Твори в п'яти томах. Том 1 - Роберт Льюїс Стівенсон
II
Роберт-Луїс Стівенсон (Robert Louis Stevenson) [105] народився 13 листопада 1850 року в Единбурзі. Рід, до якого він належав через батька, нараховував серед своїх покійників і живих членів кількох інженерів, і декотрі з них уславились як будівники маяків. Від діда і двох Стівенсонових стриїв лишилося на прибережних скелях та рифах Шотландії чимало цих струнких споруджень, обполісканих бурунами Північного моря й Атлантики. Томас Стівенсон, письменників батько — інженер-теоретик і практик — допомагав у будівельних роботах своїм братам, освітлював шотландські береги, ставив поплавища на рейдах, рив канали й фарватери, удосконалював верткі маякові ліхтарні, досліджував силу хвиль, спостерігав провісні прим іти штормів. Низка спеціальних розвідок зробила його ім'я всесвітньо відомим у відповідних колах.
Подорожуючи в службових справах, Томас Стівенсон, любив брати з собою свого єдинака. Ще хлопчиком об'їздив Роберт-Луїс удвох із батьком, на той час інспектором маяків, узбережжя північно-східного графства Файф. Хоч їхали вони сухопуттям, але вздовж дороги гуркотіло море і кожне місто, кожне стрічне село навертало на пам'ять казки та бувальщини стародавнього мореплавства. Трохи пізніше, за таких же обставин, відвідав майбутній письменник похмурий прибережний архіпелаг західної Шотландії. Його батько керував тоді підготовчими роботами коло збудування маяка на одному підступному рифі, що стримить в океані миль за п'ятнадцять від острівця Іррайду, недалеко Фінгалового острова Стаффа. Іррайд був за операційну базу. Молодий Стівенсон прожив кілька тижнів у цій відлюдній місцині, де так несподівано, розчиняючись у пташиному клекоті, гублячись у гримотінні завжди сердитої хвилі, залунали голоси метушні і праці. Кожного ранку, вдосвіта, маленький пароплав трудівників моря вибирався з непривітної бухти на ще непривітніший шир океану, тягнучи на причалі дві здорові шаланди. Навіть за доброї години нема коло цих берегів спокою. Берегова вода без угаву бурує над клипнями, клекотить у вузьких протоках, обступає, шукаючи виходу, найтонші щілини в скелях, віддаляється, набігає знову, вщухне і знов скаженіє, тимчасом як рівномірна зміна припливів і відпливів щодня приносить сюди з безодні і несе назад у морську далечінь гучні перекоти тривоги. Буксир незабаром зникав на обрії. Та й на острівці, скоро щезли з очей за ближчою скелею бараки його тимчасових мешканців, не видно було ні сліду людського. І тоді покинутий на острівці юнак зоставався віч-на-віч з усім морем (І. Douady. La Mer et les Poиtes Anglais. Paris, 1912, crop. 338–9).
Ця інтимна рання обізнаність з великими водяними просторами і зв'язаний з нею потяг до мандрів — то тільки й було всього спадку, що перепав Стівенсонові-письменнику від фаху його прадідів. Молодший представник славетного будівницького роду прийшов у світ із слабими легенями, хоровитий, нездатний до боротьби з океаном. Навіть шкільна муштра була йому небезпечна, і хоч і ходив він, як годиться, змальства до школи, але учителі, вважаючи на його кволість, воліли розмовляти з ним, аніж учити. А втім, коли здоров'я Стівенсонові покращало і відновилась надія, що з його ще буде спадкоємець родової професії, його віддано в інженерську науку. Скоро він так визначився у прикладній механіці, що року 1871 Единбурзьке товариство мистецтв нагородило його срібною медаллю за розвідку, де він пропонував кілька удосконалень у маякових ліхтарнях. Але поворот хвороби примусив його незабаром, цього разу уже назавжди, зректися будівельних студій. У 1871-му ж році він вступив до Единбурзького університету вивчати право, дістав за чотири роки свої учені титули і навіть якийсь час уважався за серйозного кандидата на професорську керею, берет і кафедру історії та державного права в тому ж університеті. Проте і з цієї другої його кваліфікації теж нічого не вийшло: викладати науку йому не довелося, ані докласти рук до судової тяганини.
Справжнє. його життя переходило за кордоном загальновизнаної суспільної користі, поза межами ділових розрахунків, поспіху в справах та статечного побуту. Гаряча кельтська кров запалила з дитинства мрійний огонь у його чорних очах. Так само як море, роз'ятрювало йому уяву і рідне місто, старовинний Единбург, де гостроверхі темні будинки обступали хмурими пері ями цілоденний присмерк переплутаних середньовічних заулків і всю ніч полум'я обрідних ліхтарів марно змагалося з привидами північних туманів; де на вулицях та майданах жалобу модних рединготів рябили веселі червоно-синьо-зелені спіднички вірних дідівському вбранню горян Гайленду; де в антикварних крамницях блимав гарт лицарських шоломів і панцерів, леліло запорошене золото на жовтому пергаменті латинських хронік і дотлівав промантачений оксамит великопанських родинних реліквій. А з веж Единбурзького замку, кремля цього вільнолюбного краю, розгортався навколо широкий імлистий вигляд на небезпечні колись подорожньому Пентлендські пагорки, на випаси Східного Лотіану, — розкішну арену старосвітських чабанів з тонкорунними їх отарами, — на синій віддалік, неприступний мур Оссіанової Каледонії — кряж Шотландських гір.
До всього того щасливий збіг обставин дав малому Стівенсонові за няньку одну з тих прославлених у письменстві простих жінок, що своїм стихійним розповідним хистом, красою образної народної мови збуджували у вихованцях любов до минулого їхньої батьківщини і підбивали їх на запальні спроби повістярства. Наслухавшись від Елісон Кенінгем шотландських повір'їв, казок та балад, її палкий учень уже на сьомому році почав сам складати фантастичні оповідання для неї ж, для матері, для численних кузин та кузенів, потім — повні хитро виплетених пригод претензійні «історії» — для шкільних рукописних журналів. Року 1866 відбувся його літературний дебют анонімною брошурою «Історія Пентлендського повстання», а ще через сім літ зав'язав він свій найкращий, діловий і щиросердечний зв'язок, познайомившись із Сіднеєм Колвіном, згодом — бездоганним своїм видавцем і найбільшим приятелем.
Першими помітними літературними творами Роберта-Луїса Стівенсона були добірні етюди в елегантному жанрі тих думок про все і ніщо, що їх англійці звуть essays, друковані в різних часописах, починаючи з 1874 року. А в ранніх двох книжках — «Подорож углиб країни» (1878) і «З мулом по Севеннах» (1879) він записав свої скромні подорожні оказії і враження, призбирані під час щорічних мандрівок по Франції, Німеччині та Шотландії. Чуже повітря не тільки вабило до
