Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

Це був березень. Нева скута льодом, численні скульптури на тлі почорнілого весняного снігу і величезних будинків стояли як самотні, замерзлі подорожани. Вибоїста бруківка, яку на півночі неможливо привести до ладу, та й самі будівлі під час зими втратили зовнішній лиск, бо сніг і дощ, мороз і вітер робили свою руйнівну справу, зриваючи навіть штукатурку зі стін. До того ж, прямими вулицями гуляв сирий, вогкий вітер, що пробирав до кісток, і Софії нестерпно захотілося скоріше опинитися біля каміна з чашкою гарячого шоколаду в руках.

«Можливо, я занадто сувора й упереджена, — думала грекиня, — і влітку тут усе інакше, але з другого боку, зима в Петербурзі триває більшу частину року».

Через кілька днів відбувся перший виїзд Софії у світ. Князь Потьомкін прибув до Петербурга під час великого посту. Але приїзд ясновельможного став чудовим приводом для його порушення: майже щодня влаштовувалися бенкети і бали, петербурзький двір вважав за щастя запросити князя, і якщо той давав згоду, це було найвищою нагородою.

Наприкінці березня принц Нассау-Зіген влаштовував святковий обід. Поява князя Потьомкіна з графинею де Вітте стала справжньою сенсацією: князь у гетьманському мундирі та Софія в грецькому вбранні затьмарили інших гостей. Ніхто вже не зважав на вишуканість поданих страв, але Нассау-Зіген не дуже засмутився: він хоч і витратився на делікатеси, але такий поворот подій надавав йому значної переваги при дворі: завтра його ім’я буде на вустах у всього Петербурга, нехай і після імен князя і графині.

Через два дні, коли сенсаційні чутки дійшли до Катерини II, цариця забажала побачити Софію. Графиню супроводжував Потьомкін, і це, з одного боку, надихало її, з другого — дещо турбувало. Найменше Софії хотілося бути залученою до будь-якої палацової інтриги, а зараз такий поворот подій був цілком можливий. Клубок стосунків трикутника Катерина II — Потьомкін — Зубов був не тільки не розплутаний, а, навпаки, заплутувався ще більше. Потьомкін, колишній фаворит, тепер був другою особою у державі. І хоча тривала відсутність у Петербурзі позначилася на його становищі при дворі, здавати свої позиції князь не збирався. Цілком закономірно, що після вишуканого жіночого оточення у його ставці Катерина як коханка вже мало цікавила ясновельможного. До того ж, новий фаворит Зубов посів тимчасово вільне місце в опочивальні цариці. То була дуже жадібна, заздрісна людина, і лаври ясновельможного не давали новоспеченому фаворитові спокою. І якщо за відсутності князя Зубов міг вимагати у Катерини все що завгодно, то з приїздом Потьомкіна він притих. Князя він поки ще боявся. Розрубати вузол непростих стосунків повинна була німкеня, 62-річна цариця Росії Катерина II. А зважитися на це вона поки не могла: їй потрібні були обидва — і Потьомкін, і Зубов, бо вони чудово доповнювали один одного, щоправда, на відстані.

І хоча Софії було трохи не по собі від запрошення Катерини, її підбурював інтерес: що переможе в Катерині — жіночість чи державний обов’язок?

На подив графині, цариця зустріла її дуже ласкаво. Простягнувши руку для поцілунку, Катерина мовила:

— Ви оживили наше тягуче північне життя. Тільки й розмов, що на всіх балах блиск графині де Вітте затьмарює все і всіх.

— Я побувала поки лише на одному, ваша величносте, — Софія скромно опустила очі і присіла в реверансі. — І якщо вам розповіли, що я там була в центрі уваги, то це не зовсім так. Ваша величність займає петербурзький світ значно більше.

— І що ж вони там говорять — мабуть, усякі фривольні плітки?

— Ну що ви! Я навіть не очікувала, що вас тут так люблять.

— Ви мені лестите, дорога.

— Я не так близька до вашої величності, щоб дозволити собі це.

— З ваших слів стає ясно: двір змушений розхвалювати мене, розраховуючи на мої щедроти. Як вам Петербург?

— Якщо чесно, мені бракує сонячного світла та яскравих фарб, притаманних півдню.

— Ваша щирість робить вам честь. А з нестачею сонця я можу вам допомогти, голубонько, — засміялася Катерина.

Вона зробила знак, і слуга приніс тацю з невеликою коробочкою.

— Хай ці алмазні сережки і підвіски виблискують, як ваше південне сонце.

— Спасибі, ваша величносте, право, я не заслуговую такої уваги з вашого боку.

— Ну що ви, дорога, серед небагатьох привілеїв государів у мене є право обдаровувати. І це не останній подарунок сьогодні. Як доповідав мені князь, ви так чи інакше були присутні при взятті усіх фортець в Україні? Чи не так, князю?

— О так, ваша величносте. Графиня часто виїжджала під стіни фортець, де не всі мої офіцери мали сміливість з’явитися. А що вона написала сераскиру Хотина, напевно, назавжди залишиться загадкою історії.

— От і добре. У нас, жінок, завжди повинні бути свої маленькі таємниці, — підтримала Софію Катерина II. — І що ж князь? Віддячив він вам за сміливість?

— Звичайно, ваша величносте. Григорій Олександрович був дуже щедрий і подарував мені землі в Криму.

— О вже цей Григорій Олександрович! — вигукнула, усміхаючись, цариця. — Подарував недоглянуті землі і ще, напевно, зажадав їх якнайшвидшого освоєння.

— Ну що ви, ваша величносте, там дивовижна природа, лікувальне повітря, тепле море…

— Так, але будь-яку віддачу отримати якщо й можливо, то лише вклавши багато грошей і поту.

— Головне, що це — чудове місце для відпочинку.

— Ну та Бог із ним, — відповіла Катерина. — Я хочу подарувати вам землі прибутковіші прямо зараз. Що ти там підібрав, Платошо?

Катерина поглянула на Зубова, який сьогодні був настільки тихий, що це здивувало навіть його подругу по опочивальні.

— Це маєтки в Білорусії, ваша величносте, тільки я забув назви. Але завтра ж підготую всі папери на право володіння.

Після аудієнції Софія зітхнула з полегшенням.

«І все-таки, — подумала вона, — такий теплий прийом був тому, що Катерина впевнена у швидкоплинності нашого роману з князем, а може, їй ще не все доповіли. З другого боку, вона і не може відкрито що-небудь вдіяти».

Не встигла