Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Від того дня, коли мій чоловік зробив мені це визнання, в нашому домі почали діятися різні дивовижні випадки. Корнадесу щоночі являлася якась страшна мара, непокоячи й без того розтривожену совість. Нещасні дублони завжди з’являлися без запрошення. Часом у темряві чувся понурий голос: «Повертаю тобі твоїх сто дублонів», — після чого чувся дзенькіт, наче хтось рахував гроші.

Одного вечора служниця побачили в кутку миску, наповнену дублонами, засунула туди руку, але знайшла тільки купу сухого листя, яке й принесла нам разом із мискою.

Наступного вечора мій чоловік, проходячи кімнатою, скупо освітленою місячними променями, побачив у кутку людську голову в мідниці; перелякавшись, він утік з кімнати, прибіг до мене й усе розказав. Я пішла туди сама й знайшла дерев’яну голову від його перуки, яку випадково поставили в мідницю для гоління. Не маючи бажання сперечатися з ним, а водночас прагнучи зберегти в ньому той постійний неспокій, я почала жахливо кричати й запевнила його, що також бачила криваву й страшну голову.

Відтоді та голові являлася майже всім мешканцям нашого дому й настільки жахала мого чоловіка, що я боялася за його розум. Мабуть, зайвим буде говорити тобі, що всі ті випадки були справою моїх рук. Граф де Пенья Флор був усього лиш вигадкою, створеною для того, щоб непокоїти Корнадеса й позбавити його давнішого блаженства. Судові чиновники, як і фехтувальники, були слугами герцоґа Аркоса, який одразу після шлюбу повернувся до Саламанки.

Минулої ночі я вирішила в новий спосіб налякати свого чоловіка, бо не сумнівалася, що він одразу втече зі спальні до своєї кімнати, де молиться перед аналоєм; тоді я мала намір замкнути двері на ключ і впустити до себе герцоґа через вікно. Я не боялася, що чоловік його помітить або що побачить драбину, бо кожного вечора ми добре замикали дім, а ключ я ховала під подушку. Коли ти раптом з’явився у вікні, чоловік знову був переконаний, що голова графа де Пенья Флор являється дорікати йому за пожертвувані сто дублонів.

Ну, й під кінець мені залишається додати ще декілька слів про ту набожну й взірцеву сусідку, яка викликала у мого чоловіка таку необмежену довіру. Та ба! Цією сусідкою, яку ти бачиш поруч мене, був сам герцоґ, переодягнений жінкою. Саме так, герцоґ, який безтямно кохає мене, можливо, тому, що й досі не впевнений у моїй взаємності.

Цими словами Фраскіта завершила свою розповідь, а герцоґ, звернувшись до мене, сказав:

— Довірившись тобі, ми розраховували на твою спритність, яка може нам придатися. Йдеться про те, щоб прискорити виїзд Корнадеса; крім того, ми хочемо, щоб він не обмежився паломництвом, а й покутував певний час у якомусь святому місці. Для цього нам потрібний ти й четверо твоїх товаришів, які мають тебе слухатися. Зараз я з’ясую тобі наш задум.

Коли Бускерос говорив це, я зі страхом побачив, що сонце вже зайшло і що я можу спізнитися на побачення, призначене мені прекрасною Інесою. Тому я перервав його розповідь і заклинав, аби він відклав на наступний день історію задумів герцоґа Аркоса. Бускерос відповів мені зі своїм звичним нахабством. Тоді, не в стані вже стримати гнів, я вигукнув:

— Негідний нахабо, так забери ж це життя, яке ти отруюєш, або захищай своє!

Говорячи це, я оголив шпагу й примусив свого противника зробити те саме.

Оскільки мій батько ніколи не дозволяв мені оголяти шпагу, то я зовсім не знав, як з нею поводитись. Спершу я почав швидко крутити нею, чим дуже здивував свого противника, однак невдовзі Бускерос зробив випад і проштрикнув мені руку, а крім того, кінчик його шпаги поранив мені плече. Зброя випала мені з рук, я впав, залитий кров’ю, найбільше, однак, мучила мене думка, що я не зможу прийти о призначеній годині й дізнатися про те, про що прекрасна Інеса хотіла мене повідомити.

Коли циган дійшов до цього місця, його забрали зайнятися справами табору. Після його відходу Веласкес сказав:

— Я передбачав, що історії цигана постійно з’являтимуться одна з другої. Фраскіта Салеро розповідає свою історію Бускеросу, той — Лопесу Суаресу, а цей вже переказує її цигану. Сподіваюся, він врешті-решт розкаже нам, що сталося з прекрасною Інесою; але якщо він почне ще якусь нову історію, я посварюся з ним, як Суарес посварився з Бускеросом. Проте гадаю, що наш оповідач вже сьогодні до нас не вернеться.

Циган і справді більше не прийшов, і ми небавом розійшлися й полягали спати.

День тридцять шостий

Ми вирушили в дорогу. Незабаром до нас приєднався Вічний Жид і продовжив розповідь про свої пригоди.

Продовження історії Вічного Жида

Уроки мудрого Херемона були значно довшими, ніж той короткий переказ, який я для вас зробив. Загальним їх підсумком було те, що певний пророк на ім’я Бітіс довів у своїх працях існування Бога й ангелів, і що другий пророк, який звався Тот, оповив ці поняття темною метафізикою, яка від цього здавалася ще величнішою.

У теології цей Бог, якого називали Батьком, вшановувався тільки мовчанням; коли ж хотіли виразити, що він є самодостатнім, казали, що він є своїм власним батьком і власним сином. Його вшановували також у вигляді сина і тоді називали «розумом божим» або Тотом, що по-єгипетськи означає — переконання.

Врешті-решт, оскільки в природі бачили і дух, і матерію, то дух стали вважати еманацією Бога і представляли його таким, що пливе по мулу, як я вам про це вже казав іншим разом. Творця цієї метафізики називали «тричі великим». Платон, який вісімнадцять років прожив у Єгипті, запровадив у Греції вчення про Слово, за що дістав від греків прозвання «божественний».

Херемон вважав, що всього цього зовсім не існувало в духові давньої єгипетської релігії, що та змінилася, бо зміна взагалі лежить у природі кожної релігії. Його думку стосовно цього незабаром підтвердили випадки, які сталися в александрійській синагозі.

Я не був єдиним євреєм, який вивчав єгипетську теологію; інші також захоплювались нею, особливо зачаровував їх еніґматичний дух, який панував в усій єгипетській літературі і який походив, мабуть, з ієрогліфічного письма і з принципу, згідно з яким важливим є не символ, а думка, що в ньому криється.

Наші александрійські рабини також хотіли мати загадки для розгадування і уявили собі, що Мойсеєві книги, хоча