Українська література » Сучасна проза » Твори в п'яти томах. Том 1 - Роберт Льюїс Стівенсон

Твори в п'яти томах. Том 1 - Роберт Льюїс Стівенсон

Читаємо онлайн Твори в п'яти томах. Том 1 - Роберт Льюїс Стівенсон
морської землі, він вийшов із своєї мрійної байдужості і притишив милування минулим. Перед ним горіло полум'я невсипущих тропічних ранків; його оточало блискотіння буйного листя, плодів і цвіту; навколо нього і вдень, і вночі бриніли в горах струмки, гурчали водоспади; відбережний вітер, струшуючи знемогу з посну лих пальм, дихав йому в лице пахом цитрини й ванілі, духом розбухання, кільчення, квітування, спіння. Видовище цих гір, цих нагірних гаїв, цих самоцвітів світла, кипучий гомін цієї води, ці животворні пахощі тріумфуючого буття обновили його кров. У ньому прокинулись первісні інстинкти людини-господаря своєї землі і її ж робітника. І він радо взявся за навіяну йому пишним околом нову спробу, зачерпнув на схилі віку повні пригорщі з живого джерела.

«Нащадок і однодумець римського цивілізатора, він заходився викорчовувати по той бік Антонінового валу сучасності неприборкане паростя чагарів, змагатися з ліанами, плекати «в своєму саду» городину та садовину. Серед чужинців йому надто яскраво прийшло на згадку його шотландське походження. І — дивна річ! — зів'ялий вереск, квітку спогадів, принесену з далекого холодного краю, не заглушили джунглі тропіків: на океанійському острові прийнявся і чотири роки добре ріс прищеплений гірський побут феодального Гайленду. Мідногруді, таємничоокі, безжурні тубільці, з довгими палицями в руках замість списів і луків, поволі збирались кругом незвичайного білого, як гельські верховинці з одного клану довкола свого проводиря, і він правив цим почтом самохітної челяді, прибічників і друзів, справжній, дар самоанських островів», тільки силою своїх особистих чарів, наче мудрий і витончений патрицій вищої культури назасланні серед темних хліборобів і простих пастухів.

Але захоплення плантаторством і ритуал почесного володарювання не забирали в нього всього часу. Йому лишалося досить дозвілля второвувати спостережні стежки в заповідники екваторіальних феєрій, у серце гордої і палкої первородної раси. Уважний і енергійний, він використав кожну нагоду, щоб увібрати в свій мистецький досвід усю рясність фарб острівного мікрокосму, пробитись у світло й тінь його барбарійської казки. Крім «Листів з Вайліми», три написані на Уполу оповідання. Розмов уночі на острові» [107] (Island Night's Entertainments, 1893), дещо передніші дорожні враження доби «Каско» — «У південних морях» (1888–9; посмертне видання 1900-го року) і, в своїй полінезійській частині, доведений на Самоа ж до кінця, у співробітництві з Ллойдом Осборном, «Рятівник занапащених суден» (The Wrecker, 1892), — свідчать про Стівенсонову перемогу. З ними вперше, свіжим пагінком, увійшла в кругобіг європейського письменства та осяйна і загадкова Океанія, що розпустилася потім зловісним співцвіттям у малайських романах Джозефа Конрада і виплодила нестрашне Гроно Джек-Лондонових «Страшних Соломонових островів».

