Понаїхали - Артем Чапай
Вони помовчали. Мейдин докурив сигарету. У Сергiя закоцюбли й почервонiли вiд холоду й напруги пальцi, якими вiн стискав край бортика. Мейдин клацнув по фiльтру сигарети нiгтем i скинув незагашений недопалок униз. Мейдин глянув йому вслiд. Уже сутенiло, й недопалок гарно свiтився оранжевим, падаючи в синє з дев'ятого поверху. Згас, не долетiвши до землi. Ще ледь видно чорнi обриси пiшоходiв, якi навскiс перетинають подвiр'я Г-подiбного будинку. А все одно вже пiзнiше темнiє, нiж посеред зими, подумав Мейдин.
— Чуєш, Голова.
— Га.
— А ти в Карпати цього року їдеш?
— В лагєрь?
— Угу.
— Та поступати нада. Мамка висне.
— Менi ж тоже.
— Да i заїбав мене цей Пласт.
— Чьо?
— С.К.О.Б. — Сергiй скривився i пiдняв три пальцi. — Тiпа патрiоти, да. А як Бiлий попробував заговорити, шо нада в натурi боротись iз понаєхавшими, загнобили його. Тiпа, — Сергiй зробив мiну й заговорив високим надтрiснутим голосом, явно когось пародiюючи: — «Ми па-а-атрiоти, а не ксе-е-енофоби». Бе-е-е. Сцуть, як вiвцi. Лiбєрасти кончєнi. Притому що бiльшiсть западенцi. А настоящi патрiоти, якi шота роблять, блiн, є тiльки в Харковi та в Луганську. I тепер у Бiлому Саду, благодаря Санi.
Мейдин помовчав.
Сергiй дуже змерз на даху. Їхнього гурткового у «Беркутах» Саню Бiлейчука пiшли з Пласту. Ну чи змусили пiти, там якi-то мутки. Гуртковим став Сергiй. А тепер i Сергiю, кажись, пора валити. З ким лишатись, iз малолєтками й лiберастами? Бiлий переконував молодих беркутят, що iсторичнi вороги мiняються. А Бiлий дуже харизматичний i вмiє переконувати. Зараз загроза, казав їм Бiлий, iде зi Сходу i з Пiвдня. Причому загроза, тихо говорив Бiлий, не тiльки для нацiї, а для всiєї раси. Може, якраз за це Бiлого поперли з Пласту. Валити треба, коли звiдси валять такi люди. Особисто Сергiя, крiм усього, у Пластi давно пiдхарювала дiяспорська мова: лещатарський спорт, кошикiвка, юначки. Бллллл.
Мейдин перебив його думки:
— Шо там твiй батя?
— Та шо. Нарештi працює там. Мамка казала, даже шота прислав.
— Скучає?
— Хто, батя? Хуй вiн там скучає, навєрно.
Мейдин хихикнув.
— Я радий, шо вiн звалив, — сказав Сергiй. — Тiльки мамку жалко.
— Чьо.
— Та вiчно пiсля телефона «вся в соплях и губной помаде».
— Скучає.
— Вона да, — насупився Сергiй. — Ладно, пiшли уже до Кокоса. Холодно, сука.
Кокос жив у цьому ж будинку на третьому поверсi. Мамка Кокоса була дома, так шо у нього дома не покуриш, а то мамка просiче, шо i Кокос тоже курить.
Сергiй скотився з бортика назад, вдаючи, що робить це задля розваги.
Мейдин глянув униз. Ввiмкнули один вуличний лiхтар. В iнших лампочки розбитi. У жовте коло ввiйшов чоловiк. При поглядi зверху вiн здавався смiшно коротким.
— Може, ти прав, — сказав Мейдин на сходах. — Нада з Бiлим поговорить. Може, з ним своє шось намутимо.
— Кажись, у нього там уже намучено.
