Понаїхали - Артем Чапай

Юра тепер повертався на Конгрес Стрiт через Марiньї та Байвотер. Це трохи далi, зате райони приємнiшi, й не треба перетинати залiзничнi колiї високим мостом на Клеборн, де вiтер пронизує бавовняну безрукавку наскрiзь. А в Марiньї йдеш мiж акуратними будиночками вузькими вуличками. Тут живе середнiй клас. Затопило менше, й у народу є грошi, швидко вiдновили.

Спершу, правда, страшнувато було ходити в темрявi, особливо в чорному кварталi в кiнцi маршруту, де нема вуличного освiтлення, бо досi обiрванi дроти. Але нiчого. Крiм отих зубатих, якi навчили його казати Black замiсть Negro, нiхто нiколи Юру не чiпав.

Приходячи, доводилося стукати. Й нiчний черговий прокидався й вилазив з-пiд пледа, якщо тiльки не дивився всю нiч телевiзор. Чергував хтось iз волонтерiв, а по понедiлках, у вихiдний, i сам Юра.

Найгiрше, коли чергували отi кучерявi бiлi дiвчата. Дiвчата виявилися щойно пiсля коледжу. Захотiли присвятити рiк волонтерству. З Пiвночi. Небiднi. Єдинi бiлi, крiм Юри. Якось Юра чув, як дiвчата сварили мексиканця з Гондурасу, Ельвiна. Сварили нiби дитину: мабуть, так здавалося, бо говорили простою мовою, з повторами. Ельвiн погано знав англiйську. Ельвiн, ти живеш у волонтерському центрi, а сам ходиш на оплачувану роботу. Ми все розумiємо, але. Ага-ага: але. Вам працювати не треба. Юра постукав. Його впустили. Слава б-гу, сьогоднi не дiвчата. Юрин сусiд по кiмнатi. Телевiзор — на передачi «Суд iде».

— Йоу, мен! Кого сьогоднi вбили? — Юра пiдняв великий палець.

Сусiд засмiявся.

Через тиждень Юра з гордiстю вперше пiшов перед змiною у крамничку мiж Французьким кварталом i районом хмарочосiв. Худенький iндус, попри дрiбну торгiвлю продуктами й сигаретами, приймав грошi для вiдправки через Вестерн Юнiон.

Юра зiбрав для своїх двiстi доларiв. Спецiально чекав, поки вийде кругла сума. Приготував десятку зверху заплатити за пересилку. На здачу купить хот-дог. А то задовбало всю змiну голодним, на самiй кока-колi.

Юра пишався собою. Оля вiчно каже, що Юра непристосований до життя. А вiн двiстi баксiв пришле, i буквально за тиждень.

Вiн пiдходив до крамнички iндуса, де висiв значок Вестерн Юнiон, i рахував. Якщо так пiде далi, за пiвтора-два мiсяцi вiдправлю бiльше тисячi. Борг батькам Олi вiддамо. Ну як. Запропонуємо, а вони, ясно, не вiзьмуть, i Сергiю буде щось на вступ, лоботрясу дурному. Далi бiльше зароблю. У мене ще майже пiвроку. Приїду до Олi, пройдуся гоголем.

Але Юра не змiг вiдправити круглi двiстi доларiв, бо десятки заплатити за переказ не вистачило. Вестерн Юнiон узяв двадцять два долари.

4

— Прикинь, бачив на днях китайозу. На автостанцiї, — сказав Мейдин.

— Ну?

Мейдин перший пiдiйшов до краю даху. Сперся руками у вкритий руберойдом бортик. Його худi лопатки видавалися з-пiд куртки, як обрубки крил. Цiкаво, як би летiв з дев'ятого поверху, подумав Сергiй. Виникла фантазiя, як вiн штовхає Мейдина. Сергiй вiдiгнав цю фантазiю й ковтнув в'язку слину. Мейдин сiв на бортик, звiсивши ноги вниз. Сергiй пiдiйшов ззаду. Перевiрив, чи не слизько. Сiв на край даху поряд, мiцно тримаючись обома руками за бортик. Не дивився вниз. Було не дуже холодно. Як на кiнець лютого, взагалi теплинь. Бррр-р-р-р. Добре хоч вiтру нема.

