Таємничий острів - Жюль Верн
Проте Айртон не з’явився і о десятій вечора. Колоністи вирішили надіслати ще одну телеграму з проханням негайно відповісти.
Приймальний апарат і далі мовчав.
Колоністи вкрай стурбувалися. Що ж сталося з Айртоном? Його не було в загоні чи він, перебуваючи там, не був вільним у своїх вчинках? Чи треба невідкладно, темної ночі, вирушати до загону?
Колоністи засперечалися. Одні наполягали на тому, щоб негайно йти в дорогу, інші заперечували.
– Але ж могла просто статися аварія на телеграфній лінії! – сказав Герберт.
– Може, й так, – погодився журналіст.
– Почекаймо до завтра, – запропонував Сайрес Сміт. – Можливо, Айртон справді не одержав нашої телеграми, а від нього не доходять телеграми до нас.
Ніч, звичайно, минула в напруженому очікуванні.
На світанку 11 листопада Сайрес Сміт ще раз спробував протелеграфувати, проте знову не дістав відповіді.
Інженер повторив свою спробу: те саме мовчання.
– Їдьмо до загону! – звелів він.
– І добре озброймося! – додав Пенкроф.
Колоністи вирішили не полишати Гранітного Палацу напризволяще, а зоставити в ньому Наба. Провівши друзів до Гліцеринового струмка, він підніме місток і, сховавшись за деревом, чекатиме повернення колоністів чи Айртона. Якщо з’являться пірати і спробують перебратися на другий берег струмка, Наб прожене їх рушничними пострілами, а якщо це не допоможе – сховається в Гранітному Палаці й підніме підйомник, – дома йому ніщо не загрожуватиме.
Сайрес Сміт, Гедеон Спілет, Герберт і Пенкроф підуть, нікуди не звертаючи, до загону для худоби і, якщо не знайдуть там Айртона, обнишпорять увесь ліс у його околицях.
О шостій ранку інженер та троє його супутників перейшли через Гліцериновий струмок, а Наб заховався на лівому березі за горбом, де росло кілька високих драцен.
Спустившись із плоскогір’я Широкий Обрій, колоністи, не зволікаючи, пішли дорогою до загону. Рушниці вони тримали напоготові, ладні відкрити вогонь за найменшої спроби нападу каторжан. Обидва карабіни та обидві рушниці було заряджено кулями.
З обох боків дороги стояли густою стіною чагарники, де легко могли сховатися добре озброєні, а тому вкрай небезпечні розбійники.
Колоністи мовчки швидко йшли лісом. Топ, тихо біжачи попереду то дорогою, то обабіч неї, не виявляв ніяких ознак неспокою. А колоністи знали, що їхній вірний собака ще здалеку почує будь-яку небезпеку і попередить їх гучним гавкотом.
Водночас дорогою колоністи перевіряли, чи не пошкоджено телеграфну лінію, яка з’єднувала загін для худоби з Гранітним Палацом. Пройшовши близько двох миль, вони ще ніде не помітили ніяких пошкоджень. Стовпи стояли на місці, ізолятори були цілі, дріт – добре натягнений. Проте через деякий час інженер помітив, що дріт трохи провис, а коли вони підійшли до стовпа № 74, Герберт який ішов першим, несподівано зупинився і вигукнув:
– Дріт обірвано!
Колоністи наддали ходи і за хвилину приєдналися до юнака.
Справді, впоперек дороги лежав повалений телеграфний стовп. Таким чином, колоністи визначили місце розриву дроту і зрозуміли, чому депеші не доходили з Гранітного Палацу до загону для худоби, а із загону для худоби – до Гранітного Палацу.
– Ні, це не вітер перекинув стовпа, – сказав Пенкроф.
– Звичайно, ні, – відповів Гедеон Спілет. – Під ним викопано яму. Стовп перекинули руки зловмисників.
– Крім того, дріт переламано, – додав Герберт, показуючи місце зламу.