Письменником, чарівником скорописної латинської в'язі, був Стівенсон передусім і в очах своїх екзотичних гайлендерів. Тусітала — Писач Оповідань — таке дали вони ім'я сухорлявому і високому голові свого «клану», незграбне в перекладі і гармонійне на текучій самоанській мові. Часом, з інертної звички, Стівенсонове перо зраджувало їх променисту країну на користь туманної Шотландії «Катріони» (1893) і ввірваного на півслові «Сент-Іва» (роман докінчив відомий письменник і історик літератури А. Т. Квіллер-Ковч, — його літературний псевдонім — Q — у 1899 р.), але ж ради них «писач оповідань» не побоявся навіть обвинувачень у прозаїзмі, вмістивши в «Таймсі» низку ділових листів, що обстоювали остров'ян Самоа від втручання в їх політичні і національні справи німецької влади. За літературною Працею він і вмер наглою смертю — з кровозливу у мозок, 3-го грудня 1894, у Вайлімі. На другий день шістдесят кремезних самоанців віднесли його тіло на стрімку верховину гори Ваеа, де він хотів щоб його поховали, і там лишили його лежати довіку над широким простором Тихого океану.

Так скінчилися ця одіссея хвороб і цей мартиролог мандрування.

III

«Він зовсім не автобіографічна людина». — Не можна стисліше, ніж оцими словами, якими Стівенсон рекомендував одного з головних героїв «Рятівника занапащених суден», до певної міри «автобіографічного» роману, заатестувати власну Стівенсонову неавтобіографічність.

Звичайно і дуже потайному письменникові важко втаїти від спочутливості читачів ту неміч, що точить його життьові сили, а заразом витончує йому талант, розчулений саможалем, піднесений стражданням. Знаючи, на що слабував, з якої хвороби помер ваш улюблений автор, ви прочитаєте в його творах недужний лист його життя. Хіба не алкоголь парує в кошмарах По і не нудьга похмілля нудиться у безвідрадних залах його спогадів? Не багато є таких сторінок у Мопассана, де жах чимраз ближчого божевілля не дивиться в порожняву потьмареного світу. У жодному вірші Іннокентія Анненського не вщухають перебої слабого серця. Від «Цветов запоздалых» до «Черного монаха» снується історія сухот Антона Чехова. Один Стівенсон, хоч тяжко хворів з дитинства до смерті, нічим не виказав своєї недуги. В легких, вільних ритмах його прози не чути короткого дихання, його фабули не тхнуть дігтяним присмаком креозоту.

Ще більш від того, Стівенсон добре заховав від цікавості сучасників і нащадків оточення, серед якого він жив, добу, до якої належав. Тільки в дорожніх щоденниках, — не фактичними вони і не можуть не бути, — в essays, (посмертних) листах та в «Рятівнику» не встояв він проти спокуси розповісти про самого себе на тлі свого часу. Проте саме ці твори найяскравіше свідчать, яке було йому чуже його около. В них додержують черги дати другої половини 19-го віку, в них майорять назви сучасних європейських і американських міст, але придорожнім заїздам та старовинним портовим тавернам, пропахлим буйством колишніх поколінь, «тому існуванню під дощем і сонцем, у грубих фізичних зусиллях, що навряд чи змінилось, відколи стоїть світ», і тут дано перевагу над «безславною безпечністю надмірної мізкової праці» «в задусі майстерень», де «безсоромні джентльмени» наважуються «описувати людське життя і міркувати про нього, майже зовсім несвідомі ні потрібних йому елементів, ні його природного збігання». Та як же це? Адже Стівенсон сам був запальний письменник. Так, він жив серед людей останньої чверті минулого століття, писав з запалом, задихався в кімнатах, хіба що більше хворів, більше їздив по всіх усюдах, — а мрія його мандрувала на інших площинах, геть в інших віках, і вся Сгівенсонова творчість була автобіографією цієї мандрівниці.

Те, що ми об'єднуємо одною назвою «роман», англійці віддають двома словами. Одно, дуже давнє, — romance — прикладається до таких більших обсягом прозових художніх теорій, де спостереження переважає уява і в центрі оповідання стоїть наступність подій, а не розвій характерів, тобто до роману романтичного. Друге слово, пізніше, — novel — рівнозначне з нашим «реалістичний роман». 18-ий вік, вихідний момент в історії цього розгалуження роману на

Відгуки про книгу Твори в п'яти томах. Том 1 - Роберт Льюїс Стівенсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: