Понаїхали - Артем Чапай

Коли вiн повернувся i прийшов у Блюз Бар, новий молодий бармен саме чистив пiд нiгтями кiнчиком шпильки. Цього бармена взяли замiсть Лори.

— Так ми ж iншого дормена взяли, — сказав вiн, не пiднiмаючи очей на Юру.

Бармен зосередився на шпильцi й нiгтях.

Сiрий алкоголiк, який п'яним чiплявся до клiєнтiв та якому Юра пророкував недовгу кар'єру, теж пересидiв Юру. Й Лори нема. Блюз Бар уже не той, нi, вже не той. Дорогою додому Юра в деталях уявляв сивого чоловiчка, власника, який рекламував себе як бiлого Луї Армстронга, i в не менших деталях уявляв, як запихає цього маленького чоловiчка в холодильник iз холодною гнилизною й залiплює дверцята срiблястою стрiчкою.

А на Конгрес Стрiт виявилося, що поки Юри не було, кучерявi волонтерки вигнали Ельвiна, який завжди дiлився останньою сигаретою.

— Ми їм казали: тут не притулок для бездомних. Я не знаю, де вони, — знизала плечима кучерява органiзаторка.

«Їм» — це Ельвiну та двом його спiввiтчизникам, якi прийшли на Конгрес Стрiт, почувши про безкоштовне житло й обiд. Вигнали всiх разом.

— Ми все розумiємо, — сказала Юрi дiвчина. — Всiм треба працювати. Але тут волонтерський центр.

Ельвiн пропускав менше волонтерського gutting, нiж Юра. Просто Ельвiн був надто добрий i привiв спiввiтчизникiв. Юра не мiг позбутися почуття, що його залишають тому, що вiн бiлий, а Ельвiна з iншими «мексиканцями», не розбираючись у їхнiх гондурасах, вигнали як типових трудових мiгрантiв. Юра з його гагарiнською усмiшкою, книжками пiд пахвою та бiлою шкiрою для Нового Орлеану виявився заробiтчанином нетиповим, i дiвчата-органiзаторки вважали його радше авантюристом.

Залишившись без роботи, Юра пiшов на заправку бiля будiвельного супермаркета Lowe's. П'ятнадцять хвилин пiшки вiд дому, через напiвпорожнi невiдбудованi квартали. Тут завжди тусили кiлька десяткiв латиноамериканцiв. Юра завдяки Ельвiну вже знав, що бiльшiсть тих, кого мiсцевi збiрно називають мексиканцями — iз Гватемали та Гондурасу. Справжнi мексиканцi у натовпi, який шукав роботи, виявились якраз елiтою. Вони працювали цiлими бригадами, як нашi з Прикарпаття десь у Москвi. Мексиканцi бiля Lowe's мали власнi мiкроавтобуси й весь необхiдний iнструмент, i бралися тiльки за великi проекти: перекрити цiлий дах, обшити гiпсокартоном цiлий будинок, а то й побудувати новий. Брали попроектно.

Рештi залишалася хiба що поденка. Крiм гондурасцiв, тут було кiлька бомжуватих чорних i двоє алкоголiчного вигляду бiлих. Поденна робота: iнструмент дає власник, наймає на день-два-три, платить погодинно. А потiм — гуляй, Хуан. Чи Джон. Чи Yuri, like Gagarin.

Першi рази Юра лякався кожної бiло-чорної полiцейської машини.

— Та не парся, — усмiхнувся лiтнiй мексиканець-бригадир iз вусами, як у Емiлiано Сапати.

У бригадировi було щось батькiвське. Вiн поклав руку Юрi на плече. Простi копи, пояснив вiн, не мають права перевiрити вiзу чи дозвiл на роботу. Паспорт є? Нiчого не порушуєш? А ти нiчого не порушуєш. Сидiти тут менеджер заправки дозволяє.

Заправцi присутнiсть мексиканцiв вигiдна: сюди заїжджають пiдрядники, бiльше нiхто бiля будмаркета й не заправляється. А мексиканцi за день сидiння куплять i сигарет, i кави, а то й поїсти, а то й пива. Магазинiв поряд нема.

