Новини - Андрій Любомирович Войницький

— Та мені по барабану,— незворушно відповів Саша.— Вони там, а я тут. У них свої справи, у мене свої. Вони хай собі Ірак бомблять, а я буду барижити.

— Е-е,— скривився Кіндсфатер і несхвально покивав биткою в бік Саші.— Ось через таких, як ти, ця країна в жопі! Саме через таких, як ти, бля! Знаєш, що я думаю?

Він раптом із силою штовхнув стіл, так що наше пиво хлюпнулось у кухлях і мало не перелилось.

— Ми — це нова Америка! — вигукнув Кіндсфатер.— Дивився «Банди Нью-Йорка»? Ось так і у нас буде: хуякс — і сокира в спину! Саме так треба розвиватися, а не соплі, бля, жувати!

Раптом він скочив з місця, мало не перекинувши стіл, і побіг з биткою до музичного автомата. Поки він підіймався, я встиг помітити у нього на поясі кобуру. Якийсь час він чаклував біля автомата, аж поки той не заграв щось немислиме в цій глухомані — мелодію американського гімну. Ця музика подіяла на Кіндсфатера, наче каталізатор його шаленства: він збудився так, що навіть почав підспівувати, а потім розмахнувся биткою і з грюкотом і дзвоном збив зі стійки кілька пустих кухлів і тацю.

— Отак і у нас буде! — горлав він, щасливий, як дитина.— Хуякс — і сокира в спину прилетіла!..

Потім він ще щось там розколошматив, причому з такою скаженою міццю, що скалки мало не долетіли до нас. Саша лишався незворушним. Здавалося, що безумство Кіндсфатера входить в активну фазу.

— Встати! — несподівано гаркнув він до нас.— Гімн! Струнко!

— Я, звичайно, встану, якщо ви просите,— відгукнувся Саша, піднімаючись.— Але це ж не наш гімн. Чи я помиляюсь?

— Суко, встати! — Кіндсфатер, розмахнувшись якнайширше, врізав биткою по барній стійці, і та посипалася скляною лавиною, святково видзенькуючи наостанок. Я відійшов від гріха подалі. Кіндсфатер ще потоптався біля розгромленої стійки, крутячи битку, як пропелер, і щось міркуючи, потім налив собі новий кухоль «Дубового», хоч на столі у нього залишався ще один, непочатий, дочекався, поки осяде піна, і залпом вихилив. «Прапор, усипаний зірками» ще трохи попілікав і закінчився.

Ми з Сашею обережно присіли за стіл. Кіндсфатер теж повернувся, причому з ще одним кухлем «Дубового», який поставив перед собою.

— Так ти, кажеш, готуєш статтю? — раптом спитав він мене, сьорбаючи пиво, хоча я нічого подібного не казав.

Я вагався, міркуючи, що відповісти.

— А, суко, гадаєш, чи знаю я, чи ні! — неприємно посміхнувся Кіндсфатер.— Я все знаю. Не дослухався ти моєї дружньої поради, не зацікавився проституцією у нашому гостинному місті, краще, думаєш, писати про наркотики, так? Ну й пиши собі! Лежить душа до наркотиків — пиши про наркотики. Я тобі навіть допоможу!..

Він рвучко нахилився — і з-під стола з’явилася невеличка спортивна сумка. Біс поставив її на стіл, відсунувши кухлі та сміття, рвонув блискавку. Вся сумка була затарена запакованими в поліетилен акуратними цеглинками білого порошку. Кіндсфатер утупився у мене величезними скаженими зіницями. Я обернувся до Саші,— той сидів нерухомо і не виказував жодних емоцій.

— Оце вони, наркотики,— повідомив Кіндсфатер,— бачив таку красу? Справляє враження, га?

Останні слова він промовив майже мрійливо.

— Дійсно, красиві,— підтвердив Саша.

— Просто взяв би й трахнув їх! — поділився Кіндсфатер.— Такі ж вони гарні, такі чудові, всі їх хочуть! Ось ти, журналісте, ти, мабуть, багато думаєш про всяке-різне. А ти не думав, чому всі їх хочуть? Воно ж тебе вбиває — і вб’є рано чи пізно! Всі знають, чим ця забавка скінчиться, але кожен вважає, що він розумніший за інших, намагається і самого себе, і ще й усіх інших переконати, що в нього вийшло!

— Життя — нудне,— відгукнувся Саша.

— Життя — веселе! — заперечив Кіндсфатер.— Смертельно веселе в нас життя! І в тебе тепер, преса, життя повеселішає! Будеш писати про наркотики, якщо про проституцію не хочеш. Прийдеш у редакцію, сядеш за комп і почнеш відробляти свої триста доларів на місяць, так? З першого рядка... Який там буде перший рядок?

Поки він усе це торочив, я напружено думав, чим це може скінчитися. Навіщо він показав мені цю сумку? Чого він добивається від мене? Як, кінець кінцем, звідси вибратися?

— Може, почну так,— обережно вимовив я.— Начальник БНОН Гаврилюк налагодив канал поставки великих партій амфетаміну в Харківську область... А там і проститутки підтягнуться...

Кіндсфатер розреготався, відкинувшись на спинку стільця.

— Тямиш, пресо, тямиш,— реготав він й надалі.— Але як я тобі казав? У результаті сам себе ж і скараєш! Так воно і буває, коли вважаєш, що всі навколо дурні, а ти один розумний... Ну, годі — побалакали й досить!..

Він якось миттєво випростався, і я встиг лише помітити, як битка знову промайнула в його руці. Потім важко і дуже боляче відгукнувся мій череп,