Понаїхали - Артем Чапай
Темнiло.
Оля все-таки випила ще стопку чи двi перед тим, як Марина стала збиратися додому. Володя сидiв у кiмнатi так тихо, що Оля якось забула про нього й десь на тлi думала, що Володя досi гуляє з дiвчинкою. Буває таке.
Коли Володя почув, що тiтка Марина нарештi збирається, то й сам почав збиратись. Iз духом. Треба розповiсти мамi, що сказав окулiст, а там що буде — те буде.
Олi давно муляли трусики, й закривши дверi за Мариною, вона пiдняла светр i приспустила трусики, щоб поправити. Вона була впевнена, що сама вдома.
Володя, який виходив з кiмнати, побачив маму з приспущеними трусами й, не встигши нiчого подумати, тихо прошмигнув назад у кiмнату й не причиняючи за собою дверi, щоб не рипнули, сiв на табурет бiля вiкна i мовчки дивився у пiтьму. Вiн зробив усе автоматично й тiльки потiм вiдчув, як б'ється серце. Володi довелося широко вiдкрити рота, щоб не видати себе голосним диханням. У нього стискало в горлi, але вiн не хотiв ридати, бо мама здогадалася б.
Потiм прийшов Сергiй i почав збуджено розповiдати мамi, як «Машбуд» ледь не чухнув кротiв, але блiн, видно ж було всiм, що суддя куплений, i Сергiй продовжував розповiдати про матч, i все говорив, говорив, говорив.
— Сергiю! — сказала мама у вiдповiдь на щось. — Це непристойно!
Яка лицемiрнiсть, подумав Володя, хто б говорив про пристойнiсть.
— А судити, як судить цей пiд... суддя, хiба пристойно? — крикнув мамi Сергiй, пiсля чого замовк.
Бiльше Сергiй про матч не розповiдав. Пiшов на кухню, й Володя чув, як брат вiдкрив холодильник. Гумка на дверцятах холодильника плямкнула зi звуком поцiлунку в щоку.
У них був сусiд знизу, дядя Коля, який часом голосно вмикав музику, так що тато, ще поки був удома, постiйно ходив до сусiда сваритися. Цей дядя Коля викликав у Володi огиду, а тепер нiзвiдки з'явилася думка, що мама влаштувала у дверях стриптиз для цього дядi Колi. Володя сам розумiв, що його фантазiя — повна маячня, що дверi були зачиненi, а вiкон у коридорi нема, але Володя продовжував i продовжував похмуро уявляти, що мама, поки тато працює в Америцi, зраджує татовi з дядьою Кольою, а вiн, Володя, випадково це викрив, i сам Володя розумiв, що вигадує дурницi, але йому було тринадцять i вiн нiчого не мiг iз собою вдіяти, продовжував про це думати, поки його не почало нудити, й тодi вiн закрив обличчя долонями й тихенько, щоб не почули, кiлька разiв схлипнув, а коли спазм минувся, залишивши по собi кислий присмак у ротi, Володя встав вiд темного вiкна й тихо причинив дверi — мама з Сергiєм були на кухнi — та ввiмкнув свiтло в кiмнатi.
7
Французький квартал пiсля закiнчення Мардi Гра вимер. Тепер у Блюз Бар заходили переважно мiсцевi. Залишилося десятка пiвтора постiйних клiєнтiв.
Платню урiзали до попереднiх шести з половиною доларiв за годину. Третього дормена звiльнили одразу. Змiни скоротили удвiчi. Довше невигiдно, казав власник. Власник був маленький сивий чоловiчок iз хрипким голосом. Хрипким у доброму для блюзу розумiннi.
— Мене називали бiлий Луї Армстронг, — хвалився вiн перед працiвниками та клiєнтами.
Юра чув це разiв вiсiмнадцять. Пiд час Мардi Гра маленький чоловiчок особисто виступав перед туристами, грався хрипким голосом. Мiж пiснями розповiдав, як у дитинствi починав шушайнером, чистильником взуття. Юра не знав, чи правда це: iсторiя надто стереотипна для Америки. Барменка Лора спокiйно прокоментувала iсторiю про чистильника взуття:
— Incredibly Abe Lincoln.
Пiсля карнавалу звiльнили й саму Лору. Лора, як i Юра та решта працiвникiв, працювала без жодних документiв. Блюз Бар тiльки за рахунок ухилення вiд податкiв та нижчої за мiнiмальну зарплатнi й тримався досi на плаву. Юра, всi працiвники й постiйнi клiєнти вважали Лору душею Блюз Бару. Власник Блюз Бару так не вважав. Особливо пiсля того, як спробував залицятись до неї, а Лора його твердо вiдшила. Бiлий Луї Армстронг був на пiвтори голови нижчий за Лору й важив, напевно, в пiвтора рази менше.
Настав березень. Туристiв не побiльшало. Змiни не подовшали, платня не збiльшувалася. За три тижнi пiсля Мардi Гра, Юра ледве нашкрiб для своїх сотню баксiв.
У нього тепер був час, i дорогою на змiну, через район Марiньї, Юра почав заходити до бiблiотеки Iron Rail. Бiблiотекарем був Патрiк, хлопець у шкiряному одязi та з шипованими браслетами, який свого часу вiдправив Юру в центр волонтерiв на Конгрес Стрiт. Юра першим дiлом позичив Light in August i почав думати про поїздку в Джефферсон, штат Мiссiсiпi. Напевно, доведеться автостопом, щоб не витрачати грошi. Потiм похвалюся перед Олею. Якщо Джефферсон прямо по трасi — можна виїхати в понедiлок i повернутись у вiвторок, встигнувши за вихiднi днi Блюз Бару.
Юра був розчарований, коли пiд час першого ж пошуку в гуглi виявив, що нiякого Джефферсона, звiсно, не iснує. Коли вони з Олею читали «Свiтло в серпнi» в її студентському гуртожитку, гугла ще не було.
— Що далi порадиш, Патрiк? — повертаючи книжку, Юра роззирався.
Бiблiотека Iron Rail розмiстилась у закинутому металопрокатному цеху. Частина високого примiщення просто вiдокремлювалася книжковими шафами. Залiзна стеля була недосяжною. За iмпровiзованою стiнкою з книжкових шаф працювала велосипедна майстерня. Звiдти лунало тихе брязкання ланцюгiв.
Патрiк пройшов до книжкової стiнки:
— Читав Чiнуа Ачебе, нiгерiйця?
Юра заперечно хитнув головою.
— Спробуй, ось. Things Fall Apart. Розпад. Розпад, який починається непомiтно, з невинних дрiбниць, наростає й несподiвано виявляється незворотнiм.
Юра клiпнув. Ковтнув. Кивнув.
На Конгрес Стрiт iз приходом тепла почався волонтерський сезон. Повертаючись iз Блюз Бару, Юра спав кiлька годин, а тодi вставав прибирати порожнi будинки, знищенi повiнню. Процедура називалася gutting, вiд слова gut, кишка, i справдi нагадувала чищення кишок зсередини. Мотлох, пiдтоплений та перевернутий водою минулої осенi, за зиму пiдгнив. Пiдгнилi речi слiд було виносити, витягати по пiдлозi, вигрiбати лопатами, а потiм зривати дошки та гiпсокартон, вичищаючи будинок зсередини до структурних свай