Сергiй плюнув на сходи. Ну i засраний у Кокоса пiд'їзд. У нас хрущовка, але почiщє буде. Сергiй ковзнув поглядом по давно небiленiй стiнi. На нiй цвяхом було видряпано:
гех
Сергiй давно пiшов би з Пласту, але минулого року зустрiв на «теренових iграх» (брр, ну i фраза) Ярославну. Ярославна. Яке iм'я. Таке незвичне для Бiлого Саду. Яруся була на два роки молодша за Сергiя. Походила з родини дисидентiв, дiдусь навiть вiдсидiв кiлька рокiв. Мама Ярусi викладала рiдну мову й лiтературу, а батя пахав на нєфтi в Тюменi. Правда, Яруся жила в районi Богуна, а вiн з Моцарта. Моцартiвськi iсторично ворогували з богунськими, район на район. Але ж то пацики, а Яруся дiвчина. Та й часи не тi, це колись усе було на повному серйозi, а зараз суворi пацики дев'яностих хто спився-сколовся-сидить, а хто пiднявся, як Iгор Наговiцин. Ворожнеча мiж пациками тепер — так, дєцкiй сад. Ну, накостиляють разок, як буде Ярусю проводжати. Воно того варте.
Яруся була така... Минулого року вони разом їздили у пластовий табiр Гаджино, i там цiлувалися пiд сосною, а потiм лежали на сiнi, дивилися на зiрки, i вона дозволила йому опустити руку їй у трусики, й зовсiм не ламалася. Тiльки тремтiла. Йому навiть не соромно було сказати їй, що це у нього вперше.
Вони всю нiч розмовляли. Ярославна сказала, що вона язичниця. Сергiй не зовсiм зрозумiв, що це означає. Ярославна стала розповiдати про предкiв.
А може, це якраз Ярославна переконала його валити з Пласту? Здається, саме вона хотiла валити, а вiн пiдключився. Сергiй уже не може згадати.
Але в кiнцi табору всiх пiдняли вночi. Ясно, що тривога навчальна. Всiх вишикували в одностроях. Запалили смолоскипи. Цей момент Сергiю дуже сподобався. У пiтьмi Сергiй не бачив Ярусю. Здається, юначок тодi взагалi не пiднiмали. Тiльки юнакiв. Сергiю дали в руку смолоскип. Гурток пiшов по стежцi вгору. Бiлий, який тодi ще був iз ними. Далi Сергiй, як Голова. Слiдом Мейдин. Кокоса не було: його в табiр не пустила мамка, не було дєнєг на дорогу.
Вони йшли ланцюжком помiж сосен, переступаючи через камiння й коренi. Темно-зелений мох, вкритий росою, вiдблискував у свiтлi смолоскипiв. Вони прийшли на великий круглий камiнь. На камiнь сказали пiднятися лише кiльком юнакам, серед них Сергiю. Внизу пiд каменем вiн бачив у вiдблисках вогню гладко-чорну голову Бiлого. Навколо були незнайомi пацанчики, тоїсть юнаки. Так, точно. Юначок тут не було.
А далi Сергiй упiзнав те, що сеньйор зачитував їм, бо ранiше Сергiй здавав це напам'ять. Текст пластової присяги. Й Сергiй дивився поперед себе на небо, яке починало синiти мiж чорними соснами, бо насправдi наставав ранок. Їх навмисне пiдняли так, щоб пiсля присяги повернутися на снiданок. Прагматично.
Вгорi шумiли сосни, iскри зi смолоскипiв мiшались iз зорями, якi вже згасали.
Треба ж було прийняти присягу якраз тодi, коли вирiшив валити.
Наступний день був останнiй у таборi.
Яруся вийшла з Пласту зразу, як повернулись у Бiлий Сад. Сергiй досi, пiвроку вже, вагався щодо присяги. Через мiсяць їхнiй гурток «Беркути» вступив у легендарний курiнь «Чугайстри». В дитинствi Сергiю здавалося, що це мегакруто. А зараз — кисло. Потiм ото Бiлого прогнали лiберасти, i стаючи наступним гуртковим, про що в дитинствi мрiяв, Сергiй почувався трохи крисою.
I ось вони з Мейдином сидять у Кокоса. Мейдин з Кокосом i малим Кокосом шось там ржуть, а Сергiй не стежить за
