Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу
З такими думками Юґірі задрімав і раптом уві сні побачив перед собою Касіваґі, одягненого так само, як у день їхньої останньої зустрічі, та з флейтою в руках. «Мабуть, він прийшов почути її звуки, щоб заспокоїти свою душу», — все ще уві сні подумав Юґірі й раптом почув слова Касіваґі:
«Хотів би я,
Щоб флейта ця лунала,
Як вітер у бамбуковім гаю,
В руках моїх нащадків
З покоління в покоління...
І ні в кого іншого...»
«Кого це іншого?» — подумав Юґірі, але раптово прокинувся від голосу дитини, що спросоння заплакала. Дитина голосно кричала, відригнувши молоко, і годувальниця, піднявшись, заметушилася біля неї. Дружина також встала, веліла принести світильник і, заклавши волосся за вуха, стурбовано схилилася над дитиною. Взяла її на руки й приклала до своїх прекрасних повних грудей. Молока вона вже не мала, але все одно тулила до себе її гарненьку білошкіру голівку, щоб заспокоїти. «Що сталося?» — спитав Юґірі й, поки серед загального переполоху слуги розкидали рис, щоб захиститися від злих духів, мимоволі геть-чисто забув про загадковий сон.
«Хіба не бачите, що дитина хвора? А все тому, що ви, немов дженджуристий молодик, поночі кудись вештаєтеся, а повернувшись додому, піднімаєте ґратчасті вікна, щоб, мовляв, помилуватися місяцем, і впускаєте злих духів», — дорікнула дружина з розпашілим від гніву юним чарівним обличчям.
«Дивно, то як же це я привів злих духів? Виходить, що вони не потрапили б у будинок, якби я не підняв ґратчастих вікон? Що ж, чим більше у жінки дітей, тим стає вона розумнішою», — насмішкувато обурився Юґірі. Поглянувши на його гарне обличчя, дружина збентежилася і лише зажадала: «Вийдіть, прошу, звідси! Не дивіться на мене!» — хоча вона могла б і не соромитися свого вигляду. Дитина мучилася і плакала до самого ранку.
А Юґірі, згадуючи недавній сон, усе думав: «А що, як ця флейта накличе на мене біду? Адже покійний, мабуть, збирався передати свій улюблений інструмент комусь іншому, а не мені, тим паче, всупереч звичаю, через жінку. Тож як на це подивиться його душа? Бо часом буває, що звичайна за життя річ у смертну годину може так розбурхати людину, що прирікає її на нескінченні блукання у темряві. Ось чому в цьому світі ні до чого не варто виявляти надмірної прихильності...»
Після таких роздумів Юґірі замовив поминальне читання сутр у храмі на горі Отаґо і відповідні молебні в монастирях, які особливо шанував покійний. «А що робити з флейтою, яку подарувала мені мати принцеси як дорогоцінну річ? — думав він. — Може, я вчинив би спасенну справу, якби віддав її в якийсь монастир, але чи варто з цим поспішати?» І Юґірі подався у садибу на Шостій лінії.
Як виявилося, в той час Ґендзі перебував у покоях дочки, ньоґо Акасі. Її трирічним сином Ніоу, Третім принцом, наймиловиднішим серед усіх дітей, найбільше опікувалася Мурасакі. Саме він вибіг назустріч Юґірі й самовпевнено попросив: «Пане Удайсьо[13], принц хоче, щоб ти взяв його із собою». — «Що ж, ходімо... — засміявся Юґірі, беручи хлопчика на руки. — Але чи можу я проходити повз завісу господині дому[14]? Це не зовсім пристойно...» — «Ніхто не побачить. Я затулю тобі обличчя. Ходи...» — сказав принц, рукавом прикриваючи обличчя Юґірі.
Розчулений його поведінкою, Юґірі попрямував до покоїв матері хлопця.
Там він побачив, як Ґендзі грається з Другим принцом, сином дочки, та Каору, сином Третьої принцеси. Другий принц, помітивши, що Юґірі опустив Третього принца на підлогу в кутку кімнати, підбіг до нього. «Удайсьо, підніми і мене», — попросив він. «Ні, Удайсьо мій!» — заперечив Третій принц, вчепившись в його рукав.
«О, як погано ви обидва поводитеся! — дорікнув Ґендзі. — Пан Удайсьо — особистий охоронець Імператора, а ви сперечаєтеся, кому він належить. Але найбільше мені не подобається поведінка Третього принца. Він завжди забуває, що старшим треба поступатися».
«А от Другий принц поводиться розсудливо — так, як належить старшому, — засміявся Юґірі. — Як на свій вік, він справді напрочуд розумний».
Ґендзі всміхнувся, задоволений обома онуками. «Але ходімо звідси, — сказав він синові, — бо тут не годиться перебувати таким високим особам, як ви».
Помітивши, що вони збираються йти, діти невідступно чіплялися за його рукави. Хоча в душі Ґендзі був проти того, щоб ставитися до сина Третьої принцеси від простого підданого так само, як до принців, але, побоюючись, що принцеса через докори сумління може хибно його зрозуміти і не бажаючи заподіювати її чутливій натурі болю, піклувався про нього не менше, ніж про онуків.
Юґірі, який досі не мав нагоди добре розгледіти сина Третьої принцеси, скористався випадком, коли той вигулькнув з-поза завіси, й поманив його до себе помахом сухої вишневої гілки, що лежала на землі. Одягнений лише у темно-синє носі, повнотілий і білолиций, хлопчик перевершував красою навіть синів ньоґо Акасі. Може, через те, що Юґірі приглядався до нього уважно, йому здалося, ніби погляд у хлопчика жвавіший, ніж у покійного Касіваґі, а от розріз у кутиках очей був дуже схожий. А коли хлопчик усміхнуся своїми виразно окресленими губами, Юґірі подумав: «Невже це мені тільки здається? Адже батько мав би помітити схожість хлопчика з покійним» — і ще більше захотів дошукатися правди. Діти ньоґо Акасі справляли приємне враження своїм звичайним дитячим виглядом уже тому, що були синами Імператора, а от син Третьої принцеси вирізнявся не тільки благородним виглядом, але й рідкісною красою. «Якщо, на біду, мої підозри небезпідставні, — міркував Юґірі, порівнюючи хлопчиків між собою, — то хіба не злочин приховувати правду від нещасного батька[15], який досі у великому горі оплакує втрату сина, жалкуючи за тим, що той не залишив йому на згадку про себе онука?» Охоплений такими сумнівами, Юґірі щораз прихильніше ставився до цього доброго, лагідного хлопчика і завжди знаходив час, щоб з ним погратися.
Перейшовши у Східний флігель, Юґірі та Ґендзі довго розмовляли, аж поки не звечоріло. Коли Юґірі розповідав про свої вчорашні відвідини Другої принцеси на Першій лінії, Ґендзі слухав його з усмішкою на устах. А як мова зайшла про події, пов’язані з Касіваґі, він зауважив: «Готовність принцеси заграти
