Улісс - Джеймс Джойс

однаково через якусь п’єсу{674}, але з того місця їй було не видно, чи в нього орлиний ніс, чи трохи retroussé[237]. Він був у глибокій жалобі, це вона бачила, і обличчя його красномовно свідчило про те, що його душу обложив тяжкий жаль. Аби дізнатися, за ким, вона віддала б усе на світі. Він придивлявся так пильно, так уважно, і він бачив, як вона стусонула м’яча, і, можливо, він би побачив блискучі сталеві пряжки черевиків, аби вона те передбачила й гойднула ними отак, носками донизу. Добре, що їй спало на думку про всяк випадок надягти прозорі панчохи: а може Реггі Вайлі вийшов би на вулицю. Та все те було у далекому минулому. Нарешті здійснилися її повсякденні мрії. Він важив над усе на світі, і її лице пашіло радістю, бо вона прагнула до нього, бо вона інстинктивно відчувала, що він зовсім не схожий на інших. Усім своїм дівочо-жіночим серцем вона потяглася до нього, до свого омріяного дружини, бо вмить збагнула, що це він. Якщо він страждав, або грішив більше за грішників, або навіть, навіть якщо він сам був грішник, лиха людина, їй те було байдуже. Навіть якщо він був протестант або методист, вона легко навернула б його на праведну віру, хай би він тільки любив її щиро. Є такі рани, які можна вигоїти лише серцем. Вона була жіночна жінка, не те що інші легковажні дівчата, котрих він знав, які знехтували жіночністю, оті велосипедистки, котрі показують те, що не годиться, а вона жадала знати все, пробачити все, коли їй пощастить закохати його в себе, примусити забути минуле. Тоді, може, він її ніжно обійме, як справжній мужчина, притиснувши до себе її слухняне тіло, і кохатиме її, свою найдорожчу дівчинку, заради неї самої.

Притулок грішників. Утіха страдників. Ora pro nobis[238]. Доречно сказано, що той, хто молиться їй постійно і з вірою, ніколи не заблудиться і не буде знехтуваний: отож вона сама є теж захисний притулок для страдників, бо семеро печалей прохромили їй серце. Герті уявляла собі, як то воно діятиметься в церкві: осяяні кольорові шибки, свічки, квіти і сині корогви братства Благословенної Діви, й отець Конрой допомагає превелебному О’Генлону в олтарі, переносить начиння, потупивши очі. Він видавався майже святим, і його сповідальня була така тиха і чиста, і темна, і руки його були наче з білого воску, і якщо вона коли стане черницею-домініканкою у їхньому білому вбранні, то, може, він прийде у монастир на новену святому Домінікові. Коли вона розповіла йому про те, почервонівши по саме волосся з ляку, що він побачить, він заспокоїв її, бо то поклик природи, а ми всі у цьому житті коримося природним законам, він сказав, і то ніякий не гріх, бо випливає з жіночої природи, яку створив Бог, він сказав, і що навіть сама Благословенна Діва сказала архангелові Гавриїлу: хай здійсниться в мені те, що прорекло твоє слово. Він був такий добрий і праведний і часто-пречасто вона думала й думала чи зшити йому покрівець на чайник з рюшами і квітами вишиваний чи подарувати годинника проте в них був годинник вона зауважила на камінній полиці біло-золотий з канаркою що визирала з хатки сповіщаючи годину того дня коли вона приходила поговорити за квіти для сорокагодинного моління бо подарунок важко вибрати чи може альбом кольорових фотографій з видами Дубліна або ще якогось місця.

Капосні шибеники близнюки знову почали сваритися, а Джекі пошпурив м’яча до моря, і вони удвох за ним побігли. У них, як у поросят, ані стиду, ні бриду. От аби хтось узяв та й дав їм доброї хльости задля їхньої ж користі, щоб вони шанувалися, і той і другий. А Сіссі з Еді почали їх гукати, боячися, що приплив їх застане і вони потопляться.

— Джекі! Томмі!

Аякже! Так вони й послухали! Отож Сіссі сказала, що це востаннє бере їх з собою. Вона скочила на рівні ноги, гукнула їх і побігла вниз повз нього, струшуючи волосся, що майоріло позаду, на колір воно видавалося досить гарне, аби тільки його було більше, але вона безперестану втирала в нього оте своє зілля, і воно ніяк не росло довше, бо це річ протиприродна, отож краще б вона насунула брилика. Вона бігла довгими кроками наче гусак дивно як у неї не розпоролася збоку спідниця що була на неї дуже тісна бо Сіссі Кефрі любила хизуватися хлопчачими манірами і метка була нівроку коли на її думку випадала нагода собою похвастатися а що бігун з неї був добрий то вона й бігла таким робом аби він побачив поділ спідньої спідниці і якомога вище її худющі голінки. От якби вона зачепилася за що-небудь своїми високими кривими французькими кабаками які взула навмисно щоб здаватися вищою і з розгону беркицьнула. Tableau[239]! Гарно вона б себе показала та ще й при такому джентльмені.

Царице янголів, царице патріархів, царице пророків, усіх святих, вони молилися, царице найсвятіших молитов а по тому отець Конрой подав кадило превелебному О’Генлонові і він підклав ладану і покадив біля благословенного причастя і Сіссі Кефрі спіймала близнюків і їй руки свербіли одважити їм замашного ляпаса але вона стрималася бо гадала що може він за нею стежить проте вона ще зроду так глибоко не помилялася бо Герті не дивлячись бачила що він очей з неї не зводить а по тому превелебний О’Генлон знову віддав кадило отцеві Конрою і став навколішки підвівши погляд на благословенне причастя і хор завів Tantum ergo і вона злегка погойдувала ногою в такт коли мелодія пішла вгору і впала на Tantum ergo sacramentum[240]. Три шилінги одинадцять пенсів заплатила вона за ці панчохи в крамниці Сперроу на Джордж-стрит у страсний вівторок, ні, у страсний понеділок, і вони були без жодної вади, і саме на них він дивився, на прозорі, а не на її нікудишні, що не мали ані вигляду, ані форми (і де в неї теє нахабство береться!), він-бо сам чудово бачив різницю.

Сіссі вернулася доріжкою ведучи близнят і несучи і м’яча а її брилик і досі сидів набакир після гонитви і вигляд у неї був прекумедний тягне хлопчаків а благенька блузка яку вона купила лише півмісяця тому пом’ялася ззаду на ганчірку і клапоть спідньої спідниці визирає ну чисто тобі потороча. Герті зняла на хвилину брилика, щоб опорядити собі