Понаїхали - Артем Чапай
Щоб не свiтитись упродовж дня, Юра став ходити в кафе «Флора». До Жоана, якому мексиканцi бруднi, Юра не дуже хотiв, але заробляти якось треба.
Жоан i справдi приходив у «Флору» щодня. Проте, погладжуючи цапину борiдку, сказав, що зараз замовлень нема.
— Але приходь. Як будуть — я своє слово тримаю.
I Юра приходив. Брав книжку в бiблiотецi Iron Rail, читав i хлебтав каву. Це краще, нiж вигрiбати з будинкiв гниль разом зi студентами.
Кава у кафе «Флора» коштувала п'ятдесят центiв. Алкоголю тут не продавали у принципi. «Флора» належала худому веселому iранцю на iм'я Алi. Сам Алi вимовляв своє iм'я з наголосом на перший склад. Помiтивши, що Юра став постiйним клiєнтом, Алi запропонував йому зiграти в шахи. Й легко обiграв. Потiм вони грали десятки разiв, i Алi щоразу вигравав. Коли Алi робив особливо вдалий хiд, то вимовляв:
— How do you like them apples, — iз наголосом на them.
Вiн переконував Юру не засмучуватися: вiн, Алi, перс, а шахи вигадали перси. Iндiйцi гру пiдступно вкрали й видають за свою.
А Жоан тим часом розповiдав iншому постiйному клiєнтовi, копу в чоботах по колiна, яких вiн любить жiнок:
— Головне, щоб у жiнки були маленькi руки. Makes your dick look bigger, — сказав Жоан i по-цапиному засмiявся. Коп стримано приєднався.
Юра згадав, що десь чув такий цапиний смiх. Але де? Якiсь пiдлiтки, здається.
Потiм Жоан повторив i Юрi свою фразу про маленькi жiночi руки, щоб твiй член виглядав бiльшим. Юра стримано засмiявся. Вiн сподiвався-таки отримати колись роботу. Iншим разом у розмовi Жоан детально розповiв, як не любить наймати мексиканцiв. Юра розтягнув губи в посмiшцi.
Надалi не було дня, щоб Жоан не розповiдав черговому слухачевi або про жiночi руки та свiй член, або про небажання наймати мексиканцi. Коли ж у «Флору» заходили латиноамериканцi — зрiдка, бо у них були власнi кафе — Жоан цiлком приязно до них усмiхався. Одному навiть розповiв про жiночi руки.
Gutting закiнчувався о шостiй, i можна повертатися на Конгрес Стрiт. Одного разу о шостiй, коли Юра на ганку школи курив самокрутку, приїхав гондурасець Ельвiн на велосипедi. Ельвiн з його зростом ледве дiставав до педалей, навiть зсунувшись з сiдла на раму.
— Я вже три рази приїжджав. Усе тебе шукав, — сказав Ельвiн. — Нарештi застав.
Юрi захотiлось обiйняти його.
Ельвiн злiз з велосипеда i простягнув руку. Вiн вiдпустив вуса.
— Працюєш?
Юра похитав головою.
— Пiшли до мене, я тут за п'ятнадцять хвилин живу.
Ельвiн вiв велосипед i розповiдав, як вiн iз двома спiввiтчизниками вiдновлює великий будинок на Пiвнiчнiй Гальвес. А поки робота йде, власник дозволив їм жити на мiсцi.
— Вiн морено, але класний.
— Морено?
— Ну... блек. Чорний. Хочеш, приходь iз нами жити.
Юра усмiхнувся, вирiшивши не приймати поспiшних рiшень. Ельвiн спробував переконати його:
— До нас навiть жiнка приходить. Морена. Правда, стара трохи. Але нiчого. Вона все тобi дозволить. Хочеш, у дупу. А хочеш, тобi лиже.
Ельвiн мислив iспанською й перекладав свої думки на погану англiйську.
— I тiльки п'ять баксiв, — сказав Ельвiн.
— Наркоманка, — напiвзапитально сказав Юра.
— Ну, так. Схоже.
Юра вже знав таких. Дно чорного району сидить на креку. Кiлька разiв i йому пропонували дозу, але Юра вийшов з вiку, коли хочеться експериментувати з дурницями. Доза креку в Дев'ятому окрузi — рiвно п'ять баксiв. Звiдси миттєве припущення щодо проститутки.
— I ти з нею що, той?
— Майже щодня, — засмiявся Ельвiн. — I всi ми.
— А як же твої?
Юра запитав без осуду. Проте Ельвiн одразу став агресивно захищатись:
— А що, знаєш, як мене це дiстало? Я тут сам знаєш як живу. Як собака бездомний. А вони там на що мої грошi витрачають? По дискотеках ходять, по барах. Жiнка моя — думаєш, менi друзi не розповiдають? Я ж не тiльки їй дзвоню. Все мiсто все знає, всi сусiди бачать, як вона з iншим ходить.
— Ясно.
— Прийшли, — показав Ельвiн.
Двоповерховий будинок ззовнi не виглядав закинутим. До перил ганку примотанi товстими ланцюгами три велосипеда.
Вони пiднялись одразу на другий поверх по зовнiшнiх сходах. Всерединi — голi сваї. В кухнi електроплитка, кiлька табуретiв зi звалища. В однiй з кiмнат матраци й розкиданi на них шмотки. Один зi спiвмешканцiв Ельвiна шив щось на колiнах. Кивнув Юрi й вiдвернувся. Iнший з похмурим обличчям ремонтував колесо. Юра зрозумiв, що Ельвiн не змiг переконати їх у користi ще одного спiвмешканця. Не те щоб Юра сам дуже хотiв тут жити. Ельвiн класний, дiлиться сигаретами, але говорити з ним особливо нема про що. Як я буду жити з цими латиноамериканцями? Я не такий, як вони.
— Буду заходити. А вечорами я на Конгрес Стрiт, — сказав вiн Ельвiну через годину, коли вони випили по кiлька теплих пив: гондурасцi не мали холодильника.
Повертаючись, Юра побачив на даху великого чорношкiрого дiда. Дiд сидiв на схилi, впираючись у дах кросiвками сорок шостого розмiру, i їв iз ланч-бокса. Вiн стежив очима за тим, як iде Юра, бо бiльше на напiвзакинутiй вулицi нiкого не було. Розморений теплими пивами, Юра помахав йому:
— Need help?
— Since you mentioned it, yeah, — зi спiвочими iнтонацiями вiдповiв чорний дiд.
Так Юра знайшов пiдробiток на вечори й суботу.
Його роботодавця звали Баррi, вiк шiстдесят два роки, зрiст шiсть футiв два дюйми, вага двiстi сорок шiсть футiв, здоров'я немiряно. Працює на двох роботах, бо треба забезпечувати:
— My wife, and my woman, and my other woman, — i Баррi засмiявся несподiвано дзвiнким тенором. Говорив вiн на межi басу й низького баритона.
Коли Баррi злiз iз даху, щоб потиснути Юрi руку, то виявився на голову вищим. Юрина рука зникла всерединi великої долонi Баррi.
Баррi представився так:
— Беррi. Як ягода.
Щоб пояснити думку iноземцю, вiн показав пластикову перепустку з iншої роботи. Там було чорним по бiлому написано Barry, а не Berry.
З восьмої до п'ятої Баррi працював на звалищi металобрухту на автонавантажувачi, подiбні колись випускав «Бiлосадмаш». Пiсля робочого дня
