Я віддав би життя за тебе (збірка) - Френсіс Скотт Фіцджеральд

Розрізнені оповідання

Фіцджеральд написав короткий фрагмент «Балеток» («Балетних туфель») як фільмову версію для Ольги Спесивцевої та її антрепренера Арнольда Брауна після зустрічі з ними під час відпустки в Північній Африці на початку 1930-х років. Спесивцева була всесвітньо відома з початку 1910-х років завдяки балетній партії Жизель. В основі сюжету, накресленого в загальних рисах, — історія імміграції у США (з Росії), контрабанда спиртного й балет. Переконливими аспектами цього твору стали Зельдина пристрасть до балету, яка зблизила Фіцджеральда та Спесивцеву, зацікавила письменника її мистецтвом і спонукала зробити місцем дії Нью-Йорк, а також той факт, що ці росіяни, мабуть, стали біженцями від більшовицької революції. Статус іммігрантів, їх асиміляцію завдяки мистецтву, зокрема театральному, Фіцджеральд описує сучасним і прогресивним способом.

За цим начерком не знято фільму. 1937 року в Австралії Спесивцева, досліджуючи роль Жизель, відвідувала притулки, щоб побачити, як там рухаються й поводяться молоді психічнохворі жінки. Там у неї стався нервовий зрив на сцені. Велику частину життя Спесивцева провела в лікарнях.

6 лютого 1936 року Фіцджеральд написав Гарольдові Оберу довгого листа, в якому докладно обговорив сценарій:

«Цей Браун — простий, щирий чоловік зі справжнім чуттям мистецтва. Він напрочуд сумлінний у фінансових справах, і ми дуже приязно ставилися до нього під час подорожі в Північній Африці. Гадаю, що він справді вподобав Зельду й мене. Починаю з цього, бо не хочу змарнувати цей шанс через різні недогляди та брак передбачливості, які зірвали мені продаж “Ночі лагідної” і звели нанівець спробу з Ґрейсі Аллен [“Ґрейсі ні в сих ні в тих”]. Нині ви спілкуєтеся з Голлівудом так, як було кілька років тому. Це, очевидно, робота, яку я можу майстерно виконувати, — але її багато хто може виконувати досить добре. Тож мені здається, що цю річ можна було б продати й що в мене є все для того, щоб здійснити таке трактування, яке є головним пунктом цього листа.

[Браун] поїхав до Голлівуду, а там якомусь писаці доручать працювати з цією річчю, і за дві хвилини вийде нездарне наслідування Лілі Понс, яка покидає сцену задля бідного селянського хлопця або бідної селянської дівчини, званої Лілі Понс, що за десять хвилин вражає весь світ. Писака вчинить саме так, передусім з огляду на те, про що йшлося в попередніх історіях, які стосуються балету й театру. Отож він спробує написати підхожу імітацію на цю тему. Як Ви знаєте, Зельда і я пройшли через пекло цього предмета, і Ви також знаєте, що я міг би подати щось цілком автентичне в цій справі, повне винахідливості та чуттєвості.

Здається, зайво продавати Вам таку пропозицію, раз уже Ви взяли її за моєю власною оцінкою, але після цих трьох років невдач видається потрібним запевнити Вас, що в мене є засоби виконати цю роботу й не дати цій можливості вислизнути разом із чуткою, що “Скотт пиячить” чи “Скотт припинив писати”».

Обер і його довірена особа в Голлівуді, агент Гарольд Норлінґ («Своні») Свонсон (1899–1991), вирішили не подавати сценарію на розгляд. В Оберовій картотеці занотовано просто: «Свонсон не хоче пропонувати».

1976 року «Балетки» («Балетні туфлі») опубліковано у щорічнику «Фіцджеральд / Гемінґвей аннюал».

Балетки (Балетні туфлі)

1923 року родина росіян (напівтеатральна) прибуває на острів Елліс[282] і затримується на невизначений час. Вісімнадцятилітня дочка, колишня балерина Імператорського балету[283], танцює для інших пасажирів під акомпанемент акордеона. Дівчина не має уявлення про Нью-Йорк і, щоб привабити чоловіка в невеликій моторці, який міг би доправити її до міста раніше, ніж туди потраплять її батьки, кидає в нього стару балетку.

Цей чоловік — відчайдушний молодий контрабандист спиртних напоїв[284] — каже: якщо дівчина забереться на борт його суденця, то він перевезе її до Нью-Йорка.

Вони потрапляють до Нью-Йорка, але наступного дня не можуть повернутися. Так дівчина втрачає свою родину. Контрабандист супроводжує її до пристані, й дівчина доходить сумного висновку, що батьків повернули до Європи.

Контрабандист пояснює дівчині нью-йоркські звичаї, водить її по театральних установах, але надаремно. Під час однієї з таких мандрівок вона рятує безпритульну дитину з-під коліс автомобіля й ламає собі щиколотку. Дівчина потрапляє в лікарню невідкладної допомоги, й контрабандист піклується про потерпілу. А та дізнається, що вже ніколи не зможе танцювати, бо щиколотка не витримуватиме навантажень.

Тим часом батькові дозволили в’їзд у США завдяки тому, що він змінив своє прізвище — був Крипйовський, а став Кресс. Зробив він так на пораду, почуту в першому епізоді на кораблі та на острові Елліс від комічного персонажа, не згаданого далі в цьому начерку, але упродовж кінокартини він фігурує як батьків приятель. Цей чоловік вважає, що все знає про США, але насправді нічого не може з’ясувати. Батько бродить вулицями в пошуках дочки і, вважаючи, що вона пустилася берега, розпитує стрічних дівчат. Він трохи вміє говорити англійською мовою і з часом стає театральним агентом.

Вийшовши з лікарні, героїня вирішила зробити з врятованої маленької дівчинки велику танцівницю, якою вона сама ніколи не зможе стати. Вона білить студію, схожу на конюшню, і започатковує уроки балету з допомогою контрабандиста. Він успадкував невелику фабрику взуття і став респектабельним. Але героїня не хоче виходити за нього заміж, глибоко захоплена балетом і майбутнім маленької дівчинки — заміни її самої.

Минуло шість років, дівчинка підросла. Балетна школа заледве, але таки діє.

До Нью-Йорка приїжджає велика Павлова[285], але героїня й дівчинка не можуть дозволити собі квитків на її виступ. Героїня також змінила своє прізвище, на пораду фабриканта взуття — залицяльника. Вона часто розмовляє з батьком по телефону. Він просить її забезпечити дюжину танцівниць на такий-то балет і не здогадується, що