Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Азія вивчала графиню характерним для старих крутійок поглядом, який проходить у душу жінки швидко, наче хірургічний ніж, що розкриває рану. При цьому подруга Жака Коллена помітила сліди найрідкіснішого у світських жінок почуття справжнього страждання... того страждання, що залишає незгладні сліди на серці і на обличчі. Ані найменшої кокетливості в убранні. Графині минала тоді сорок п’ята весна, і її муслиновий з візерунком пеньюар, весь пом’ятий, відкривав груди; ні корсет, ні що-небудь інше їх не підтримувало... Очі обведені чорними кругами, щоки вкриті плямами, що свідчили про гіркі сльози. Пеньюар без пояса. Вишивки на спідниці й сорочці зім’яті. До волосся, підібраного під мереживний чепчик, цілу добу не торкався гребінець; коротенька й тоненька кіска та незакручені пасма звисали в усьому свому убозтві. Леонтіна забула накласти фальшиві коси.

— Ви кохаєте вперше в житті... — сказала їй повчально Азія.

Тільки тоді Леонтіна помітила Азію і зробила жест жаху.

— Хто це, люба Діана? — сказала вона до герцогині де Мофріньєз.

— Кого ж би я до тебе привела, як не жінку, віддану Люсьєнові, що готова допомогти нам!

Азія вгадала правду. Пані де Серізі, яку вважали за одну з найлегковажніших світських жінок, протягом десяти років плекала ніжні почуття до маркіза д’Еглемона. Після від’їзду маркіза до колоній вона шалено закохалась у Люсьєна і відбила його у герцогині де Мофріньєз, не знаючи, як і цілий Париж, про кохання Люсьєна до Естер. У вищому світі доведене кохання псує репутацію жінки більше, ніж десять таємних пригод, а два кохання — тим більше. Але тому, що ніхто не зважав на пані де Серізі, історик не міг би ручитися за її двічі зіпсовану чесноту. Вона була білява, середня на зріст, збереглась, як зберігаються біляві жінки, тобто їй ледве можна було дати тридцять років, — тоненька без худорлявості, біла, з попелястим волоссям.

Руки, ноги і талія — аристократично тонкі; вона була до тепна як усі Ронкеролі, і, значить, така ж лиха до жінок, як добра до чоловіків. Її багатство, високе становище її чоловіка, а також брата — маркіза де Ронкероля — обороняло її від того неприємного клопоту, якого, безперечно, зазнала б інша жінка. У неї була велика заслуга; вона була щира в своїй розпусті, відверто визнавала своє захоплення звичаями доби Регентства. Отже, ця жінка, для якої чоловіки були досі приємними іграшками, бо, — дивна річ, — вона їм багато дозволила, не бачачи в коханні нічого, крім жертви, потрібної для панування над ними, — в сорок два роки побачила Люсьєна і була охоплена коханням, подібним до кохання барона де Нюсінжена до Естер. Вона любила, як тільки що сказала Азія, вперше в житті. Таке повернення молодості трапляється у парижанок, у вельможних дам частіше, ніж думають, і спричиняється до незрозумілого падіння деяких доброчесних жінок у той момент, коли вони дістались тихої пристані сорока років. Герцогиня де Мофріньєз була єдиною довірницею цієї жахливої і цілковитої пристрасті. Леонтіна робилась шаленою і невситимою від солодощів цього кохання, починаючи від дитячих почуттів перших днів і закінчуючи несамовитими безумствами хіті.

Справжнє кохання, як відомо, безжальне. Виявлення суперниці — Естер — супроводжувалось одним із тих бурхливих розривів, коли гнів доводить подібних жінок до вбивства; далі надійшов період принижень, яким з насолодою віддається щире кохання. От уже місяць, як графиня віддала б десять років життя, щоб бачити знов Люсьєна хоч один тиждень. Нарешті вона дійшла до того, що визвала суперництво Естер, але в цю хвилину пароксизму ніжності пролунала, немов сурма страшного суду, новина про арешт коханця. Графиня мало не вмерла, її чоловік сам доглядав її в ліжку, побоюючись, щоб вона не виказала чого-небудь у маренні. І вже протягом доби вона жила з кинджалом у серці. В гарячці вона казала чоловікові:

— Врятуй Люсьєна, і я житиму тільки для тебе.

— Йдеться тепер не про те, щоб робити очі вмираючої кози, як каже пані герцогиня, — скрикнула жахливо Азія, струшуючи графиню за плече. — Якщо ви хочете його врятувати, не можна втрачати ні хвилини. Він невинний, я присягаюсь кістками моєї матері.

— О! Так, правда ж?.. — скрикнула графиня, лагідно дивлячись на жахливу жінку.

— Але, — провадила Азія, — якщо пан Камюзо його погано допитуватиме, він двома фразами зможе зробити з нього винного; коли ви маєте змогу пройти до Консьєржері і побачитися з ним, їдьте негайно і передайте йому цей папірець... Завтра він буде на волі, я ручусь за це.. Визволіть його звідти, бо це ж через вас він потрапив туди!

— Через мене?

— Так, через вас! Ви, вельможні дами, ніколи не маєте й шага, хоч у вас мільйонне багатство. Коли я дозволяла собі розкоші мати хлопчиків, кишені в них були повні золота. Я втішалась їхніми втіхами. Це так добре — бути водночас матір’ю й коханкою. А ви — ви кидаєте чоловіків, яких кохаєте, здихати з голоду, не цікавлячись їх справами. Естер — та не кидала слів на вітер: вона дала, ціною загибелі душі й тіла, той мільйон, якого вимагали від вашого Люсьєна, і через це він потрапив у таке становище...

— Бідна дівчина! Вона це зробила? Я люблю її! — сказала Леонтіна.

— Ах! Тепер!.. — сказала Азія з крижаною іронією.

— Вона була дуже гарна, але тепер, ангел мій, ти набагато краща за неї, а шлюб Люсьєна з Клотильдою так серйозно розладнався, що вже ніщо не виправить його, — сказала тихенько герцогиня Леонтіні.

Це міркування й цей розрахунок вплинули на графиню так, що вона вже не страждала; вона провела рукою по лобі, вона знову помолодшала.

— Ну, малятко, щосили!.. — сказала Азія, яка бачила цю метаморфозу і згадала її причину.

— Але насамперед, — сказала герцогиня де Мофріньєз, — треба, щоб пан Камюзо поки що не допитував Люсьєна. Можна, Леонтіна, написати йому два слова, і надіслати твого камердинера до суду з запискою.

— Тоді зайдімо в кімнату, — сказала пані де Серізі.

Ось що відбувалось у суді в той час,