Українська література » Сучасна проза » Таємничий острів - Жюль Верн

Таємничий острів - Жюль Верн

Читаємо онлайн Таємничий острів - Жюль Верн
би мовити, був цілковитий. До того ж якась таємнича сила завжди приходила їм на допомогу в тяжкі хвилини! Але ніщо не триває вічно!

Одне слово, Сайрес Сміт невиразно відчував, що щастя відвернулося від них.

І справді, всі невдачі почалися відтоді, як піратський корабель з’явився у водах острова Лінкольна; хоч завдяки втручанню їхнього заступника бриг затонув, забравши на дно моря всю команду, шестеро піратів урятувалося. Вони висадилися на берег, і п’ятеро з-поміж них, що залишилися живими, тепер майже невловні. Айртона, без сумніву, було вбито озброєними до зубів негідниками, які на ньому випробували влучність своїх рушниць; Гербертові вони також завдали чи не смертельної рани. Випадковими були події останніх днів, чи то тільки початок усіх нещасть? Ось яке питання хвилювало Сайреса Сміта. Ось про що він не раз заводив мову з Гедеоном Спілетом, і часом їм обом здавалося, що вони втратили підтримку незбагненного, але могутнього захисника. Невже той таємничий їхній заступник, – а в тому, що він існував, ніхто з колоністів не сумнівався, – покинув острів? А може, його теж убито?

Всі ці запитання залишалася без відповіді. Але не треба думати, що Сайрес Сміт і Гедеон Спілет, які нерідко розмовляли на цю тему, впадали у розпач. Аж ніяк! Ці люди не боялися глянути правді в очі, зважуючи свої шанси вийти переможцями в суворій боротьбі з життєвими знегодами, сміливо дивилися в майбутнє й ладні були відбити будь-які удари, які їм готувала доля.


Розділ IX


Від Наба немає жодної звістки. Пропозицію Пенкрофа й журналіста відхилено. Вилазка Гедеона Спілета. Шматок тканини. Повідомлення. Поквапливий від’їзд. Прибуття на плоскогір’яШирокий Обрій.


Герберт хоч і повільно, але видужував. Троє його старших друзів тепер тільки бажали, щоб стан хлопця якомога швидше дав змогу перенести його до Гранітного Палацу. Айртонова хатина була добре збудована і забезпечена всім потрібним, та вона, звичайно, не могла зрівнятися зі зручностями просторого приміщення в Гранітному Палаці. До того ж там було й безпечніше, бо у загоні для худоби мешканцям хатини весь час доводилося стерегтися несподіваного нападу каторжан, їхнього зрадницького пострілу з-за рогу. А там, у неприступному надійному житлі, створеному природою в гранітному масиві, їм нічого було боятися, – навпаки, будь-яка спроба нападу закінчилася б для каторжан нищівною поразкою. Отож усі нетерпляче чекали дня, коли можна буде без ризику для Гербертового здоров’я перевезти юнака, хоча чудово уявляли, як важко буде перетнути ліс Жакамара.

Від Наба не було жодної звістки, але це не турбувало колоністів. У Гранітному Палаці хоробрий негр перебував у безпеці і не дав би змоги піратам заскочити себе зненацька. Топ залишався у загоні для худоби – колоністи не хотіли ще раз піддавати небезпеці свого вірного помічника, ризикуючи, що його наздожене піратська куля.

Хоч колоністи прагнули скоріше повернутись до Гранітного Палацу, доводилося чекати далі. Інженера турбувало те, що їхні сили розколені, – він боявся, щоб цим не скористалися пірати. Відтоді, як зник Айртон і поранено Герберта, колоністів було тільки четверо проти п’яти піратів, і ця обставина гнітила хлопця, який вважав себе причиною теперішніх нещасть.

29 листопада, коли Герберт серед дня заснув і не міг чути друзів, Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Пенкроф вирішили обміркувати, яких заходів належить ужити проти піратів.

– Друзі, – сказав журналіст, коли розмова зайшла про те, що всі вони відрізані від Наба й не мають змоги з ним спілкуватися, – так само, як і ви, я переконаний: вириватися в дорогу до Гранітного Палацу – це підставляти себе під кулі, не маючи навіть можливості відповісти пострілом на постріл. Та чи не думаєте ви, що настав час улаштувати справжнє полювання на тих мерзотників?

– І я про це вже думав, – відповів Пенкроф. – Ми не з тих, кого злякають кулі! Як на мене, коли пан Сайрес згоден, я ладен хоч і в цю хвилину кинутися в ліс! Якого біса! Сам на сам я їм ще покажу!

– А сам проти п’ятьох? – запитав інженер.

– Нас буде двоє проти п’ятьох, – відповів журналіст. – Я піду з Пенкрофом, і ми прихопимо з собою Топа…

– Дорогий Спілете і ви, Пенкрофе, – мовив Сайрес Сміт. – Поміркуймо не гарячкуючи. Якби каторжани жили в якомусь певному місці, якби те місце ми заздалегідь знали і варто було б тільки вирушити туди, аби їх вигнати з лігва, я згоден був би атакувати їх у лоб. Але чому ви переконані, що не вони перші побачать нас і обстріляють?

– Ет, пане Сайресе, – вигукнув Пенкроф, – не всяка куля знаходить ціль!

– Та, що поцілила в Герберта, не заблудилася, Пенкрофе! – відповів інженер. – До речі, зауважте: якщо ви удвох підете із загону, я залишуся сам-один. Чи ви ручаєтеся, що пірати, простеживши за вами, не пропустять вас у глиб лісу і за вашої відсутності не нападуть на хижку, знаючи, що тут зостався тільки один чоловік, а другий лежить поранений?

– Ваша правда, пане Сайресе, – погодився Пенкроф, у якого гнів аж клекотів у горлі. – Ваша правда! Вони на все підуть, щоб знову захопити загін для худоби; вони знають, що тут усього вдосталь! А ви сам, звісно, проти них не вистоїте! Ех, були б ми у Гранітному Палаці!

– Були б ми у Гранітному Палаці, – відповів інженер, – то й становище було б іншим: я не побоявся б залишити Герберта на одного з нас, а решта троє пішли б прочісувати ліси. Але поки що ми в загоні для худоби і зостанемося тут доти, аж доки зможемо всі разом вийти з нього!

Було б безглуздо заперечувати інженерові – його товариші чудово розуміли це.

– Якби хоч Айртон був із нами, – сумно сказав Гедеон Спілет. – Бідолаха! Недовго ж йому судилося пожити по-людському!

– Якщо тільки він помер!.. – досить дивним тоном відповів Пенкроф.

– То ви, Пенкрофе, гадаєте, що ті головорізи пожаліли його? – запитав Гедеон Спілет.

– Атож! Вони в ньому зацікавлені!

– Як, невже ви підозрюєте, що Айртон забув, чим зобов’язаний нам, і, зустрівши своїх колишніх поплічників…

– Хто зна… – похмуро сказав моряк, якому не легко було висловлювати таке припущення.

– Пенкрофе, – мовив Сайрес Сміт, беручи за лікоть моряка. – Це лиха думка; ви завдали б мені великих прикрощів, якби й далі говорили таке, підозрюючи Айртона у зраді! Я переконаний в Айртоновій вірності!

– Я також, – гаряче підтримав інженера Гедеон Спілет.

– Авжеж, авжеж, пане Сайресе, – зніяковіло відповів Пенкроф. – Зізнаюся: це справді лиха думка і до того ж безпідставна. Але що зробиш? У мене голова

Відгуки про книгу Таємничий острів - Жюль Верн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: