Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

Відчувши, що дуло пістолета торкається його плечей, шпигун підкорився. Зрозумів, що все програно, і вирішив йти нормальною ходою.

В ту мить, коли Некулай простував парком під дулом револьвера Параскивеску, нічну тишу розітнула автоматна черга. У відповідь почулося два постріли з рушниці і один з пістолета. Потім знову зататакав автомат, йому відповідали рушниці й револьвер. Раптовий обмін пострілами, наче при зустрічі ворожих патрулів, тривав хвилин зо дві, а потім все заглушив вибух гранати.

Завдання лейтенанта Тимплару, всупереч усяким сподіванням, виявилось найважчим.

Капітан Георгіу наказав йому звечора:

— Пошлеш, Тимплару, двох чи трьох солдатів до скирти. А сам з іншими хлопцями наглядай за будинком управителя. Коли він з'явиться на вулиці, не затримуй, його схоплять твої люди біля скирти. Якщо він не вийде до першої години ночі, ти увірвешся в будинок і заарештуєш угорця.

Виконуючи капітанів наказ, лейтенант послав трьох дужих солдатів до ожереду, а сам з трьома іншими взявся наглядати за будинком управителя.

Бачачи, що угорець і не думає виходити, о першій годині ночі постукав у двері.

— Хто там? — почулося трохи згодом з-за міцних дубових дверей.

— З тобою хоче говорити пан офіцер, — пояснив перекладач. — Відчини.

— Що ж йому потрібно од мене серед ночі?

— Відчини і дізнаєшся!

— Почекай хвилинку! Я піду за ключем.

Управителю здалися підозрілими ці нічні відвідини. Заглянувши у невеличке віконечко в дверях, він побачив біля офіцера озброєного солдата. І відразу вирішив тікати через якесь заднє вікно. Повісивши автомат на груди, відчинив вікно і вже намірився вистрибнути, коли це з-за штабеля дров вийшов солдат і гукнув:

— Стій! Руки вгору!

Хоч управитель і не знав румунської мови, проте зрозумів, чого від нього вимагають. Біля дверей офіцер з вартовим, тут ще один солдат. Отже, будинок оточено, щоб його заарештувати. Не бачачи ніяких шансів на порятунок, шпигун вирішив не віддавати дешево своє життя. Вистрілив у солдата, який, хоч і був поранений, зразу ж відповів, його куля не влучила. Управитель стрибнув з підвіконня назад у кімнату і почав стежити за подвір'ям. Угледів ще одного солдата, який непомітно рачкував до будинку. Вистрілив у нього, а потім побіг до другого вікна і випустив ще кілька куль навмання, йому зразу ж відповіли пострілами з рушниць. Якийсь час переходив від вікна до вікна і, щоб солдати не наблизились до будинку, давав короткі черги. Але це тривало недовго. Влучно кинута граната розірвалась біля його ніг, пошматувавши шпигунові груди й живіт. Через кілька хвилин він помер з лайкою на вустах.

Коли увійшов. генерал Попинкаріу, офіцери підвелися і віддали честь. Жестом запросив їх зайняти місця біля столу. Праворуч командира дивізії сіли підполковник Барбат Георге, капітан Смеу і молодший лейтенант Параскивеску, ліворуч — капітан Георгіу та лейтенант Тимплару. В кінці столу примостився Уля, неуважливо гортаючи невеличкий блокнот.

Попинкаріу, серйозний і урочистий, озирнув їх усіх. Угледівши Улю, тепло і дружньо посміхнувся. Але враз його обличчя посерйознішало.

— Панове, — заговорив він, — від імені пана командуючого армією і від себе особисто я поздоровляю пана Улю за чудову перемогу над запеклими шпигунами. Вітаю також і вас, бо в більшій чи меншій мірі ви теж сприяли цій перемозі. Абвер дістав серйозного удару, втративши чотирьох найкращих агентів, що так і не зуміли виконати свого завдання. До поразок, які мають німці на полі бою, прилучилася ще одна, вже з боку нашої контррозвідки. Ми показали, що можемо бити їх не лише зброєю, а й розумом та хитрістю. Ця перемога, звичайно, була нелегка. Ви знаєте це. Чи не так, пане Уля?

— Правда, — погодився Михай, — нелегка. Довго я блукав манівцями. Не раз помилявся, та зрештою добився-таки успіху.

— От і гаразд, що ти згадав про невдачі. Я добре знаю, як розгорталися ці досить-таки сенсаційні події. Та мені не відомі окремі подробиці, і тому я не можу пов'язати різні етапи цієї боротьби. Хотілося б знати, як тобі пощастило розібратися в цих суперечливих фактах.

— Пане генерал, — мовив Уля, все ще гортаючи свій блокнотик. — Коли так, то я мушу розповісти все спочатку. Вам відомо, що від якогось часу абвер дуже зацікавився шифрувальною машиною. Шпигуни, яким було доручено викрасти цей секрет, обрали місцем своєї діяльності КП вашої дивізії. Наша контррозвідка довідалась про це і послала мене вам на поміч, щоб викрити і знешкодити ворогів. Прибувши до дивізії, я став міркувати, в який відділ КП проліз агент абверу? І з самого початку зняв з рахунку шифрувальний відділ, бо допустити, що шпигунові пощастило влаштуватися в шифрувальному, це значить, уявити, що агент абверу вже знає секрет дії машини. Адже в наших умовах передати інформацію не так уже й важко.

— І все-таки ти запідозрював декого з шифрувальників, — зауважив генерал.

— Так, запідозрював. Але це була помилка. Які ж факти наштовхнули мене на ці думки? Пригадайте, що я застав у вас. Агент, спійманий на гарячому, кінчив самогубством. Застрелили водія шифрувального відділу. А що сталося в перші дні мого перебування на КП? З мого військового квитка зникла фотографія. Щезла і знову появилась фотокарточка Бурлаку. Барбу мав гральні карти, які ніде не продавались у нас, і, крім того, один його знайомий заявив, що познайомився з ним у Берліні. Мене заманила в пастку повія Катуска з явним наміром укоротити мені віку. Ось ціла низка подій, досить-таки суперечливих, які збили мене з пуття, і я став підозрівати декого з шифрувальників. А міркував при цьому так: яким чином агент може пробратися до машини? Сам або при допомозі когось з шифрувальників. Зробити це самому, на мою думку, йому не під силу, але й знайти спільника серед працівників шифрувального відділу було теж нелегко. Звідси й моя помилка. Бо в особі