– Злам свіжий? – запитав Гедеон Спілет.
– Так, свіжий, – підтвердив Герберт.
– Мерщій до загону! Мерщій! – крикнув моряк. Колоністи саме перебували на півдорозі між Гранітним Палацом і загоном для худоби. До загону залишалося ще понад дві милі. Колоністи перейшли з ходи на біг.
І справді, вони мали всі підстави боятися, що у загоні для худоби сталося якесь нещастя. Безумовно, Айртон міг послати телеграму до Гранітного Палацу, але вона, звичайно, не дійшла; та не це тепер лякало колоністів, а те, що, обіцявши повернутися напередодні ввечері, він не прийшов додому. І дріт порвався не сам собою, а хто, крім каторжан, був зацікавлений у тому, щоб пошкодити телеграфну лінію?
Серця у колоністів аж заходилися, але вони, схвильовані, бігли й бігли. Всі вони щиро прихилилися до свого нового приятеля. Невже їм судилося знайти Айртона убитим руками тих, ким сам він колись верховодив?
Незабаром колоністи досягли місця, де дорога йшла вздовж джерельця, яке впадало у Червоний струмок, що зрошував луки в загоні для худоби. Тут вони стишили ходу, аби перепочити чи хоча б віддихатися перед тим, як раптом почнеться бій. Друзі звели курки рушниць. Кожен з них стежив за окремою ділянкою у лісі. Топ стиха загарчав, а це не провіщало нічого доброго.
Нарешті крізь дерева виглянула огорожа загону для худоби. На перший погляд вона здавалася неушкодженою. Ворота, як завжди, були зачинені. В загоні панувала глибока тиша – не чулося ні звичного бекання муфлонів, ні Айртонового голосу.
– Зайдімо всередину, – запропонував Сайрес Сміт.
Інженер пішов до огорожі, а його друзі, кроків за двадцять позад нього, звівши рушниці, приготувалися стріляти за найменшої підозри на небезпеку.
Сайрес Сміт підняв внутрішню клямку воріт і вже хотів штовхнути одну з їхніх стулок, як раптом відчайдушно загавкав Топ. Із-за частоколу пролунав постріл, і Герберт, скрикнувши, упав на землю.
Розділ VII
Журналіст і Пенкроф у загоні для худоби. Герберта переносять до хатини. Пенкрофів розпач. Інженер і журналіст радяться, що робити далі. Лікування Герберта. Перші проблиски надії. Як попередити Наба? Надійний посланець. Набова відповідь.
Почувши Гербертів крик, Пенкроф кинув рушницю й побіг до юнака.
– Вони вбили його! – закричав він. – Синку!.. Вони вбили його!
Сайрес Сміт і Гедеон Спілет теж підбігли до Герберта. Журналіст, припавши вухом до хлопцевих грудей вслухався, чи ще б’ється його серце.
– Він живий, – сказав Гедеон Спілет. – Але його треба перенести…
– До Гранітного Палацу? Це неможливо! – відповів Сайрес Сміт.
– Тоді – до хатини у загоні! – крикнув Пенкроф.
– Хвилиночку, – мовив Сайрес Сміт.
Інженер кинувся ліворуч уздовж огорожі. Несподівано він мало не налетів на пірата, який цілився у нього з рушниці; пролунав постріл, й інженерового капелюха пробила куля. Не встиг пірат вистрілити вдруге, як надійніший, ніж куля, кинджал Сайреса Сміта прохромив йому серце.
Тим часом Гедеон Спілет і моряк перелізли через загорожу, стрибнули всередину загону для худоби, вскочили в Айртонову хатину і переконалися, що вона порожня; незабаром Герберт лежав на Айртоновому ліжку.
За хвилину Сайрес Сміт також прибіг до юнакової постелі.
Бачачи, в якому стані Герберт, моряк був у невимовному відчаї. Він плакав, ридав, ладний був розбити собі