Ельвiна кiлька гондурасцiв знали, але давно бiля Lowe's не бачили. Мабуть, знайшов тривалий пiдряд. Може, навiть постiйну роботу. Де вiн, не знали.

На парковку зарулив червоний пiкап, i гондурасцi кинулися навперейми:

— Hey, vot you need?

Теж своєрiдний москоу iн'яз, усмiхнувся Юра й пiшов слiдом. Навколо червоного пiкапа утворився стриманий натовп. Нiхто не хотiв надто напирати, але коло загрозливо звужувалось. Юра скромно тримався на краю натовпу, що оточив машину.

Водiй вiдкрив вiкно й недбало показав три пальцi.

— Sheetrock? Shingles? Concrete? — допитувались робiтники.

— Gutting, — сказав водiй.

Мексиканцi одразу мовчки вiдiйшли до своїх мiкроавтобусiв. Троє гватемальцiв полiзли в кузов. Машина вiдчалила. Натовп розпався на групки.

— Ей, — гукнув Юрi довгий похмурий гватемалець.

Юра пiдiйшов.

— Ти дахи крив колись? — знизивши голос, запитав гватемалець. Вiн насуплено дивився Юрi в ноги.

— Нi, — признався Юра. Цьому можна, не роботодавець.

— Все одно, — гватемалець не пiднiмав погляду вище рiвня колiн. — Як приїжджають машини, пiдходь ближче. Тебе першого вiзьмуть: ти бiлий. Кажи, що все вмiєш. А я з тобою.

Сумнiвний план. Але через пiвгодини, пiсля десятка машин, спрацював.

Юру завжди вiдтискали: вiн не вмiв штовхатись. Але Юра був на голову вищий за латиноамериканцiв, i його помiтили.

— Ей! Ти! Дахи криєш?

З пiкапу на нього дивився чоловiк з сивою цапиною борiдкою й почервонiлою на сонцi шкiрою. Не звертаючи уваги на натовп, чоловiк поманив Юру.

— Та ясно, — сказав Юра.

Сива Борiдка, видно, почув сумнiв у його голосi. Вiн подивився на Юру маленькими сiрими очима:

— Точно? Бо менi в Батон Руж треба. And it's a loooong drive to Baton Rouge. Дааааалеко їхати.

— Скiльки? — перевiв розмову Юра.

— Дванадцять.

— Н-ну, — Юра вдав, нiби вагається. — Тiльки я з напарником.

— Як хочеш.

Цапина Борiдка здивувався, що напарником бiлого виявився латиноамериканець, але показав великим пальцем: обом у кузов.— Дванадцять баксiв за годину! — розширив очi Юра, коли водiй рушив.— За руфiнг платять вiд площi, — похмуро сказав гватемалець. — Ну але нехай.

Вони проїхали недалеко: вилiзли пiд Lowe's i завантажили повний причеп shingles, листовим матерiалом, яким тут крили дахи: лицьовий бiк нагадував шершавий асфальт, а зворотнiй — щiльну чорну гуму.

— Я тобi покажу, що робити, — сказав гватемалець, дивлячись на дно кузова. — Хоч би цей не зрозумiв, що ти новачок.

Було вже тепло. Зазеленiли дерева. Їхати у вiдкритому пiкапi дуже приємно. Юра курив i дивився на болота пiд хайвеєм. Свiтило сонне сонце.

Сива Борiдка висадив їх бiля акуратного будиночка. Стриженi газони. Поливалки. Стриженi кущики. Акуратнi парканчики висотою до колiна. Чистенько. Над нами шумлять на вiтрi високi дерева, вкритi свiжим юним листям. Здається, це платани, задер голову Юра. Обвiв поглядом райончик. Що не так? Що шкребе зсередини? А! Будинки не облупленi, дахи не проваленi, дерева не поваленi, електричнi дроти цiлi, не захаращенi тротуари, нема запустiння — на вiдмiну вiд тих районiв Нового Орлеану, до яких Юра звик.

Цапина Борiдка видав їм iз гватемальцем складану драбину, молотки, цвяходери. Коробка коротких цвяхiв iз широкими лискучими голiвками.

— Я назад у Новий Орлеан, я сам звiдти, тут лише пiдряд.