Улісс - Джеймс Джойс
Зразкова донька була Герті, ну чисто друга мати у домі, справжній янгол милосердя, а серденько мала вартніше за золото. А коли матері починала дуже голова боліти то хто як не Герті терла їй лоба ментоловим олівцем хоч їй не подобалося що мати нюхає табаку і це єдине за що вони сварилися, за табаку. Усі нею не могли нахвалитися, така вона була тиха й ласкава. Це Герті вимикала газ у домі щовечора і знову ж таки Герті повісила на стіні в тому місці де вона ніколи не забувала що два тижні хлорованим вапном з різдвяного альманаху містера Танні бакалійника картинку Гальціонині Дні[236] де молодий джентльмен убраний як ходили за тих часів у трикутному капелюсі простягав китицю квітів своїй коханій зі старосвітською ґречністю крізь переплетене вікно. Зразу видно, що за цим ховалася ціла історія. Кольори були такі гарні, аж очі вбирали. Вона стояла у м’якій вузькій білій сукні, прибравши обміркованої постави, а джентльмен був у шоколадному вбранні й виглядав, як справжній аристократ. Вона часто дивилася на них замріяно коли бувала там з певної потреби і мацала власні руки білі й ніжні з точнісінько як у неї закачаними рукавами і думала про ті часи бо вона розшукала у словнику Уокера який належав дідусеві Гілтрепу про Гальціонині дні що вони означають.
Тим часом близнята грались у повній братерській злагоді, аж поки мастер Джекі, котрий, ніде правди діти, був уредний, як сльота, навмисно загилив щосили м’яча аж до вкритих водоростями каменюк. Само собою бідолашний Томмі не барячись висловив своє невдоволення та на щастя джентльмен у чорному який сидів поблизу прийшов відважно на поміч і перехопив м’яча. Наші два борці заходилися криком кричати вимагаючи свою цяцьку і щоб попередити колотнечу Сіссі Кефрі гукнула джентльменові аби він кинув м’яча їй будь ласка. Джентльмен разів зо два замірився м’ячем а тоді кинув його на горб до Сіссі Кефрі але він покотився вниз схилом і спинився якраз під спідницею Герті біля калюжі під скелею. Близнята знову заволали свого допоминаючись і Сіссі попросила її стуснути його ногою хай собі за нього б’ються тож Герті відвела назад ногу але вона воліла щоб їхній дурний м’яч не скотився був до неї і вона стусонула та не влучила і Еді з Сіссі засміялися.
— Не доскочив, стрибай удруге, — сказала Еді Бордмен.
Герті всміхнулася згідливо й закусила губу. Її гарненькі щічки зашарілися ніжно-рожевим рум’янцем але вона поклала довести їм своє отож вона підняла поділ спідниці трохи але достатньо і добре прицілилася і добренько стуснула м’яча і він полетів далеко ген-ген а двоє близнят гайнули слідом до ріні. Звичайно то були заздрощі та й більше нічого аби привернути увагу того джентльмена що сидів напроти, її наче жаром обсипало, а це у Герті Мак-Дауел завжди був сигнал небезпеки, до щік прилила гаряча хвиля. Досі вони позирали один на одного байдужим оком, але тепер із-під крисів свого нового брилика вона зважилася на нього подивитись, і обличчя у присмерку, на яке впав її погляд, бліде та на диво виснажене, здалося їй таким сумним, що сумнішого вона зроду не бачила.
Крізь розчинене вікно з церкви долинув запашний дух ладану, а з ним запашні ймення тієї, що зачала без плями першородного гріха, посудино духу, молися за нас, посудино чести, молися за нас, посудино благочестя великого, молися за нас, містична трояндо. І згорьовані серця були там, і трударі, що добували свій хліб щоденний, і багато тих, котрі грішили й помилялися. Їхні очі, вологі від каяття, проте ясніли надією, бо велебний отець Х’юз розповів їм, що блаженний Бернард сказав своїй славетній молитві про Марію, про заступницьку силу Пресвятої Діви: ще зроду-віку не чувано, аби того, хто благав її всемогутнього захисту, вона залишила напризволяще.
Близнята знову гралися собі весело, бо дитячі сварки скороминущі, як літня злива. Сіссі бавила малого Бордмена, поки він загугукав з радощів, плескаючи немовлячими рученятами. «Агу!» гукнула вона з-за верху колиски, а Еді спитала, де ділася Сіссі, а тоді Сіссі вистромила голову й гукнула «Ку-ку!» і слово чести, маля тішилося з того незмірно! А потому вона загадала йому сказати «папа».
— Скажи «папа», дитино. Скажи па-па-па-па-па-па-па.
І дитя щосили намагалося сказати, бо воно було дуже розумне для одинадцяти місяців, усі це говорили, і велике, як на свій вік, і здоровеньке нівроку, любенький малий вузлик, і, певна річ, воно стане значною людиною, так усі казали.
— Гаджа-джа-джа-гаджа.
Сіссі витерла його маленький роток слинявчиком і хотіла посадити як слід, щоб воно сказало па-па-па, та коли вона розстебнула ремінець, то вигукнула, Мати Божа, що воно геть мокре і що треба скласти вдвоє ковдру і підстелити наспід. Звичайно, його немовляча величність енергійно запротестувала проти формальностей туалету і сповістила про це усім і кожному:
— Уа-а-а а-а-а-а-уа а-а-а-а.
І дві здорові великі-великі слізоньки побігли по його щічках. Надаремно було його втішати, кажучи ні, ні-ні, дитино, ні, і розповідаючи йому про тпру-тпру і де чих-пух, але завжди тямуща на вигадку Сісс ткнула йому до рота смочок пляшечки, і малий поганин ураз утихомирився.
Герті благала Бога, щоб вони забрали свого верескуна додому й не дратували їй нерви ніколи не можна спокійно погуляти, а також капосних близнюків. Вона глянула на далеке море. Воно скидалося на малюнки, які той чоловік малював на пішоході паличками кольорової крейди, так шкода їх залишати, щоб вичовгали ногами, вечір, находять хмари, і маяк Бейлі світиться на Гауті, і чути цю музику, і пахощі ладану, що ним кадили у церкві, здається, оповивають душу. Вона дивилася, а її серденько тріпотіло схвильовано. Так, він поглядав саме на неї, і то неспроста. Його очі пропікали її наскрізь, наче обшукували геть усю, читаючи навіть те, що в душі таїлося. Чудові то були очі, винятково виразні, та чи можна їм довіритися? Люди такі непевні. Вона зразу побачила з його темних очей і блідого інтелектуального обличчя, що він чужоземець, викапаний актор Мартін Гарві{673}, божок усіх дівчат, як він зображений у неї на фото, тільки з вусами, які вона воліла, бо не стратила глузду, бігаючи по театрах, як Вінні Ріпінгем, котра хотіла, щоб вони удвох убиралися завжди
