Людина без властивостей. Том I - Роберт Музіль

 — Не знаю, — відповів він. — Чи приходити мені ще? Хвилювання своєї вивільненої руки Ґерда вилила на всілякі дрібнички, які заходилася перекладати з місця на місце, й нічого не відповіла.

 — Ну, то скоро я прийду ще, — пообіцяв Ульріх, хоча до цього дня такого наміру й не мав.

74. Четверте сторіччя до н. Х. проти 1797 року.

Ульріх одержує від батька ще одного листа

Швидко розлетілася чутка про те, що сходини в Діотими мають надзвичайний успіх. У цей час Ульріх одержав від батька навдивовижу довгого листа, а на додачу ще й цілий стос брошур та окремих друкарських відбитків. Батько писав приблизно таке: «Любий сину! Твоє тривале мовчання… Проте від третьої особи я на втіху собі довідався, що мої клопотання про тебе… мій доброзичливий товариш граф Штальбурґ… Його ясновельможність граф Ляйнсдорф. Наша родичка, дружина начальника відділу Туцці. Справа, задля якої я змушений тепер просити тебе скористатися всім твоїм впливом у твоєму новому колі, полягає ось у чому:

Світ запався б, якби істиною могло бути все, що за неї приймають, а дозволенним — будь-яке бажання, котре людині таким здається. Тому наш спільний обов’язок — визначати одну-єдину істину і праведне бажання в міру того, як нам щаститиме це робити, з невблаганним відчуттям обов’язку пильнувати, щоб це й викладено було в чіткій формі наукового твердження. Із сказаного ти можеш зробити висновок, що це означає, коли я повідомлю тобі, що не лише в колах дилетантських, але досить широко і в наукових, які, на жаль, піддаються впливам непевних часів, уже давно набув поширення надзвичайно небезпечний рух за те, щоб у новій редакції нашого кримінального кодексу домогтися якихось нібито поліпшень і послаблень. Мушу зауважити, що цю нову редакцію уже кілька років випрацьовує створений міністром комітет з відомих експертів, бути членом якого маю честь і я, — так само, як і мій університетський колега професор Швунґ (цього чоловіка ти, либонь, пам’ятаєш із тих давніх часів, коли я його ще не розкусив і довгі роки вважав найкращим своїм товаришем). А щодо згаданих мною послаблень, то наразі з чуток — хоч загалом це, на жаль, надто ймовірно — я довідався, що в наступному році, році ювілею нашого високоповажаного й милосердого правителя, тобто з огляду на атмосферу, сказати б, великодушности можна очікувати особливих зусиль, спрямованих на те, щоб прокласти в нас шлях такому згубному послабленню правосуддя. Само собою зрозуміло, ми з професором Швунґом однаковою мірою сповнені твердої рішучости поставити на цьому шляху заслін.

Я, звісно, розумію, спеціальної юридичної підготовки ти не маєш, однак, либонь, усвідомлюєш, що така правова невизначеність, яка фальшиво називає себе гуманністю, не знає кращої лазівки, ніж поняття неосудности, яке унеможливлює покару злочинця, поширити, надавши йому нечіткої форми обмеженої осудности, й на тих численних індивідів, котрі не є ні психічнохворі, ні нормальні з погляду моралі й становлять ціле військо тих неповноцінних, морально недоумкуватих, які, на жаль, несуть чимдалі більшу заразу в нашу культуру. Тобі не потрібно пояснювати, що поняття такої обмеженої осудности — якщо його взагалі можна назвати поняттям, що особисто я заперечую! — має бути якнайтісніше пов’язане з нашими тлумаченнями цілковитої осудности чи неосудности, й відтак я підходжу безпосередньо до суті своєї справи.

Спираючись на вже наявні законоположення і враховуючи викладені обставини, я в уже згаданому дорадчому комітеті вніс пропозицію сформулювати §318 майбутнього кримінального кодексу відпов. у такій редакції:

«Злочинною дія не вважається в тому разі, коли особа, що її скоїла, в момент скоєння свого вчинку була в непритомному стані або в стані хворобливого порушення розумової діяльнос-ти, внаслідок чого…» Професор Швунґ теж вніс пропозицію, яка починалася точнісінько такими самими словами.

Але далі в його пропозиції йшли слова: «…внаслідок чого свобода волі такої особи ставала неможливою»; тоді як у моїй пропозиції стояло таке: «…внаслідок чого така особа втрачала здатність усвідомити протиправність своєї дії». Мушу визнати, спочатку я й сам не завважив у цій розбіжності ніякого злого заміру. Особисто я завжди дотримувався думки, що з розвитком розуму й здорового глузду воля шляхом розмислів та рішень, що з них випливають, бере гору над потягами й інстинктами. Відтак вольова дія — не підсвідома, вона завжди пов’язана з мисленням. Людина вільна тією мірою, якою вибирає свою волю; якщо вона має людські потяги, тобто потяги, що відповідають чуттєвому боку її сутности, якщо, отже, її мислення порушене, то вона не вільна. Вияв волі — це якраз не щось випадкове, а самовизначення, що неминуче випливає з нашого «я», і волю, отже, визначає мислення, і якщо воно порушене, то воля — вже не воля, й людина чинить лише за природою своїх потягів!… Але я, звісно, знаю, що в літературі представлено й протилежний погляд, згідно з яким воля, навпаки, визначає мислення. Ця концепція має своїх прихильників серед сучасних юристів, щоправда, лише від 1797 року, тоді як та, яку поділяю я, протистояла всіляким нападкам ще від IV сторіччя д. н. Х.; але я хотів довести свою готовність до компромісу й запропонував формулювання, що враховувало обидві пропозиції і звучало б, отже, так:

«Злочинною дія не вважається в тому разі, коли особа, що її скоїла, в момент скоєння свого вчинку була в непритомному стані або в стані хворобливого порушення розумової діяльности, внаслідок чого така особа втрачала здатність усвідомити протиправність своєї дії і свобода її волі ставала неможливою».

І ось тоді професор Швунґ і показав своє справжнє нутро! Він знехтував мою готовність до компромісу й пихато заявив, що в цьому реченні сполучник «і» треба замінити на «або». Ти розумієш його намір. Людина думки від дилетанта саме тим і відрізняється, що вміє побачити «або» там, де друга скаже просто «і», й Швунґ спробував накинути мені поверхове мислення, запідозривши мене, з огляду на мою пов’язану з отим «і» готовність до порозуміння, в тому, буцімто я не усвідомив глибини й значення суперечности, яку належить подолати!

Само собою зрозуміло, що від тієї миті я з усією рішучістю виступив проти нього.

Я відчув, що мушу домагатися прийняття моєї першої редакції без будь-яких змін,