Таємничий острів - Жюль Верн

Проте вони зробили все можливе, аби вирвати з пазурів смерті хлопця, у якому ледь жевріло життя. Гедеон Спілет за сповнений усіляких пригод вік навчився медицини. Він знав усього потроху, і в минулому йому не раз доводилося надавати допомогу людям із вогнестрільними чи ножовими ранами. Поборовши перший напад горя, він разом з інженером почав оглядати хлопцеву рану.

Від самого початку журналіста неприємно вражала цілковита нерухомість, чи то пак заціпеніння, пораненого, причиною чого могла бути велика втрата крові або шок; очевидно, куля, сильно вдарившись об кістку, викликала струс усього організму.

Герберт був блідий, як крейда, а серце ледве билося, та ще й з такими перебоями, що Гедеону Спілету здавалося, ніби воно ось-ось зупиниться – майже не промацувався пульс. До того ж Герберт лежав і далі непритомний. Всі ці симптоми були вкрай загрозливі.

Оголивши Гербертові груди, журналіст дуже обережно чистими хустинками витер кров і змив її холодною водою.

Тепер можна було роздивитись рану. Між третім і четвертим ребрами червонів овальний отвір. Саме в тому місці куля вцілила у Герберта.

Сайрес Сміт і Гедеон Спілет повернули бідолаху, той ледь чутно застогнав, і його стогін скидався на передсмертне зітхання.

Друга кривава рана зяяла на спині – звідти вилетіла куля, що поцілила у Герберта.

– Хвалити Бога! – вигукнув журналіст. – Рана наскрізна, і нам не доведеться витягувати кулю.

– А серце? – запитав Сайрес Сміт.

– Серця не зачепило, інакше Герберт був би вже мертвий.

– Мертвий!.. – закричав Пенкроф і відчайдушно заридав.

Моряк почув лише останнє слово.

– Ні, Пенкрофе, ні! – відповів Сайрес Сміт. – Він не помер! Пульс у нього б’ється! Він навіть щойно застогнав! Заспокойтеся, хоча б заради Герберта! Крім мужності, нам передусім потрібен холодний розум! Допоможіть нам зберегти його!

Пенкроф замовк, але через душевне потрясіння у нього по щоках і досі текли сльози.

Тим часом Гедеон Спілет намагався пригадати, як треба діяти в таких випадках. Судячи з огляду, журналіст не сумнівався, що куля, увійшовши в груди, вийшла через спину. Але що вона могла пошкодити? Які життєві органи порвала? На це питання важко було б відповісти й професійному хірургові, а тим паче журналісту.

Проте він твердо знав одне: найперше треба запобігти запаленню в пошкоджених тканинах, а потім уже боротися проти місцевого запалення й гарячки, яку повинна була викликати рана, можливо, смертельна рана! Але як це зробити?

Які антисептичні й протизапальні засоби він має? Як уникнути ускладнення?

Принаймні треба негайно перев’язати обидві рани. Гедеон Спілет побоявся промивати їх теплою водою або стягувати їхні краї, аби не викликати знову кровотечі. Герберт і так утратив забагато крові й тому дуже ослаб.

Журналіст вирішив обмежитися тільки промиванням обох ран холодною джерельною водою.

Герберта поклали на лівий бік і залишили його в цьому положенні.

– Не дозволяйте йому ворушитися, – сказав Гедеон Спілет. – Це положення найзручніше, щоб заживали рани на грудях і на спині, бо з них вільно може виділятися гній. Крім того, хлопцеві потрібен спокій.

– Як? Ми не зможемо перевезти його до Гранітного Палацу? – запитав моряк.

– Ні, Пенкрофе, – відповів Гедеон Спілет.

– Прокляття! – закричав моряк, піднявши вгору кулаки.

– Пенкрофе! – докірливо промовив Сайрес Сміт. Гедеон Спілет ще раз пильно оглянув юнакові рани. Герберт лежав такий блідий, що журналіста опанував страх.

– Сайресе, – сказав він, – адже я не лікар… Я зовсім не впевнений у тому, що роблю… Ви мусите допомогти мені порадами, у вас великий досвід!..

– Не хвилюйтесь, друже, – відповів інженер, тиснучи йому руку. – Спокійно обміркуйте все… Думайте тільки про одне: як урятувати Герберта!

Інженерові слова повернули журналістові спокій, на хвилину втрачений через усвідомлення величезної відповідальності. Він сів поруч із ліжком, на якому лежав Герберт. Сайрес Сміт став поруч. Пенкроф розірвав на собі сорочку і машинально став висмикувати з неї корпію.

Тоді Гедеон Спілет виклав свій план лікування: він вважав за необхідне спочатку зупинити кровотечу, але не перев’язувати ран, щоб не закрити вихід гною, який міг утворитися в грудях через запалення пробитих кулею тканин.

Сайрес Сміт підтримав журналістів план; вирішено було не тампонувати рани, а дати їм можливість самим зарубцюватися, не допускаючи лише їхнього забруднення. На щастя, хірургічного втручання рани не потребували.

Але чи був у колоністів засіб від можливого запалення?

Так, принаймні один засіб вони мали, бо природа безмежно щедра. Вони мали холодну воду, а вода знімає гарячку, знеболює й належить до дієвих ліків, визнаних лікарями всього світу при лікуванні найтяжчих ран. До того ж холодна вода має ще одну велику перевагу: завдяки їй рана може залишатися у спокої і не потрібна невідкладна перев’язка, а це має величезне значення, бо, як свідчить досвід, у перші дні хвороби контакт повітря з раною смертельний для пораненого.

Отож Гедеон Спілет і Сайрес Сміт міркували, керуючись здоровим глуздом, і, вибравши як ліки холодну воду, зробили те саме, що зробив би і досвідчений хірург. До обох Гербертових ран приклали змочені холодною водою компреси з полотняної тканини, які вони міняли через кожні три – п’ять хвилин.

Моряк розпалив у пічці – на щастя, в Айртоновому житлі не бракувало різних припасів. Із кленового цукру й лікарських трав, які сам Герберт збирав на берегах озера Гранта, зварили освіжальний напій і влили кілька ложечок у рот досі ще непритомного юнака. У того почалася сильна гарячка, він не приходив до тями цілий день і всю наступну ніч. Гербертове життя висіло на тоненькій волосинці, яка щомиті могла урватися.

Наступного дня, 12 листопада, у Сайреса Сміта і його друзів з’явилася малесенька надія на щасливий кінець хвороби. Герберт нарешті опритомнів. Він розплющив очі, пізнав Сайреса Сміта, журналіста, Пенкрофа і навіть вимовив кілька слів. Він не пам’ятав, що з ним сталося. Йому про все розповіли, і Гедеон Спілет лагідно попросив юнака не ворушитися, бо хоча небезпека минула, потрібен ще не один день, поки рани зарубцюються. Втім, Герберт майже не відчував болю, бо холодна вода, якою раз у раз змочували хлопцеві рани, знімала запалення. Гній виділявся рівномірно, температура не піднімалася, і можна було сподіватися, що страшна рана заживе без ускладнень. Пенкроф уперше відчув, ніби з його серця спав камінь. Він доглядав Герберта, як сестра милосердя, як мати рідну дитину. Герберт знову заснув, але цього разу вже спокійним сном.

– Повторюйте мені, що ви не втрачаєте надії, пане Спілете! – просив журналіста