Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Я думаю, що злочин вчинили слуги, — відповів генеральний прокурор.

— На жаль, — зауважив Камюзо, — це дуже схоже на Жака Коллена (бо іспанський священик, безперечно, каторжник-утікач) забрати сімсот п’ятдесят тисяч франків, одержані від продажу трипроцентної ренти, подарованої Нюсінженом.

— Ви все зважте, любий мій Камюзо, будьте обережні. Абат Карлос Еррера зв’язаний з дипломатичним світом... але й посла, якби він вчинив злочин, його звання не захистило б. Чи він справді абат Карлос Еррера, чи ні, — ось у чому полягає найважливіше питання.

І пан де Гранвіль уклонився, як людина, що не чекає відповіді.

“Отже, він теж хоче врятувати Люсьєна?” — подумав Камюзо, йдучи набережною де Люнетт, у той час, як генеральний прокурор входив у палац правосуддя крізь двір Арле.

Увійшовши в двір Консьєржері, Камюзо зайшов до начальника тюрми і завів його далеко від будь-чиїх вух, на середину бруку.

— Любий пане, зробіть мені ласку, їдьте в Ла Форс, узнайте від вашого колеги, чи є в нього, на щастя, які-небудь каторжники, що були між 1810 і 1815 роком на каторзі в Тулоні. Подивіться, чи немає таких і у вас. Ми перевеземо їх із Ла Форс на кілька днів, і ви мені скажете, чи вони впізнають в удаваному іспанському священикові Жака Коллена на прізвисько Дурисмерть.

— Добре, пане Камюзо, але Бібі-Люпен уже приїхав...

— Ах, уже! — скрикнув слідчий.

— Він був у Мелені. Йому було сказано, що йдеться про Дурисмерть, він задоволено посміхнувся і чекає ваших розпоряджень.

— Надішліть його до мене.

Директор Консьєржері передав тоді судовому слідчому прохання Жака Коллена, змалювавши жалюгідний стан, в якому він перебував.

— Я мав намір допитати його першим, хоч і не заради його здоров’я. Я сьогодні вранці отримав довідку від начальника Ла Форс: він пише, що цей молодець, запевняючи, ніби перебуває цілу добу в агонії, так прекрасно спав, що в його камеру в Ла Форс заходили, але він не чув лікаря, по якого послав начальник. Лікар навіть не мацав йому пульсу, залишивши його спати. Це доводить, що сумління в нього в такому ж доброму стані, як і здоров’я. Я повірю цій хворобі тільки для того, щоб вивчити гру цього чоловіка, — сказав, усміхаючись, пан Камюзо.

— З підслідними і підсудними щодня доводиться вчитись, — зауважив начальник Консьєржері.

Поліцейська префектура сполучається з Консьєржері, і урядовці, так само як і начальник тюрми, знаючи підземні ходи, можуть дістатись туди надзвичайно швидко. Цим пояснюється дивна легкість, з якою прокуратура й голови суду присяжних можуть під час засідання одержати певні відомості. Отже, коли пан Камюзо був наверху сходів, що ведуть у його кабінет, він побачив Бібі-Люпена, який прибіг через приймальню.

— Яка дбайливість! — сказав йому слідчий, усміхаючись.

— Ах, це ж тому, що, коли це він, — відповів начальник таємної поліції, — ви побачите жахливий танець у приймальні, якщо тільки там будуть “поворотні коні” (на жаргоні — колишні каторжники).

— Чому саме?

— Дурисмерть поцупив скарбничку, і я знаю, що вони заприсягались знищити його.

Вони означало каторжників, чиї скарби, довірені двадцять років тому Дурисмерті, були витрачені Люсьєном, як ми це вже знаємо.

— Чи не можете ви знайти свідків його останнього арешту?

— Дайте мені дві повістки свідкам, і я приведу вам сьогодні двох.

— Кокар, — сказав слідчий, скидаючи рукавички і ставлячи свою паличку та капелюх у куток, — заповніть дві повістки за вказівками пана агента.

Він оглянув себе в дзеркало каміна, де на поличці стояли, замість годинника, миска й глечик з водою, а коло них з одного боку — графин з водою і склянка, з другого — лампа. Слідчий подзвонив. Через кілька хвилин туди увійшов пристав.

— Хто-небудь чекає вже мене? — спитав він пристава, якому було доручено приймати свідків, перевіряти їх повістки і розподіляти їх за порядком прибуття.

— Так, пане.

— Запишіть імена прибулих і принесіть мені список.

Судові слідчі, заощаджуючи час, змушені часто вести кілька справ водночас. В цьому причина довгочасного чекання свідків, викликаних у кімнату, де перебувають пристави і де чути дзвоники судових слідчих.

— Потім ви підете по абата Карлоса Еррера, — сказав Камюзо своєму приставу.

— А! Я чув, що він удає іспанця, священика? Ну! Це повторення справи Колле, пане Камюзо, — скрикнув начальник таємної поліції.

— Не буває нічого нового, — відповів Камюзо.

І суддя підписав дві з тих жахливих повісток, що збентежують усіх, навіть найневинніших свідків, яких правосуддя викликає таким способом “стати перед судом” під загрозою суворої кари за непослух.

До цієї хвилини Жак Коллен уже закінчив, приблизно з півгодини тому, свої глибокі міркування і був цілком озброєний. Ніщо не може краще довершити портрет цієї людини з народу, яка бунтує проти закону, ніж ті кілька рядків, які він накреслив на своїх засмальцьованих папірцях.

Зміст першого був такий (він був написаний мовою, про яку він і Азія домовились — жаргоном із жаргонів, шифром, застосованим до ідей):

“Піди до герцогині де Мофріньєз або до пані де Серізі. Нехай хто-небудь із них побачить Люсьєна до його допиту і передасть йому папірець, доданий до цього. Крім того, треба знайти Європу і Паккара, щоб обидва ці злодії були в моєму розпорядженні, були напоготові зіграти ті ролі, які я їм скажу”.

“Біжи до Растіньяка, скажи йому від імені того, кого він зустрів на маскараді в Опері, хай прийде і засвідчить, що абат Карлос Еррера ні в чому не схожий до Жака Коллена, арештованого у Воке”.

“Того ж таки добитись від лікаря Б’яншона”.

“Примусити діяти в цьому напрямку обох Люсьєнових жінок”.

На другому вкладеному папірці було написано правильною французькою мовою:

“Люсьєн, не виказуй нічого про мене. Я мушу залишатись для тебе абатом Карлосом Еррерою. В цьому не тільки твоє виправдання, але — ще трошки