Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

«Пісню про любов до чоловіка» справді могла б бути зразковим прикладом із старовинної повісті, гідним наслідування, але мій власний досвід підказує мені, що жінка не повинна так нерозважливо виявляти свої почуття, які можуть спокусити чоловіка. А якщо ви, зберігаючи добру пам’ять про покійного, збираєтеся про неї дбати, то не дозволяйте собі легковажних вчинків, які зашкодили б вам обом». «Це правда, — подумав Юґірі, — але такі поради легко давати іншим, а не собі...»

«Про які легковажні чинки може йти мова? — заперечив він. — Я почав відвідувати її просто із звичайного людського співчуття. А от якщо тепер перестану про неї піклуватися, то, навпаки, тільки накличу підозру, хіба ні? Щодо «Пісні про любов до чоловіка» їй можна було дорікнути, якби вона заграла її за власним бажанням. А насправді я спочатку почув уривок її гри на кото «со» і, зворушений цим, підтримав її грою на біва. Зрештою, все залежить від обставин і від настрою. Принцеса вже не дуже молода, а я не запальний юнак, схильний до жартів і нерозсудливості. Мабуть, тому вона і почувається зі мною досить вільно, поводиться дружньо і просто».

Відчувши, що зараз настала найкраща нагода поговорити, Юґірі присунувся ближче до батька й розповів йому про свій сон. Мовчки вислухавши його, Ґендзі довго не відповідав. Напевне, здогадався, що розмова про сон не є безпідставною.

«Річ у тому, що ця флейта насправді мала на законних підставах перейти до мене. Вона належала колись імператорові Йодзею[16]. Потім перейшла до покійного принца Сікібукьо, який дуже нею дорожив. Оскільки Уемон-но камі[17] з дитинства досягав видатних успіхів у музиці, то одного разу, на Свято хаґі, принц Сікібукьо, захоплений його грою, подарував йому цю флейту. А мати Другої принцеси, мабуть не знаючи цієї історії, подарувала її вам». «А сам покійний, напевне, хотів би, щоб у майбутньому флейта перейшла в руки його нащадків, а не випадкових людей, — думав Ґендзі. — Мабуть, і син про щось здогадується своїм проникливим розумом...»

Помітивши, що Ґендзі змінився на обличчі, Юґірі ще більше зніяковів і довго мовчав, але, вирішивши з’ясувати все до кінця, з напускною недбалістю, немов випадково згадавши, спитав: «Я відвідав Уемон-но камі незадовго до його смерті й, вислуховуючи його заповіт, почув, як він кілька разів повторював, що почувається глибоко винним перед вами. Але за що? Досі не можу цього збагнути».

«Мабуть, він усе знає», — подумав Ґендзі, але, уникаючи розмови про минуле, вдав, ніби розмірковує над почутим, а потім сказав: «Щоправда, я і сам не пригадаю, коли міг би його чимось образити... У всякому разі я подумаю над вашим сном, і ми повернемося до цього іншим разом. Бо, як кажуть жінки, вночі не годиться вести розмови про сни...»

І тоді, не дочекавшись ясної відповіді, Юґірі відчув, що осоромився перед батьком цією невдалою розмовою.

Цвіркун-дзвіночок

Головні персонажі:

Ґендзі, 50 років

Третя принцеса-монахиня, Сан-но мія, 24 (25) років, — дочка імператора Судзаку, дружина Ґендзі

Пані Мурасакі, дружина Ґендзі

Імператор Кіндзьо, син імператора Судзаку

Імператор-монах, імператор Судзаку — батько нинішнього Імператора і Третьої принцеси, старший брат Ґендзі

Принц Хьобукьо, Хотару — син імператора Кіріцубо, молодший брат Ґендзі

Юґірі, Удайсьо, 29 років, — син Ґендзі й Аої

Касіваґі, Ґон-дайнаґон, Уемон-но камі — старший син Великого міністра у відставці (То-но цюдзьо)

Імператор Рейдзей, син Ґендзі (офіційно — імператора Кіріцубо) і Фудзіцубо

Кобай, Садайбен — син міністра у відставці (То-но цюдзьо), молодший брат Касіваґі

