Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

було тим, що самі харчів не продукували, — вчителям, лікарям тощо. Потім перейшли до питання про нову владу, про ЇЇ заходи щодо „закріплення" її органів на місцях. Гнат розповів і про те, як його були мобілізували до бригади для такого закріплення, але він „захворів". І добре зробив, бо селяни, збунтувавшись, ту бригаду в Самарі потопили.

Села взагалі були ще в стані розбурханого неспокою, а серед того переважно політичного неспокою розпаношив-ся й звичайний грабіжницький бандитизм. Бандити вибивали вночі вікна і вимагали грошей. Іноді всували в розбите вікно лопату і вимагали, щоб на неї клали гроші. Роблено це з таким розрахунком, щоб грабовані не знали, хто грабує. Отже, це могли бути й близькі сусіди. Через те в селянських хатах з'явилась новина, що нагадує щось середньовічне: залізні ґрати на вікнах ізсередини.

— Та й нам, би треба, Гнате, — обізвалась за ввесь час загальної розмови Гнатова жінка.

Вона сиділа, підперши щоку рукою, і мовчки слухала. її яскраву вроду псувала відсутність інтеліґентности, і це, мабуть, її й саму мучило та робило несміливою.

Гнат ніяк не відгукнувся на її заввагу — продовжував далі оповідати. Між іншим сказав, що їхній спільний товариш фельдшеренко Самсон Ліпшиць уже злякався можли-вости такого нападу і перебрався жити до міста, де, кажуть, став членом партії.

— Якої партії? — спитавсь Василь, незорієнтований у ситуації.

— Як якої? Тут може бути тільки одна — комуністична... Плутаються ще трохи українські „боротьбісти", але їм недовго животіти. Тенденція виразна: партія мусить бути одна...

Василь засидівся в Гната допізна, але з Оксаною сам-на-сам і словом не перекинувся. Так і пішов додому. (Оксана лишилася в Гната ночувати, їй було ніде більше).

На цю їхню поведінку не міг не звернути уваги й Гнат.

— Невже ви розбили глека? — спитавсь він здивовано, як вийшов із Василем надвір.

— Сам якось розбився, — відповів невиразно Василь, йому було прикро про це говорити.

— Отак пак! — щиро здивувався Гнат. — А наче ж так любились...

— Не всі тії вінчаються, що любляться та кохаються, — збув Василь приказкою з пісні цю розмову. — Ти краще порадь, як мені далі бути...

Але Василь та Оксана таки побрались. Це сталося само собою, незалежно від їхньої волі та почуттів.

З розпачу — що буде, те й буде! — Василь поїхав до „по'Вітнаросвіти" в м. Самарчик і сказав, що хоче вчителювати. „Завповітваросвітй", український „боротьбісіт", подививсь на юнака допитливим оком. Хто такий? Звідки?

З Павлоградської вчительської семінарії. Але бідний, не міг закінчити...

Політичні переконання? Був у повстанському загоні Молибоги, Ага, в Молибоги... Це добре. Дуже добре... Чи ве „боротбіст", часом?

Ні, не „боротьбіст", але за „радянську" владу...

І Василя Роговевка послано вчителювати до с. Губинихи. Не тільки вчителювати, а й завідувати школою. Так він" зліеґалізував своє існування. Мерщій похопився змандрувати з свого села, де дехто знав про його „петлюрівське" повстанство. І про -свій успіх сказав тільки своєму другові Гнатові Кутькові. А від Гната про це довідалась Оксана Штепенко і, скінчивши на весні гімназію, попросилась до Василя на роботу. Бо знала, що тільки він подивиться крізь пальці на ЇЇ попівське походження. Та ще, може, — така думка таки ворухнулась у неї нишком — і про свою колишню до неї любов, згадає...

І от: зима в глухому селі, а вони вдвох в одному будинку, мало не в 'однім мешканні. Зійдуться часом увечері хоч би в коридорі, посідають перед грубою. Василь відішле сторожа додому, а сам підкладає соломи в грубу. Надворі виє завирюха, вітер шарпає замерзлі шиби в одному кінці коридору й у другому, а в грубі гоготить полум'я, крізь дірки дверець дивляться вогевні очі і килають гойдливе світло на схилену до цього гріва пару молодят, борються з темрявою в коридорі. Затишно й добре молодятам удвох. Зближала їх і сирітська доля (Василева міати була жива, але зосталась жити в своїй хаті).

Отож вони й поєднались. Незабаром Оксана й на дитину зайшла...

Але в Губинисі з'явився новий міліцонер. У червоному, як мак, кашкеті й у довгій шинелі кіннотника. Якось прийшов познайомитися з учителями — і... і Лука Нагаєнко пізнав свого земляка — „українця" Василя Роговенка. „Петлюрівця". Болюча була зустріч, і Лука тільки трохи посидів, відмовився навіть від чаю, що його подала була Оксана.

А через деякий час Василя Роговенка, активного „петлюрівського" повстанця, заарештувала ЧеКа, і більше свого чоловіка Оксана не бачила...

Отамана Горобця застрелили більшовики 1920 року під Могилевим над Дністром, як він їхав для зв'язку між урядом УНР і армією першого зимового походу. А отамана Кривошлика убив його власний джура, збунтувавшись разом з Волохом проти „українського" уряду і перекинувшись до більшовиків.

Таке зареєстрували про загибіль цих двох січеславіців історики.

Загибель Перемітька

ПОВІСТЬ

/лексика автора повністю збережена/

ЧАСТИНА ПЕРША

Автобус гойднувся востаннє і спинився проти контрольної хвіртки заводу імени Г. Петровського. Перемітько підвівся, щоб виходити. Але поперед нього встав ще один пасажир, що сидів перед ним. Пасажир якось незграбно, вилазив з вузького сидіння, зачіпався там ногами, ціпком. Його широка, в чесучевому кітелі спина затулила вихід, і Перемітькові довелося чекати, поки той пройде у вузькі двері. На землі пасажир став так, наче ступнув однією ногою в скіпець: був кривий на одну ногу. Але, ступнувши так, він зразу ж оглянувся — і... стрівся з Перемітьком очима саме тоді, як той, перехилившись, виходив з автобуса. І вони обидва пізнали один одного. Тільки ж і в того, і в того на мить свину'ло вагання — признаватись чи ні. А в Перемітька ще й тривога!

Це ж бо зустрілися випадково не стак колишні товариші, як недавні вороги. Товаришами вони були