Людина без властивостей. Том I - Роберт Музіль

загальний лад з дня на день прогресує. Вони вбачають лад у всьому: на фабриках і заводах, у конторах, у розкладах руху потягів, у навчальних закладах (тут можна, либонь, з гордістю згадати й про наші казарми, які, незважаючи на свої скромні можливості, нагадують просто-таки дисципліну злагодженого оркестру); одне слово, скрізь, куди не кинь оком, бачиш лад — лад на тротуарах і на вулицях, лад в оподаткуванні, в церковному житті, у комерції, в чинах, на балах, у моралі тощо. Отож я певен, що нині мало не кожна людина вважає: такого досконалого ладу, як у наш час, ще ніколи не було. Чи не має такого відчуття у глибині душі й ваше превосходительство? Принаймні я його маю. У мене, знаєте, щойно я послаблю увагу, відразу зринає відчуття, що дух нового часу полягає саме в такому більшому ладу й що імперії Ніневії й Риму занепали, мабуть, через якесь недбальство. Гадаю, більшість людей теж такої самої думки і в душі припускають, що минуле стало минулим, щоб нас покарати, щоб помститися за те, в чому не було ладу. Але це уявлення, — певна річ, омана, в яку люди освічені впадати не повинні. І в цьому полягає, на жаль, потреба в силі й солдатській професії!

Розводячи отак балачки з цією розумною молодою жінкою, генерал відчував глибоке задоволення; це приємно урізноманітнювало його службові обов’язки. Але Діотима не знала, що йому відповісти, тож навмання промовила ще раз:

 — Адже ми справді сподіваємося зібрати найважливіших людей, хоч і тоді завдання не стане легшим. Ви не уявляєте собі, які різноманітні ініціативи до нас надходять, а вибрати хочеться ж найкращі. Але ви ось, Генерале, казали про «лад». Додержуючи ладу, тверезо все зважуючи, порівнюючи й контролюючи, мети ніколи не досягнеш; рішення має бути як блискавка, як вогонь, як інтуїція й синтез! Якщо взяти історію людства, то вона не становить логічного розвитку, а своїми несподіваними ідеями, сенс яких виявляється вже згодом, нагадує радше поезію!

 — Даруйте на слові, ваше превосходительство, — відказав Генерал, — але в поезії солдат тямить не багато; та якщо хто-небудь і здатний блискавкою й вогнем запалити рух, то це — ви, ваше превосходительство, і старий офіцер це розуміє!

76. Граф Ляйнсдорф виявляє стриманість

Хоча цей гладкий Генерал робив візити й без запросин, а проте чоловік він був, як-не-як, досить світський, і Діотима розповіла йому більше, ніж хотіла. І коли його все ж таки й оточувала атмосфера страху, спонукавши її згодом пошкодувати про свою довірливість, то причиною цього був, власне, не сам Генерал, а, як пояснювала собі Діотима, її давній приятель граф Ляйнсдорф. Чи його ясновельможність часом не ревнував? А якщо ревнував, то кого? Хоча граф щоразу й ушановував Собор своєю короткою присутністю, такої прихильности до нього, на яку сподівалася Діотима, він не виявляв. Його ясновельможність відчував очевидну неприязнь до того, що він називав «чистісінькою літературою». Для нього це було поняття, пов’язане з юдеями, газетами, жадібними до сенсацій книготорговцями і з ліберальним буржуазним духом, що мляво розводив балачки й творив за гроші, і сполучення «чистісінька література» стало в графа просто-таки улюбленим висловом. Тепер щоразу, коли Ульріх збирався прочитати йому пропозиції, які надходили з поштою і серед яких траплялися й усілякі заклики надати світові руху вперед чи назад, граф відмагався словами, звичними для кожного, хто довідується, що, крім його власних намірів, є ще й наміри решти людей; він казав: «Ні, ні, на сьогодні я маю важливі плани, а оце ось — це ж бо чистісінька література!» У таким випадках він думав про ниви, селян, сільські церковки й про той міцно, як снопи на скошеній ниві, зв’язаний рукою Божою лад, де стільки прекрасного, здорового й корисного, хоч іноді цей лад, щоб не відставати від часу, й мириться з Ґуральнями в маєтках. А за такої спокійної широти поглядів стрілецькі товариства й об’єднання молочарень видаються, попри всю їхню недоречність, осередками твердого ладу та єдности; і якщо вони вважають за потрібне на світоглядній основі висунути певну вимогу, то вона, сказати б, має перевагу внесеної до земельного кадастру духовної власности перед вимогами, народженими в голові якої-небудь приватної особи. Тим-то щоразу, коли Діотима збиралася повести з графом Ляйнсдорфом серйозну розмову про те, що довідалася від великих умів, той зазвичай тримав у руках чи діставав із теки подання якого-небудь об’єднання з п’ятьох телепнів і заявляв, що такий папірець у світі реальних тривог важить більше, ніж фантазії Геніїв.

Це був такий самий дух, за який начальник відділу Туцці хвалив архіви свого міністерства, що офіційно не визнавали існування Собору, зате надзвичайно поважно сприймали кожен блошиний укус навіть найменшої провінційної газетки; й у таких клопотах Діотима не мала нікого, кому могла б довіритися, крім Арнгайма. Але саме Арнгайм брав графа Ляйнсдорфа під захист. Це він, Арнгайм, пояснював їй спокійну широту поглядів того вельможі, коли вона нарікала на пристрасть, яку граф мав до стендових стрільців та об’єднань молочарень

 — Його ясновельможність вірить у провідну силу землі й часу, — поважно розтлумачував Арнгайм. — Повірте мені, це йде від володіння землею. Земля робить людей простішими — так само, як вона очищає воду. Навіть я, коли навідуюся до свого вельми скромного маєтку, щоразу відчуваю цей її вплив. Справжнє життя робить нас простішими. — І, трохи повагавшись, додавав: — Граф Ляйнсдорф з його життєвою широтою й розмахом ще навдивовижу толерантний, щоб не сказати: відчайдушно терплячий…

Ця риса її ясновельможного покровителя була для Діотими новиною, тож погляд у неї пожвавішав.

 — Я не хотів би з певністю стверджувати, — провадив далі Арнгайм з якимсь невиразним притиском, — що граф Ляйнсдорф помічає, як ваш кузен у ролі секретаря зловживає його довірою — звичайно, відразу додам, лише в сенсі принципів, переконань, — зловживає, демонструючи свій скепсис щодо великих планів, а також глузливий саботаж. Я потерпав би, що він матиме на графа Ляйсдорфа несприятливий вплив, але традиційні високі почуття й ідеї, на яких ґрунтується справжнє життя, ввійшли цьому істинному перові в плоть і кров так глибоко, що таку довіру він, либонь, може собі дозволити.

Це була різка й заслужена оцінка Ульріха, однак Діотима не звернула на неї аж такої уваги, перебуваючи під впливом іншого висловлювання Арнгайма — нібито маєтками можна володіти не задля того, щоб бути поміщиком, а задля психічного