Новини - Андрій Любомирович Войницький

Що стосується самого Толіка, то він змінив міліцейську охорону на приватну охоронну структуру, істотно погладшав, але фактично не змінився: так само випиває, так само западає на дурь. Арман також дуже розтовстів і став схожим на класичного левантінського торгаша. Має чи не на всіх товстих пальцях золоті болти, носить шкіряну куртку, майже не голиться і тримає кілька контейнерів з турецькими джинсами на ринку «Барабашово». Я купив у нього джинси, і він по-приятельськи зробив мені нормальну знижку.

Нестор не був на Майдані, але пішов воювати і загинув під Іловайськом. Світла пам’ять! Вип’ємо за його спокій текіли, яку він так любив. RIP, Нестор, ти був красивий і цікавий хлопець, схожий на вікінга. Вибач нас, ідіотів, що підколювали тебе через твоє донбаське походження. Мені за це соромно. Ти славетний син своєї країни. Випий і ти за наше здоров’я, якщо у Вальгалі є текіла!

Соня Купер вдало вийшла заміж за сина одного поважного держслужбовця, народила вже другу дитину, але фігуру зберегла. Вона катається на червоненькій «Тойоті Ауріс», носить дорогі і стильні речі, пише у «Фейсбуці» про фітнес і саморозвиток, а в «Інстаграмі» викладає свої гламурні фоточки. Не працює, виховує дітей. У Соні Купер усе добре. Ми в друзях на ФБ, але жодного разу не спілкувалися.

Сім’я Штос за ці роки значною мірою втратила свій вплив і частину бізнесів, але клуб «Вегас» залишився за ними. Наскільки я знаю, птаха й досі там адмініструє, але в клубі стало значно спокійніше, і «пітбулів» звідти прибрали. Сьогодні це майже респектабельне місце. Наркотиками там більше не торгують, голови нікому не пробивають.

Після того як Артура змусили піти з «Вегасу», він довгий час микався без роботи, почав уже спиватися, опустився, але згодом улаштувався охоронцем у супермаркет, який, за іронією долі, колись теж належав сімейству Штос. Зараз у ньому нема й сліду від колишнього клубного життя — це звичайний жлоб у засаленій уніформі, який слідкує за тобою, коли ти наближаєшся до каси.

Зате пастор Патрік розвернувся на повну. За рік він переїхав до Києва, десь дістав купу грошей і побудував на Нивках Церкву Нового Народження — споруду, схожу на гібрид космічного корабля з маєтком міністра кучмівської доби в Конча-Заспі. Патрік запустив власний телеканал, і під час проповідей збирає гроші відрами. Пластмасовими відрами, це не метафора. Кажуть, він остаточно кинув наркотики та алкоголь, навіть палити кинув. Лише Бог його надихає. Бог і гроші.

Інформаційна агенція «Tower news» припинила існування в тому вигляді, в якому ми її знали. Після серії викривальних статей про наркоторгівлю в Харкові, ниточки з яких вели на саму гору, стало ясно, що ми перейшли дорогу комусь дуже впливовому, і в агенції несподівано почалося переформатування. Спочатку власник урізав фінансування, змусивши Віку звільнити більшість журналістів, а після цього звільнив її саму. Команда змінилася, і агенція перетворилася на цілком лояльний владі діловий ресурс з абсолютно іншими задачами. Віка переїхала до Києва і зробила кар’єру в PR, Блошкін пішов на пенсію, «злий редактор» Лена працює головним редактором «Tower news», решта розбіглися хто куди. Агенція називається, як і раніше, але тепер це зовсім інше ЗМІ — привчене до лотку.

Що ж до нас з Мариною, то ми вже десять років у шлюбі. У нас народилася донька Карина, копія я, а ніс мамин. Мене звільнили з «Tower news», і відтоді я пішов із журналістики, та й журналістика значною мірою пішла із мене. Я потроху освоїв маркетинг, і три роки тому теж переїхав із сім’єю до Києва. Зараз працюю на одну торгівельну компанію з американським капіталом і пишу не новини із залу суду, а технічні прес-релізи непоганою англійською мовою. Пишу добре, платять мені за це теж добре. Нещодавно запропонували нову посаду у США, і може статися, що найближчим часом я переберуся із сім’єю до Каліфорнії.

Р. S.

Я підготував цей рукопис під псевдонімом, але усвідомлюю, що мене можна вирахувати, підняти старі справи і розпочати кримінальне переслідування у зв’язку з убивством Ореста Кіндсфатера, тіло якого, до речі, й досі не знайдено. Я цього не боюсь, адже я ні в чому не винний, але мені б не хотілося відволікатися від сім’ї і кар’єри, знову занурюватися у мєнтовську реальність, від якої я давно відвик. Я не маю бажання годинами відповідати на питання лицемірів і дегенератів у похмурих совкових кабінетах. Протягом усього свого паскудного життя вони заповнюють консервні бляшанки смердючими недопалками, підшивають папірці у жовті папки і годуються, як міль, твоїми проблемами.

Нехай жеруть одне одного. Я у ці ігри більше не граю.

Андрій Войніцький — український письменник і журналіст, головний редактор інформаційно-розважального порталу «Мой Харьков». Народився в 1983 році у Полтаві.

У 2015 році кілька оповідань автора, що до цього публікувалися у літературних журналах, вийшли окремою збіркою «Скільки коштує бути білою вороною». Книга була представлена на книжковій виставці у Франкфурті-на-Майні і отримала схвальні відгуки читачів.

Автор працює у жанрі психологічної прози. Дебютний роман письменника «Новини» — це гостросюжетна історія журналіста, який намагається викрити канал поставки наркотиків у Харків і наживає собі ворогів серед місцевого криміналітету і корумпованих співробітників поліції.