Якщо ми маємо зіграти ролі добре вихованих дочок посла у 1914 році, то треба ходити на уроки бонтону, вчитися тодішніх манер. Треба ходити на примірки. Весь одяг Лілі пошито в Лондоні. У травні ми полетіли до Афін. На летовищі Моріс сказав, що знімальна група збереться за два тижні. Він попередив про це ще в Англії, й ми не запідозрили нічого лихого. Джун і я вирушили з ним у круїз. До Родосу й Криту. На «Аретузі»