Акіконому, Імператриця-дружина — дочка Рокудзьо і принца Дзембо, названа дочка Ґендзі, дружина імператора Рейдзея

Влітку, коли розцвіли лотоси, в садибі на Шостій лінії відбувалося освячення статуї Будди, призначеної для молитовні Третьої принцеси-монахині. З цієї нагоди того дня було вперше виставлено на загальний огляд начиння, виготовлене на замовлення Ґендзі. Священні хоругви коло вів­таря були з розкішної рідкісної китайської парчі. Нагляд за їхнім приготуванням взяла на себе пані Мурасакі. Обруси для столиків з вибитими на них чудовими візерунками вражали красою незвичного поєднання барв. Завіси навколо постелі принцеси було піднято з усіх боків, позаду висіла Лотосова мандала[18], а попереду стояли срібні вази з квітами лотоса на високих стеблах. У повітрі плив аромат китайської курильної суміші «За сто кроків». Зображення будди Аміди й бодгісатв[19], вирізьблені із сандалового дерева, вирізнялися особливою витонченістю ліній. У невеликому, тонкої роботи посуді зі священною водою плавали штучні блакитні, білі й пурпурові лотоси. У повітрі витав аромат «Лист лотоса», що, окрім лотоса, містив невелику кількість меду, солодкаві пахощі якого вдало поєднувалися з іншими запахами.

Ґендзі заздалегідь подбав про копії шести частин сутри про порятунок після смерті для живих створінь на Шести дорогах до шести світів[20] і власноруч переписав сутру, призначену для особистого користування принцесі-монахині, додавши до неї молитву про зміцнення їхнього зв’язку у цьому світі й надію на майбутнє спільне відродження у Чистій землі. Крім того, ще на початку цієї весни він також вирішив переписати сутру Аміди, але, зрозумівши, що нетривкий китайський папір для щоденного користування не годиться, розпорядився надіслати йому з паперової майстерні тонкого білого паперу найвищої якості. Наслідком його самовідданих зусиль було те, що кожного, кому випало побачити хоч краєчок переписаного сувою, приголомшувала рідкісна краса накреслених тушшю знаків, що сяяли яскравіше, ніж золотисті лінії, проведені на папері. А щоб описати якість оправи, валика й футляра, слів годі знайти. Сутру поклали на столик з аквілярії, поруч зі статуєю Будди.

Після того як скінчилося облаштування молитовні, на підвищення піднявся монах-розпорядник, а навколо вже зібралися учасники відправи, Ґендзі, перед виходом до них, заглянув у західні передні покої, де тимчасово перебувала принцеса. Там у великій тісноті й духоті очікувало церемонію п’ятдесят чи шістдесят святково одягнених жінок. Дів­чатка-служниці, впритул одна до одної, юрмилися аж до Північних передніх покоїв. Курильниць було багато, і служниці так старанно махали віялами, що крізь дим нічого не було видно.

«Набагато краще, якщо у повітрі витає легкий аромат, який долинає невідомо звідки, — як завжди, повчав Ґендзі, підійшовши до дівчаток, необізнаних з такими житейськими тонкощами. — Недобре, якщо куриво клубочитиметься, мов дим над вершиною Фудзі. Під час проповіді не галасуйте, бо це завадить осягнути її суть. І постарайтеся не порушувати тиші шелестом одягу і зайвими рухами».

У покоях лежала тендітна і чарівна принцеса, видно збентежена таким численним зібранням людей. «Маленький принц може нам заважати. Візьміть його на руки і віднесіть звідси», — розпорядився Ґендзі.

Північні перегородки тимчасово прибрали й натомість повісили завіси. За ними розмістилися жінки. Картина була дуже зворушливою, коли Ґендзі, закликавши всіх заспокоїтися, пояснював принцесі, як відбуватиметься церемонія. Глянувши на молитовню, на яку перетворилася спочивальня принцеси, Ґендзі відчув, як у нього защеміло серце.

«Я ніколи не думав, що мені доведеться брати участь у такій церемонії. Однак залишається надія, що в прийдешньому світі, на квітці лотоса, ми будемо разом», — сказав він крізь сльози. Помочивши пензлик у туші, він написав на червонувато-жовтому віялі: