Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин
— Помилитися-то я помилився, коли наполягав на арештові сержанта. Але я мав рацію, вважаючи його винним, — промовив капітан Смеу.
— Це правда, пане капітан. Однак дозвольте мені зробити невеличку поправку. Барбу й справді був винен. Тільки його провина полягала в тому, що він погодився на дезертирство. А головне звинувачення, за що його мали заарештувати, виявилось безпідставним.
Начальник штабу, який досі мовчки слухав, блукаючи думками десь далеко, запитав:
— Чому ж тоді вони пропустили таку нагоду? Як ти це поясниш?
— Бо змушені були… Через три причини. Перша з них — невдала ініціатива Германа змінити початковий план, складений і затверджений полковником Карлом, що призвело до арешту фальшивого регулювальника. Через це Некулай змушений був забити шофера Пантелімона. Друга — замах на мене, організований Катускою та її шановними родичами. І, нарешті, третя, до речі, найважливіша, причина — молодший лейтенант Войнягу впізнав у старшині Доробеці колишнього агента гестапо. Справжнє нещастя звалилося на голову запеклого шпигуна. Відчувши несподівану небезпеку, він довго не розмірковував і відразу знищив Войнягу, з сміливістю, яка характерна для всіх його дій. От як це відбулося насправді. Доробец не збрехав, посвідчивши, що він тоді відчинив вікно. І якраз, на нещастя, саме в ту мить дорогою пройшли Томеску й молодший лейтенант Войнягу. Войнягу одразу ж упізнав його. Доробец заявив, що Войнягу недалеко від канцелярії інтендантства попрощався з Томеску. Із слів шпигуна виходить, що шифрувальник цього ніяк не сподівався. Бувши дуже вразливим і не зрозумівши раптової зміни в поведінці Войнягу, він розсердився і пішов геть. Молодший лейтенант почекав, поки Томеску віддалився, а потім повернувся й сам. Та Доробец не сидів склавши руки. Збагнувши всю небезпеку, підібрав гвинтівку сержанта Тодінке і поліз на горище. І коли Войнягу, поспішаючи на КП, проминув інтендантство, він і вистрілив. Ви, мабуть, запитаєте, навіщо йому було вбивати Томеску? Доробец заявляє, що вони мали на меті дезорієнтувати другий відділ, спрямувавши контррозвідку на хибний шлях. Їм потрібен був спокій, а не подвоєна пильність другого відділу. Шпигунів, здавалось, задовольнив би арешт Томеску. Та скоро Доробец збагнув, що, незважаючи на його ж фальшиве свідчення, проти шифрувальника не було ніяких інших доказів, що давали б підставу для його страти. І тоді він вирішив ввести в оману пана капітана Георгіу, змусивши його діяти їм на користь. Іншими словами, вороги пожертвували Барбу. Некулай Телимбу вбив Томеску, а на другий день Доробец домовився з Барбу про перехід фронту.
— І все-таки, — мовив начальник штабу, — я ніяк не збагну, чому шпигуни пожертвували сержантом. Адже якби вони допомогли йому перейти лінію фронту, то завдання абверу вже було б виконано, і їм не довелося б зосереджувати тут, у замку, аж чотирьох чоловік. А коли вони все-таки визнали за потрібне пожертвувати Барбу, то чому ж не вивідали од нього спершу всієї таємниці?
— Пане підполковник, допитуючи Доробеца, я з'ясував і це. Старшина боявся, що коли Барбу дійде туди живим і здоровим, то другий відділ здогадається про все. А в такому разі генеральний штаб може відмовитися од користування теперішніми методами шифрування. Хіба не шкода, сказав він, всіх наших зусиль… навіть не беручи до уваги професійний риск. Як бачите, Доробец визнав за краще і далі ризикувати своїм життям, аніж ставити під загрозу виконання завдання.
— Ти вважаєш, що другий відділ обов'язково запідозрив би, що Барбу сам або з чиєюсь допомогою перейшов фронт?
— Доробец так і вважав. От як він міркував: Барбу зник після вбивства Войнягу й Томеску. А щоб у другому відділі подумали, що його спіткала така ж доля, як і тих двох, мусив був знайтися сержантів труп. Бо важко уявити, що вбивця на цей раз виявив якусь примху і заховав труп своєї останньої жертви. Іншими словами, Доробец вважав, що саме зникнення трупа спрямує другий відділ на вірний шлях. Ось тому він і пожертвував сержантом. Барбу, як шпигуни й передбачали, піймався і, боячись покарання, відразу й застрелився. Цей обман їм удався. Ви всі вирішили, що Барбу вбив Войнягу та Томеску і що він агент абверу. Отже, раз його не стало, то другий відділ припинить слідство, а вони, Доробец та Некулай, можуть спокійно виконувати своє завдання.
— Одну хвилинку, — перебив Улю начальник штабу, який, здавалося, не задовольнився такою відповіддю. — Ти нам не сказав, чому Доробец, перш ніж посилати Барбу на смерть, не вивідав од нього секрету дії шифрувальної машини?
— Саме це я й хотів вам пояснити, пане підполковник. Зараз тут усе зрозуміло. Ми знаємо, ще через барабанчик, вмонтований у машину, німці не можуть розшифрувати наші радіограми. Для них це справжня головоломка. Вони знають, що машину їхньої конструкції перероблено, але в чому полягає ця переробка, незважаючи на всі зусилля своїх спеціалістів, так і не змогли довідатися. Таким чином, Барбу міг би лише в деякій мірі допомогти їм, сфотографувавши кожну деталь окремо. Звичайно, це можна було зробити тільки вночі. Важке завдання і дуже небезпечне, коли зважити, що Барбу в таких справах зовсім недосвідчений. Може, шпигуни, кінець кінцем, таки й використали б сержанта, спершу навчивши його фотографувати. Та події їх підганяли, доводилось діяти швидко. Ось тому Доробец і пожертвував Барбу. Шпигун зізнався, що він не вважав цю жертву
