Засліплення - Еліас Канетті

сталося. Крім того, він сам зголошується допомогти, й вирушає попереду. Натовп у захваті оточує поліцію. По уніформі відразу видно, що їм дозволено. Решті це дозволено тільки доти, доки нема поліції. Всі з готовністю розступаються перед ними. Чоловіки, які завзято виборювали своє місце, тепер відмовляються від нього на користь уніформи. Натури не такі рішучі починають задкувати надто пізно, вони відчувають на собі доторк грубого сукна й сахаються. Всі показують на Кіна. То він намагався вкрасти. То він украв. Кожне відразу й подумало на нього. З Терезою поліція обходиться поштиво. Це та, що постраждала. Вона розкрила злочин. Її мають за дружину рудого, бо вона раз у раз люто зиркає в його бік. Обабіч неї стають двоє поліцейських. Щойно їм упадає в око синя спідниця, вони, сповнені глибокої поваги, привітно кивають Терезі головою. Решта четверо виривають у Кіна його руду жертву; без насилля тут не обходиться. Рудий просто-таки прилип до злодія. На того вина падає якоюсь мірою й за це, адже винен — він. Сторож гадає, що його заарештовано. Його поймає чимдалі глибший страх. Він люто харчить, закликаючи Кіна допомогти йому. Він-бо з поліції! Пане професор! Не заарештовувати! Відпустити! Дочка! Він шалено відбивається. Його сила дратує поліцію. Ще дужче — його твердження, нібито він і сам звідти. Поліція вступає в тривалу боротьбу. Між собою ці четверо досить обережні. А то до чого б вони дійшли при такій своїй роботі? Рудого вони дубасять і сяк, і так, і з усіх боків.

Натовп поділяється на два гурти. Одні щирим серцем за героя, другі завжди на боці поліції. Але серця — то ще не все. У чоловіків сверблять кулаки, жінки не годні стримати вереску; щоб не зчіплюватися з поліцією, накидаються на Кіна. Його б’ють, штурхають, копають ногами. Але ж скільки там того Кіна? Тож і втіхи від цього штурхання як кіт наплакав. Думка в усіх одна: його треба викрутити, як мокру ганчірку. Вже з того, що цей чоловік мовчить, видно, яким злочинцем вважає себе й він сам. Кін не видає жодного звуку, очі в нього заплющені, й розплющити їх не може ніщо.

Бачити таке Фішерле несила. Відколи з’явилася поліція, він весь час думає про своїх службовців, які ще чекають на нього надворі. На мить він згадує про гроші в Кіновій кишені. Від ідеї забрати їх при шістьох поліцейських він просто чманіє. Але здійснити її карлик остерігається. Він вичікує зручної нагоди, щоб утекти. А вона не трапляється. Він напружено спостерігає за тими, хто мордує Кіна. Коли вони б’ють по кишені, до якої він сховав гроші, йому шпигає в серце. Ці муки ще заженуть йот в могилу. Сліпий від болю, він ховається серед ніг, які трапляються поруч. Ця колотнеча у вузькому колі йому на руку. Трохи далі від неї, де про його існування досі й не здогадувалися, тепер на нього звертають увагу. Він як може жалібніше кричить:

— Ой, задихаюся, випустіть мене!

Усі сміються й поспішають йому допомогти. Коли вже не пощастило пропхатися наперед і дістати задоволення там, то можна бодай трохи потішитися тут. Із шістьох поліцейських Фішерле не помітив жодний; він лежав надто низько, його горб не давав про себе знати. На вулиці карлика затримують, трапляється, й без будь-якого злочину. Сьогодні йому щастить. Він пірнає у величезну юрбу перед «Терезианумом». Його чекають тут уже чверть години. Під пахвами в нього все ціле-цілісіньке.

Порівняно з суддями, що обступили Кіна, поліція тримається спокійно. У неї своя робота. Четверо борюкаються з рудим, двоє стоять на варті обабіч Терези. Саму її залишати не можна. Вона вже давно замовкла. Але тепер починає верещати знов:

— Міцніше! Міцніше! Міцніше!

Тереза ніби відбиває такт, у якому викручують ганчірку на ім’я Кін. Почет, що стоїть обабіч неї, намагається її вгамувати. Поки вона в такому чарівному збудженні, втручатися, на думку обох, марна справа. Терезин заклик стосується й чотирьох бравих чолов’яг, які втихомирюють розлюченого сторожа. Годі, набридло, скільки можна її щипати! Годі, набридло, скільки можна її обкрадати! Її страх перед поліцією поступається місцем почуттю гордощів. Роблять те, що хоче вона. Тут командує вона. Так і має бути. Вона жінка порядна.

— Міцніше! Міцніше! Міцніше!

Тереза пританцьовує, її спідниця погойдується. Всевладний ритм захоплює всіх довкола. Одних кидає в один бік, інших — у другий, і хвилі ці наростають. Голоси зливаються в суцільний гомін, починають важко дихати й ті, хто досі стояв байдуже. Усмішки помалу гаснуть. У заставу вже не приймають. Усі прислухаються, навіть ті, що позастигали перед найвіддаленішими віконцями. Люди приставляють до вух долоні, підносять до губів пальці — цсс, розмовляти не можна. Якби сюди хтось поткнувся був зі справою, його запевне зустріла б німа лють. «Терезианум», який завжди був у русі, сповнює гігантська тиша. Тільки важке дихання нагадує про те, що він іще живий. Усі створіння, які його населяють, гуртом роблять глибокий вдих і ревний видих.

Завдяки такому загальному настрою поліцейським щастить угамувати сторожа. Двоє з них поліційним прийомом заламують йому руки, третій стежить за його ногами, якими він встигає і роздавати копняки, і підтягати ближче до себе професора. Четвертий дає лад у натовпі. Кіна й далі б’ють, але справжнього задоволення від цього вже ніхто не має. Він поводиться і не як жива людина, і не як труп. Викручування нічого не дає — він не зронює жодного звуку. Він міг би захищатися, затуляти руками обличчя, вириватися чи бодай здригатись, від нього чекають будь-чого, а він розчаровує. У такого, мабуть, ще багато чого на сумлінні, та коли про все це не знаєш, б’єшся без особливого запалу. Щоб позбутися цього обтяжливого, відразливого обов’язку, його віддають поліції. Важко, ой важко не пустити в хід тепер вільні руки один проти одного. Всі дивляться одне на одного, а коли бачиш чужий одяг, то хутко ховаєшся назад у власний і раптом виявляєш у бойових товаришах своїх колег і однодумців. Тереза каже: «Так!» Що б їй скомандувати ще? Їй уже кортить ушитися звідси, й вона тримає напоготові лікті та голову. Поліцейський, котрий узяв Кіна, дивується: цей чоловік, на совісті в якого така буча, поводиться досить мирно. А позаяк найбільше йому дісталося від кулаків рудого, то й ненавистю він пройнявся саме до його дружини. То нехай вона про всяк випадок теж іде з ними. Обидва чатові радісно беруть її під варту. Їм соромно, що вони