Понаїхали - Артем Чапай
Яруся не засудила. Сергiя викреслили з гурткової книги та з Пласту загалом iз формулюванням:
«Не виявив подальшої охоти пластувати». Ну й фраза.
5
— Happy Mardi Gras folks! — Юра давно посадив голос, але продовжував кричати. Вiн уже вимовляв два французькi слова по-мiсцевому, одним словом iз наголосом на перший склад: — Веселого Мардiгра! Веселого Мардiгра!
Голос сiдав, Юра продовжував кричати в нiч. Треш i угар. П'янi натовпи снують сюди-туди по Бурбон Стрiт, усi кричать. Жiнки показують груди. Юра не пив, але п'янiв. Вiд студентських рокiв вiн уже встиг забути, що любить такi дiйства, i тепер сам собi дивувався. I кричав:
— Happy Mardi Gras! Happy Mardi Gras folks!
Його голос сiдав i вiд крику, i вiд курева. Юра не зважав. Юра кричав тепер, бо йому подобалось.
Народ у Блюз Бар валив як нiколи. Натовп, який слухав паршивеньку мiсцеву групу, краями виповзав за межi бару, не вмiщуючись в обмеженому просторi, як тiсто з каструлi. Те саме творилося в усiх iнших барах Бурбон Стрiт. Жир!
Mardis Gras, Жирний Вiвторок. Вулицею сунуло щось типу карнавальної процесiї, однак це дуже умовно. Хтось у костюмах, хтось просто п'яний. Хтось iде у протилежний бiк тротуаром. I какофонiя: з кожних дверей реве iнша музика. Кожен бар намагається перекричати сусiднi. Наскiльки розумiв Юра, мiсцевий карнавал, як аналог у Бразилiї чи наша Масляна, мав означати свято релiгiйних людей напередоднi Великого посту. Тiльки навряд чи добропоряднi католички минулого отак напивались, щоб потiм показувати всiм, попри кого проходили, голi груди. А дарма — i Юра продовжував ґвалтувати свiй бiдолашний голос:
— Happy Mardi Gras folks!
Повертаючись пiд восьму ранку додому через усю Бурбон Стрiт, Юра мусив лавiрувати мiж бляшанками з-пiд пива, пластиковим посудом, масними серветками, обгортками вiд хот- догiв, битим склом. Прибиральники з'являться о дев'ятiй, коли два останнiх туриста, якi фальшиво волають Georgia On My Mind, заберуться з вулицi вiдсипатись у свiй готель.
Коли Юра заходив у Дев'ятий Округ, у його головi голосно гула тиша. Юра чув це гудiння, як звук високовольтних дротiв на лiсовiй просiцi в гарячий безвiтряний день, коли навiть не спiвають птахи.
Й на постiйному тлi тишi — тiльки його кроки порожнiми темними вулицями зруйнованого Дев'ятого Округу.
Рiзкий перехiд до гудiння тишi, пiсля ночi музики та п'яного буйства натовпу. В Дев'ятому Окрузi не було жодного готелю й жодного туриста. Електричнi стовпи досi лежать поваленi. Вуличне освiтлення вiдсутнє. Самотнi лункi кроки пiд ранок.
У цей час Юра вiдчував, як йому бракує Олi й малих. Юра скучав навiть за Сергiєм. Йшов порожнiми кварталами i згадував, як носив новонародженого Сергiя на руках, задихався вiд нiжностi, цiлував Сергiя-немовля у щоки й зi смiхом казав Олi: «А мине п'ятнадцять рокiв, i вiн стане нестерпним пiдлiтком, i буде мене ненавидiти. Ну i нехай!».
В угарi натовпу самотнiсть стискається пружиною, щоб потiм, пiдстерiгши тебе наодинцi, ще сильнiше вдарити знизу в сонячне сплетiння.
Юра не вловив, чи Мардiгра, Жирний вiвторок, справдi почався у вiвторок. Усе плавно йшло по наростаючiй. Напiвпорожню Бурбон Стрiт почали заповнювати туристи, їх ставало дедалi бiльше, музика дедалi гучнiша. А потiм потоп.
— Happy Mardi Gras folks!
Хрипким голосом Юра перекрикував оркестри, якi сунули вулицею, перекрикував музичнi колонки й дорменiв з сусiднiх закладiв, i своїм голосом, як Оскар Мацерат вiд скла, вiдпилював уламки вiд натовпу, окремих туристiв i компанiї вiдокремлював вiд суцiльного потоку, який сунув по Бурбон Стрiт, укритiй шаром паперового конфеттi, целофанових блискiток, солоного поту й мiсцями блювотиння, бо деякi туристи не знали мiри. Особливо малолiтки. Малолiток до двадцяти одного року з'явилися цiлi зграї, неповнолiтнi просочувались у всi бари й нажиралися. Тепер їх вiдсiювали не надто суворо, бо на час карнавалу iнспектори заплющували очi, а отже, заплющувати очi могли й дормени.
Змiни стали довшими. Юра встигав поспати годин п'ять i вставав ранiше, нiж хотiв би, заради безкоштовного ланчу (супу з бобами) для таких самих псевдоволонтерiв, як вiн. Прав одяг у Лондроматi. А пiсля обiду повертався у Французький квартал.
Зате платили вже по вiсiм доларiв на годину. Блюз Бар навiть найняв третього дормена й вiдчинив третi дверi, якi виходили на Бурбон Стрiт i за якими ранiше тримали кегелi з пивом та швабри.
Крiм бiльшої зарплати, бiльшi були й чайовi. Бармен i офiцiанти клали чайовi у спiльний пул i вранцi дiлилися порiвну мiж собою та з дорменами, якi чайових не отримували. Здається, це робили чесно. Тiльки один офiцiант, вусатий молодий жевжик, кiлька разiв ловився на приховуваннi чайових. Його весь Блюз Бар терпiти не мiг. Швидко вижили з колективу. Лора, душа Блюз Бару, барменка i старша над усiма, стежила за чеснiстю працiвникiв мiж собою. Лора була велика блондинка рокiв п'ятдесяти, поєднання натхненної сексуальностi та материнської доброти. Вона вдягалась у сукнi з глибоким декольте, i Юра ловив себе на бажаннi заритися туди обличчям зi змiшаним почуттям бажання й бажання захисту. Раз пiд час Мардi Гра п'яний клiєнт у поривi нiжностi та вдячностi нахилився й поклав Лорi в нагрудну кишеню сотню баксiв. Нiхто цього не помiтив, однак Лора виклала грошi у спiльний пул i роздiлила на всiх. Лора була класна жiнка, i якби Юра не був одружений, то, дарма що вона повнувата й панкувата як на його смак, Юра точно зробив би кiлька пасiв у її бiк.
Натомiсть цiлий Мардi Гра вiн вiдповiдав на флiрт дiвчат, жiнок i бабусь. Посеред тижня потеплiшало, дормени зняли зимовi куртки, й тепер Юра вимахував руками клiєнтам, стоячи в самому лише гольфi, який пiдкреслював його стрункiсть. Вiдсутнiстю живота Юра рiзко вирiзнявся з-помiж iнших бiлих чоловiкiв на Бурбон Стрiт, передусiм туристiв. Волосся Юри ще було густим i золотистим, а очi й усмiшка не старiють, поки не постарiє душа. Душа ж Юри залишалася молодою