— Так шо китайоза? — спитав Сергiй.

— Лошара який-то.

— Ну?

— Їхав у Кривий Рiг, а приїхав до нас у Бiлий Сад.

— Ггг. Це як?

— Та вiн нашi букви не шарить. Тiпа два слова i там i там. Я так поняв, вiн тицьнув пальцем у розклад, йому й дали. Шота таке.

— От лошара, да.

— Скажи. А ше кажуть, нiби китайози розумнi.

— А ти шо?

Мейдин дiстав з нагрудної кишенi пачку сигарет i прикурив. Добре, що вiтру нема.

— Будеш?

— Я пас.

Сергiй боявся вiдiрвати руки вiд бортика. Вiдхилявся по максимуму назад i дивився перед собою.

— Так шо китайоза? То їсть, а ти шо?

— Та шо, — Мейдин затягнувся i зробив мужнiй вигляд. — Надавав щєлбанiв i сказав, шоб валив i в Бiлий Сад не вертався.

— Правильно. I так тут нєгров розвелося. Ще цих не хватає.

— Угу.

Насправдi було не зовсiм так. Мейдин роззирнувся й переконався, що знайомих пацанiв поряд нема. Тодi вiн ввiчливо пояснив китайцевi його помилку й допомiг купити квиток до Днiпра, бо прямий на Кривий Рiг iз Бiлого Саду не ходив. Китайози, канєшно, заполонять скоро цiлий свiт, але цей конкретний нiчо так парнiша, вєжлiвий i дружелюбний.

Трохи побазарили ламаною сумiшшю кiлькох мов, а бiльше жестами. Мейдин, правда, тримався на вiдстанi, шоб якшошо, я не з ним. Китаєць оказався студiком-першокурсником, он навiть букви нашi ще не вивчив. Каже, у них у Пекiнi батьки побагатші вiдправляють дiтей по Оксфордах i Гарвардах, ну а середнiй клас, тiпа, до нас. А у Кривому Розi у нього родичi якiсь, ранiше понаїхали. Може, чим допоможуть. Мейдин якраз має поступати на заочку весною, то розказав китайозi, що мамка уже готовить взятку. Заговорили про хабарi у нас i у них. Потiм Мейдин розповiв, як у нас будували дороги пiд чемпiонат з футболу, то половину грошей розiкрали. Китаєць засмiявся:

— Звучить, як Китай.

— У вас же вродi смертна кара за корупцiю.

Китаєць ще раз засмiявся:

— Це для тих, хто програв. Партiя нiби одна, але в нiй рiзнi клiки. Хто програв — тому смертна кара за корупцiю. Хто виграв — краде далi.

— Звучить, як наша країна, — засмiявся Мейдин. — Мiнус смертна кара.

Коли вони прощались, Мейдин подарував йому свiй значок iз написом Bily Sad Ultras. Китайоза точно не знає, що значить кельтський хрест. Зате Мейдин сумнiвався, чи не знає китайоза англiйську, бо внизу було дописано: White Boys Club. Нє, навєрно, не знає. Ото ржачно, що китайоза начепив таке на себе. Хоть би нашi його з цим значком не спалили, бо йому пиздарики. Добре, що вiн уже на автобус. Прощавай, Лю Сяо! Мейдин написав китайцевi на листочку «Кривий Рiг», щоб той у Днiпрi знов не лоханувся.

Звiсно, розповiсти про все це Головi не можна. Не пойме.

— Чуєш, Голова. А ти бував у тому Кривому Розi?

— Нє. Шо я там забув, — скривився Сергiй. — Бiлий Сад — столиця свiту.

— Да. — Мейдин зробив паузу. Потiм замислено повторив: — Бiлий Сад