Дочка Медічі - Софі Періно

Мене неприємно вражає, що ми могли здаватися подружжям на наших весільних урочистостях, але насправді нам потрібен час, аби стати парою, навіть якщо йдеться про пару союзників. Я вдруге присідаю в реверансі й повертаюсь до них спиною.

Віддаляючись від майданчика, я чую, як один із чоловіків бурмоче: «Шпигунка».

Мої щоки палають. Я постійно чую це звинувачення, але мені все одно боляче. Моя мати засуджувала мене за те, що я — шпигунка герцога. Мабуть, піддані мого чоловіка теж підозрюють, що я працюю на герцога. Або думають, що я — шпигунка моєї матері, яка вважає мене негідною своєї довіри. Я втомилася бути маріонеткою, втомилася, що мені ніхто не вірить. Я вирішую довести, що я союзниця мого кузена що швидше, то краще.

Наступного разу я бачу свого чоловіка, коли він піднімається до мене в паланкін, і ми разом ідемо до розташованого неподалік готелю Анжу. Анжу влаштовує цей обід і вечірній бал у Луврі. Мені смішно й радісно від того, що етикет змушує брата святкувати мій шлюб. Смішно, тому що він ненавидить мого чоловіка. Радісно тому, що, враховуючи його гордість і вишуканий смак, він мав витратити чимало грошей на ці заходи.

Позаяк я вирішила бути в добрих стосунках із моїм кузеном, я усміхаюсь йому.

— Як пройшли інші тенісні матчі?

— Чудово. Я виграв усі.

— Справді?

— Ні,— він широко усміхається,— але я сподівався, що ви мені повірите на слово, адже ви не залишилися подивитися.

— Ніхто б не здогадався, що ви гасконець,— дражню я його.

— Та що ви, усі знають напевно, хто я: якщо мене не видає моє хизування, то любов до часнику неодмінно видає. Я чув, що двір багато говорить про це, особливо жінки.

Я шаріюсь, згадуючи сотні коментарів про запах часнику як невід’ємний атрибут короля Наваррського.

— Прикро, що ми всі поїдемо до Фландрії. Доведеться відкласти подорож до Наварри, а я так хотів би познайомити вас із нашою кухнею.

— Будь ласка, пане, не розмовляйте сьогодні про війну з іспанцями, принаймні в присутності королеви-матері,— мій голос серйозний, але я утримую усмішку на вустах, аби її бачили люди, які проїжджають повз нас.

— Я знаю, що її величність не схвалює цю ідею,— відповідає мій кузен, супроводжуючи свої слова звичним для нього знизуванням плечима.— Але мені здається, що його величність з адміралом вирішили воювати.

— Тоді вони змусять мою матір діяти жорсткіше та небезпечніше,— я розмовляю так тихо, що король Наваррський вимушений нахилитися до мене.— Якщо ви всі поїдете до Фландрії і вам там сподобається, ви матимете багато часу поговорити про це. Можете навіть похизуватися по-гасконськи за умови, що поводитиметеся добре. Доки це не станеться, прислухайтесь до моєї поради: не беріть активну участь у суперечках щодо війни.

Він замислюється.

— Мої люди радять протилежне. Вони вмовляють мене відкрито підтримати короля, аби він знав, що ми його союзники.

— Ті самі люди, які називають мене шпигункою?

— Вони не знають вас.

— Ви теж не знаєте мене, пане,— я торкаюсь його руки, даючи зрозуміти, що кажу це без гніву.— Але я сподіваюсь проявити себе, дотримуючись нашої угоди й пропонуючи вам найкращі поради, на які я здатна. Запевняю вас: бути ворогом її величності, навіть уявним ворогом, набагато небезпечніше, ніж змусити Карла думати, що ви байдуже ставитесь до можливої війни. Є вірніші способи завоювати прихильність короля. Коли прийдуть холоди, придворні їздитимуть на полювання. Як і ви, король — завзятий мисливець. Покажіть йому вашу пристрасть. Уполюйте для нього вепра, і ви будете братами, незрівнянно ближчими, ніж зараз. Повірте, такі тактики значно успішніші, ніж розмови про Іспанію, і значно безпечніші.

— Ви хочете сказати, що ваша мати страшніша за загнаного вепра?

— Так, хоча це ви, а не я висловлюєте вголос таку думку.

— Якщо ви не шпигунка, мені не треба боятися,— його усмішка незмінна, а от очі не настільки впевнені.

Коли ми дістаємось готелю Анжу, король Наваррський вагається, озираючись навкруги. Ми побачили Шарлотту одночасно.

— Ідіть до неї.

Мій чоловік пильно дивиться мені в очі.

— Учора я сказала вам те, що думаю. Усе це правда. Пане, ви можете сказати про себе те ж саме?

Я дивлюсь у бік Гіза. Герцог перехоплює мій погляд. Його очі голодні.

— Пані, я завжди виконую умови угоди. Але дозвольте зауважити, що не в наших інтересах публічно ставити одне одного в незручне становище. Прошу вас бути обережною.

— Маю таке ж прохання до вас.

Спостерігаючи, як мій чоловік підходить до Шарлотти й задоволено шепоче щось їй на вухо, я думаю, чи варто було попередити його, що Шарлотта — ставлениця матері. Натякнути, що її величність може використати баронесу як зброю проти нього? Можливо, я мала б так учинити, але я ще не готова до таких зізнань.

Мати зупиняється біля мене.

— Не витріщайтесь на них. Люди подумають, що ви ревнуєте.

Сьогодні ми розмовляємо вперше, і ось це вона хоче мені сказати?

— Я не ревную.

Вона змушує мене взяти її під руку, і ми піднімаємось сходами.

— Якщо ревнуєте, звинувачуйте лише себе. Король Наваррський дав вам чимало шансів підкорити його серце, а ви не скористалися ними.

— Пані, одна ніч у товаристві мого чоловіка не змінила мене. Я залишаюсь